Судова практика
Явно несправедливе покарання – не будь-яка відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду, а відмінність принципового характеру
20 червня 2018 р. Верховний Суд у справі № 740/5424/15-к залишив касаційну скаргу засудженого без задоволення, оскільки не знайшов підстав вважати покарання надміру суворим.
Обвинувачений, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, під час сварки з потерпілими завдав удари розкладним ножем їм в груди, чим спричинив тяжкі тілесні ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння
Вироком місцевого суду його було засуджено до 6,6 років позбавлення волі, а ухвалою апеляційного суду змінено вирок – зараховано у строк відбування покарання термін попереднього ув’язнення.
У касаційній скарзі засуджений зазначав, що судами не було в достатній мірі враховано усі конкретні обставини скоєного, дані про його особу та обставини, що пом’якшують покарання, зокрема, протиправну поведінку потерпілих, визнання ним своєї вини.
Верховний Суд вказав, суди призначають покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного й обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання, а саме призначене покарання, має бути необхідним й достатнім для виправлення особи та попередження нових злочинів (ст. 65 КК).
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або через суворість.
Визначення ступеню тяжкості злочину за ст. 414 КПК означає з’ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон вчинене у конкретному випадку злочинне діяння.
Статтею 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину. Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного злочину, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію злочину, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
У контексті ст. 414 КПК під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Тим часом термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної чи касаційної інстанції, а відмінність принципового характеру.
Таке положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції, видом та розміром покаранням та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Таким чином, Верховний Суд визнав, що немає підстав вважати неспівмірним оскаржуване покарання, воно не може вважатися явно несправедливим внаслідок суворості та є достатнім для досягнення мети покарання.
Верховний Суд залишив касаційну скаргу без задоволення.
Підготував Леонід Лазебний
