Якщо стягувач передав виконавчий документ приватному виконавцю після того як державний виконавець уже розпочав стягнення виконавчого збору, останнє виконавче провадження підлягає закінченню

14 березня 2025 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 580/245/24 задовольнив касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства, яке звернуло до державного виконавця із клопотанням про закінчення виконавчого провадження.

ПрАТ звернулося до суду з позовом до Другого відділу державної виконавчої служби про визнання протиправною бездіяльності та зобов’язання вчинити дії щодо закінчення виконавчого провадження, обґрунтовуючи тим, що Законом України «Про виконавче провадження» не передбачено одночасне стягнення виконавчого збору та винагороди приватного виконавця.

Оскільки виконавче провадження з виконання наказу Господарського суду перебуває на виконанні у приватного виконавця та ним стягується з позивача винагорода приватного виконавця, тому виконавче провадження з виконання постанови про стягнення виконавчого збору має бути закінчено.

Читайте також: Тривалий арешт майна боржника за відсутності виконавчого провадження є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки наказ був переданий на виконання до приватного виконавця, який у свою чергу відкрив виконавче провадження й виніс постанову про стягнення основної винагороди у розмірі 10 відсотків від фактично стягнутих сум, то надалі виконавчий збір не стягується.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки постанова ВДВС про стягнення виконавчого збору у розмірі 44 900 грн є чинною, в судовому порядку не скасована, відсутні підстави для прийняття відповідачем рішення про закінчення виконавчого провадження. Для закінчення відсутні підстави виконавчого провадження, визначені у ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження».

Основна винагорода приватного виконавця і виконавчий збір у виконавчому провадженні, що здійснює державний виконавець, хоча й виступають формами винагороди виконавців, проте не є тотожними поняттями. Згідно з приписами ст. 45 Закону України «Про виконавче провадження» спільним для цих форм винагороди є лише порядок стягнення. Що стосується підстав виникнення у приватного виконавця права на основну винагороду та розміру цієї винагороди, такі питання регулюється окремими правовими нормами.

Читайте також: Передача виконавчого провадження до іншого органу ДВС не впливає на строк пред’явлення виконавчого листа до виконання

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 29 січня 2021 р. у справі № 640/13434/19, від 26 серпня 2021 р. у справі № 380/6503/20.

Стягнення з боржника виконавчого збору й основної винагороди за виконання одного судового рішення тягне за собою додаткові витрати. Ця обставина може розглядатися як накладання непропорційного і надмірного тягара на боржника, що зачіпає його право власності, гарантоване ст. 41 Конституції України і ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист людських прав і основоположних свобод.

Указана проблема за колом осіб, головним чином, стосується прав та інтересів державних виконавців, приватних виконавців і боржників. Однак з-поміж інших учасників виконавчого провадження саме боржники перебувають у найбільш уразливому становищі, позаяк у зв’язку з неповнотою законодавчого регулювання зобов’язані платити двічі за виконання одного й того самого виконавчого документа.

Виконавче законодавство не ставить право приватного виконавця на отримання основної винагороди у залежність від тієї обставини, що на примусовому виконанні в органах державної виконавчої служби перебуває постанова державного виконавця про стягнення виконавчого збору. Це право залежить від того, чи виконане рішення в повному або частковому обсязі внаслідок дій приватного виконавця.

Читайте також: У разі відсутності відкритого виконавчого провадження та доказів його можливого відкриття в майбутньому підстав для заміни стягувача немає

На противагу цьому, виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується або припиняється стягуватися у зв’язку із участю приватного виконавця у процедурі виконання того ж самого виконавчого документа. Логічний і цільовий способи уяснення ч. 8 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» свідчать, що у вказаному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати (перший абзац) або продовжувати стягнення виконавчого збору (другий абзац).

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити одночасного стягнення з боржника виконавчого збору і основної винагороди. Ця норма покликана уникнути подвійної плати боржником зазначених коштів. Тож її застосування дозволяє розв’язати спір стосовно справедливості подвійного стягнення плати державному і приватному виконавцям за виконання одного й того самого виконавчого документа.

Саме на основі правових висновків Верховного Суду щодо недопущення подвійного стягнення і виконавчого збору, і основної винагороди, які сформовані у постанові від 21 липня 2022 р. у справі № 320/6215/19, і вирішив цей спір суд першої інстанції, а тому Верховний Суд постанову апеляційного адміністративного суду скасував із залишенням в силі рішення окружного адміністративного суду.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 18 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.

Поділитися

Твітнути