Судова практика
Якщо засуджений заявляє, що не володіє мовою судочинства, суд має належним чином перевірити потреби засудженого в необхідності залучення перекладача
6 червня 2024 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 522/1604/17 задовольнив частково касаційну скаргу засудженого, який не розумів української мови.
Засуджений звернувся до районного суду із заявою про перегляд вироку щодо нього за нововиявленими обставинами, яку було залишено без задоволення.
У касаційній скарзі засуджений зазначав, що незважаючи на його клопотання судові засідання в судах першої та апеляційної інстанцій проводились українською мовою, якою він не володіє. Також йому не було надано копії судових рішень у перекладі на рідну російську мову, що знизило ефективність його захисту в суді.
Верховний Суд вказав, що згідно з п. 18 ч. 3 ст. 42 КПК підозрюваний, обвинувачений має право користуватися рідною мовою, отримувати копії процесуальних документів рідною або іншою мовою, якою він володіє, та в разі необхідності користуватися послугами перекладача за рахунок держави.
Право обвинуваченого на одержання допомоги перекладача також є невід’ємною складовою закріпленого у ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право, якщо він не розуміє мови, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, – одержувати безоплатну допомогу перекладача.
Можливість обвинуваченого в суді спілкуватися рідною мовою, отримувати копії судових рішень у перекладі на рідну мову або іншу, якою він володіє, а також користуватися послугами перекладача є одними зі складових у реалізації ним своїх прав на захист та розгляд справи незалежним і неупередженим судом, гарантованих законом.
Проте під час розгляду судом заяви засудженого про перегляд вироку за нововиявленими обставинами цих вимог закону не було дотримано.
Як убачається з матеріалів провадження, засуджені, які обвинувачувалися у вчиненні особливо тяжкого злочину, є громадянами російської федерації і до їх арешту в справі проживали на території цієї держави.
Засуджений неодноразово подавав до місцевого та апеляційного судів клопотання про забезпечення перекладу судових рішень на російську мову. В судовому засіданні суду першої інстанції засуджений на запитання захисника пояснив, що не повністю розуміє українську мову. Свої пояснення під час розгляду справи у судах надавав російською мовою.
Разом із тим, ані суд першої інстанції, ані апеляційний суд належним чином не розглянули вказаних клопотань і жодних процесуальних рішень щодо них у справі не прийняли, тобто не забезпечили засудженому, який не володіє українською мовою, можливості реалізувати його право, передбачене п. 18 ч. 3 ст. 42 КПК. Таким чином, під час розгляду справи судами обох інстанцій не було додержано приписів ч. 3 ст. 29 цього КПК.
У своєму рішенні в справі «Візгірда проти Словенії» (Vizgirda v. Slovenia, заява № 59868/08, рішення від 28 серпня 2018 р.) Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що мовна допомога російською мовою, яку отримав литовець за національністю, обвинувачений в скоєнні злочину та визнаний винним у Словенії, не дозволила йому брати активну участь в кримінальному процесі, оскільки влада ніколи не перевіряла наскільки добре обвинувачений знає російську мову, а тому суд не був справедливим у розумінні положень ст. 6 Конвенції.
У своєму рішенні Європейський суд з прав людини наголосив, що «під час встановлення потреби обвинуваченого у перекладі, питання його лінгвістичних навичок є основним… Сам факт базового володіння обвинуваченим мовою провадження або… третьою мовою, на яку здійснювався переклад, не означає, що особа може отримати користь від перекладу на мову, яку вона розуміє досить добре, але не достатньо для того, щоб у повному обсязі реалізувати своє право на захист. Це випливає з вимоги про повідомлення обвинуваченого про те, у чому його звинувачують, мовою «яку він розуміє» та з вимоги про надання допомоги з перекладом в обсязі, який би дозволив обвинуваченому слідкувати за ходом справи проти нього та захищатися» (§ 83).
Таким чином, у ситуації, коли засуджений заявляє про те, що він не володіє мовою судочинства, суд має належним чином перевірити потреби засудженого в необхідності залучення перекладача. Кожен випадок відмови в залученні перекладача повинен бути належним чином обґрунтований.
Отже, Верховний Суд ухвалу районного суду та ухвалу апеляційного суду в провадженні за заявою засудженого про перегляд за нововиявленими обставинами вироку відносно нього скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
