Судова практика
Якщо заява військовослужбовця про повне визнання вини в дезертирстві не відповідає змісту наданих ним суду показань, суд не може обмежитися лише його показаннями
17 травня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 332/444/23 задовольнив частково касаційну скаргу захисника з огляду на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону при визначені обсягу та порядку дослідження доказів.
Вироком районного суду військовослужбовця визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК.
Апеляційним судом вирок районного суду в частині призначеного покарання скасовано та ухвалено в цій частині новий вирок.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що в діях засудженого немає дезертирства, оскільки він послідовно під час досудового розслідування та на всіх стадіях судового розгляду наголошував, що залишив військову частину через те, що на нього здійснювався психологічний і фізичний тиск з боку командира відділення і він вимушений був залишити військову частину задля того, щоби перевестися в іншу військову частину.
Верховний Суд нагадав, що суд має право, якщо проти цього не заперечують учасники судового провадження, визнати недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, однак ця норма не звільняє суд від обов’язку встановити обставини, які підлягають доказуванню в кримінальному провадженні та визначені ст. 91 КПК. Тобто законодавець зобов’язує суд встановити усі обставини, що мають значення для кримінального провадження, а положення ст. 349 КПК лише визначають обсяг та порядок дослідження доказів на підтвердження цих обставин. Відповідний висновок відображено у постанові Верховного Суду від 22 березня 2018 р. у справі № 521/11693/16-к щодо застосування ч. 3 ст. 349 КПК.
Військовослужбовця визнано винуватим та засуджено за ч. 4 ст. 408 КК, тобто за дезертирство, вчинене в умовах воєнного стану. Кримінальне провадження місцевий суд розглянув, визнавши недоцільним дослідження доказів щодо обставин, зазначених у формулюванні обвинувачення, виходячи з того, що обставини, що мають значення для кваліфікації і визначення інших кримінальних правових наслідків інкримінованого за ч.4 ст. 408 КК діяння, спеціальним суб’єктом якого є військовослужбовець, ніким не оспорюються.
Читайте також: Обов’язковою ознакою дезертирства є мета ухилитися від військової служби не тимчасово, а назавжди
В судовому засіданні місцевого суду військовослужбовець повідомив про повне визнання вини в інкримінованому йому кримінальному правопорушенні. Однак, його заява про повне визнання вини фактично не відповідає змісту наданих суду показань, які містять заперечення як проти суб’єктивних обставин інкримінованого злочину, так і об’єктивних.
Так, обвинувачений пояснив, що він залишив місце несення служби, але при цьому здав командиру батальйона зброю та набої до неї та попередив всіх командирів, від безпосереднього до старшого, про те, що залишає розташування та бажає перевестися до іншої частини, після чого його посадили в автомобіль і відвезли до міста Покровська. Стверджував, що його дії, серед іншого, обумовлені конфліктом із сержантами через його намагання припинити незаконні дії сержантів з приводу побиття іншого військовослужбовця та вимагання від нього коштів, а також їхні дії, схожі на мародерство, зокрема проникнення до чужих будинків, а також погрозами з боку сержантів, які він сприймав як загрозу життю, з огляду на обстановку, в якій вони були висловлені, небажанням командування припинити протиправні дії сержантів. Зазначав, що писав відповідні рапорти командуванню, проте вони залишились без уваги та відповіді.
Попри те, що військовослужбовець не у повному обсязі підтвердив інкриміновані обставини, суд першої інстанції не поставив повторно на обговорення сторін питання про обсяг доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження і залишив попередньо визначений порядок та обсяг дослідження доказів, обмежившись лише допитом обвинуваченого, чим, на думку Верховного Суду, порушив вимоги ч. 3 ст. 349 КПК, що, у свою чергу, є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. На зазначені аспекти не звернув належної уваги й апеляційний суд.
Отже, Верховний Суд вирок апеляційного суду та вирок районного суду скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.