За нововиявленими або виключними обставинами вирок, ухвалений за правилами КПК 1960 р. обласним судом як судом першої інстанції, переглядається за місцем вчинення злочину - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

Судова практика

За нововиявленими або виключними обставинами вирок, ухвалений за правилами КПК 1960 р. обласним судом як судом першої інстанції, переглядається за місцем вчинення злочину

Дата публікації:

24 лютого 2021 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 1-50/2000 задовольнив частково касаційну скаргу захисника, вказавши, що апеляційний суд має визначити підсудність для розгляду заяви про перегляд рішення за нововиявленими чи виключними обставинами.

Вироком обласного суду, залишеним без змін ухвалою Верховного Суду України, особу засуджено за п. «б» ст. 93, ч. 2 ст. 17 п. «б», «з» ст. 93, ч. 2 ст. 141, ст. 42 КК України (1960 р.) до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна.

Захисник звернувся до апеляційного суду із заявою про перегляд вироку обласного суду за виключними обставинами.

Ухвалою апеляційного суду захиснику відмовлено у відкритті провадження за вказаною заявою.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу захисника, Верховний Суд встановив, що обласний суд, ухвалюючи вирок, діяв на той час як суд першої інстанції відповідно до КПК у редакції 1960 р. Але у зв’язку з прийняттям у 2012 р. нової редакції КПК, апеляційні суди втратили повноваження суду першої інстанції і наразі позбавлені можливості здійснювати кримінальне провадження про перегляд вироків за нововиявленими або виключними обставинами, постановленими цими судами раніше як судами першої інстанції.

Тому, відповідно до положень ч. 1 ст. 463 КПК, розгляд заяви захисника в інтересах засудженого про перегляд вироку обласного суду за виключними обставинами з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК, повинен відбуватися у відповідному суді першої інстанції за місцем вчинення злочину. Таким чином, вирішення апеляційним судом на підставі положень КПК у редакції 2012 р. питань, пов’язаних із переглядом за виключними обставинами з підстав, передбачених п. 1 ч. 3 ст. 459 КПК, вироку обласного суду, постановленого ним у порядку КПК 1960 р. як судом першої інстанції, суперечить правилам інстанційної підсудності, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

Отже, Верховний Суд на підставі ч. 2 ст. 433 КПК скасував ухвалу апеляційного суду та призначив новий розгляд в суді першої інстанції, направивши заяву захисника до апеляційного суду для визначення підсудності щодо її розгляду відповідно до вимог ст. 32 КПК.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Судова практика

Підтвердження форс-мажорних обставин не може бути підставою для примусового внесення змін до договору, якщо самим договором це не передбачено

Опубліковано

on

От

1 червня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/9258/20 залишив без задоволення касаційну скаргу позивача, який вимагав зменшення орендної плати через епідемічні обмеження.

ТОВ «ФК «Інвестохіллс Веста» звернулась до суду з позовом до ТОВ «Київ Східний» про визнання укладеним договору про внесення змін до договорів суборенди та обслуговування щодо зменшення платежів за договорами суборенди.

Позов обґрунтовано тим, що позивач не зміг користуватись орендованими приміщеннями у зв`язку з уведенням карантинних обмежень постановою КМУ від 11 березня 2020 р. № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», що є підставою для внесення змін до договорів суборенди в частині зменшення орендних платежів.

Читайте також: Пролонгація договору оренди нерухомого майна та продовження договору оренди на новий строк внаслідок реалізації переважного права – не одне й те саме

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Рішенням господарського суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що позивач, обмежившись загальним посиланням на існування карантинних заходів, не довів факту неможливості користування орендованими приміщеннями в повному обсязі.

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що причиною виникнення спору у справі стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для внесення змін до договорів суборенди щодо зменшення суми платежів у зв’язку із твердженням позивача про наявність форс-мажорних обставин (карантину), які сторони на момент укладення зазначених договорів не могли передбачити.

Читайте також: Карантин як форс-мажорна обставина

Відповідно до приписів ст.ст. 11, 525, 526, 629 ЦК України договір як підстава для виникнення цивільних прав та обов’язків є обов’язковим для виконання сторонами і за загальним правилом, встановленим як господарським, так і цивільним законодавством, зміна та розірвання договорів допускається лише за згодою сторін або в судовому порядку (у разі відсутності згоди іншої сторони, яка отримала відповідну вимогу/пропозицію).

Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач має основним видом діяльності   надання фінансових послуг, провадження яких із уведенням протиепідемічних заходів не було заборонено.

Читайте також: Форс-мажор і бізнеc. Стилі просування послуг юридичних компаній у період карантину

Верховний Суд також звернув увагу на те, що у постановах КГС ВС від 15 червня 2018 р. у справі № 915/531/17, від 26 травня 2020 р. у справі № 918/289/19, від 17 грудня 2020 р. у справі № 913/785/17 викладено висновок щодо застосування ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», відповідно до якого:

– ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що засвідчення дії непереборної сили шляхом видачі сертифікату про форс-мажорні обставини покладено на ТПП України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати;

– форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов’язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов’язання;

– доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов’язання. Саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору».

Нагадуємо: COVID-19. Всі нормативні матеріали, алгоритми дій, вебінари, корисні ресурси

 При цьому Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнено ч. 2 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» положенням про віднесення до форс-мажорних обставин карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, не передбачає будь-яких законодавчих змін щодо підтвердження існування такої обставини.

Водночас Верховний Суд, враховуючи характер спірних правовідносин, зазначив, що підтвердження форс-мажорних обставин може бути підставою для звільнення від відповідальності за часткове або повне невиконання договірних зобов’язань (що не є предметом розгляду у цій справі), а не для примусового внесення змін до відповідного договору, якщо лише самим договором не передбачено іншого.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Нікчемність додаткових угод до основного договору не означає відсутності між сторонами договірних відносин

Опубліковано

on

От

18 червня 2021 р. Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 927/491/19 відступив від висновку, висловленого постанові КГС ВС від 12 лютого 2020 р. у справі № 913/166/19, вказавши, що оскільки між сторонами існують договірні відносини, то правовою підставою для задоволення вимог про стягнення надмірно сплачених коштів (коштів, сплачених за товар, який так і не було поставлено) є ч. 1 ст. 670 ЦК України, а ст. 1212 ЦК України до цих правовідносин не застосовується.

Прокурор звернувся до суду в інтересах держави з позовом до ТОВ «АС» про визнання додаткових угод до договору на постачання природного газу недійсними та стягнення надмірно сплачених позивачем грошових коштів за недопоставлений газ, обґрунтовуючи тим, що спірні додаткові угоди укладені без належних підстав (обґрунтованого документального підтвердження щодо підвищення ціни природного газу), чим порушено норми ст.ст. 3, 36 Закону України «Про публічні закупівлі» та умови договору.

Читайте також: Зміна умов господарських договорів у судовому порядку

Рішенням господарського суду позов задоволено. Постановою апеляційного суду  мотивувальну частину зазначеного рішення викладено в редакції постанови, резолютивну частину залишено без змін.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Розглянувши касаційну скаргу відповідача, Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про публічні закупівлі» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) договір про закупівлю є нікчемним у разі його укладення з порушенням вимог ч. 4 ст. 36  Закону.

Ураховуючи зазначене, визнання додаткових угод до договору недійсними не є належним способом захисту прав, адже нікчемний правочин є недійсним у силу закону.

Читайте також: Визнання нікчемного правочину недійсним не може призвести до реального відновлення порушених прав

Суд апеляційної інстанції помилково залишив в силі рішення суду першої інстанції у частині задоволення цих вимог. Втім, позовна вимога про стягнення коштів з ТОВ «АС» може бути розглянута судом як вимога про застосування правових наслідків недійсності нікчемного правочину. Для з’ясування наявності підстав для стягнення коштів з відповідача, суд має визначити, чи є додаткові угоди нікчемними.

За змістом ч. 1 ст. 188 ГК України зміна умов договору відбувається за згодою обох сторін.

Підписання споживачем без надання письмових заперечень чи проведення переговорів щодо пропозиції ТОВ «АС» про збільшення ціни призвело до повного нівелювання результатів відкритих торгів. Адже цінові пропозиції переможця і інших учасників торгів відрізнялися між собою несуттєво – відповідно на 0,01%, 5,59%. Таким чином, держава втратила можливість скористатися пропозиціями інших учасників відкритих торгів, але газ по ціні, запропонованій переможцем тендеру, закупити так і не змогла; натомість була змушена оплачувати газ за ціною, на 45,81 % вище аніж встановлена договором, укладеним внаслідок відкритих торгів.

Читайте також: В разі односторонньої відмови від договору з адвокатом стягнення неустойки (штрафу чи пені) не допускається

Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про недійсність додаткових угод до спірного договору, з уточненням, що такі додаткові угоди є нікчемними згідно зі ст.ст. 36, 37 Закону України «Про публічні закупівлі», і відповідно не породжують жодних правових наслідків для сторін. Грошові кошти, отримані стороною за договором, не можуть стягуватися на підставі ст. 1212 ЦК України у разі нікчемності додаткової угоди до цього договору, виходячи з таких міркувань.

Системний аналіз положень ст.ст. 11, 177, 202, ст. 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов’язальних (договірних) відносинах. Набуття однією зі сторін зобов’язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов’язання не вважається безпідставним.

Таким чином, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень ст. 1212 ЦК України. Виключенням є випадки, коли майно безпідставно набуте у зв’язку з зобов’язанням (правочином), але не відповідно до його умов.

У справі, що розглядається, нікчемними є додаткові угоди до договору, але їх нікчемність не означає відсутність між сторонами договірних відносин, адже відносини між ними врегульовані договором, тобто зобов’язання є договірними.

Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку про задоволення позовних вимог про стягнення з ТОВ «АС» грошових коштів, сплачених споживачем за товар, який так і не був поставлений продавцем, хоча й припустилися при цьому помилкового мотивування щодо правових підстав для задоволення відповідної вимоги застосувавши ст. 1212 ЦК України замість ч. 1 ст. 670 ЦК України.

Отже, Верховний Суд скасував судові рішення у частині визнання недійсними додаткових угод до договору на постачання природного газу, у цій частині у задоволенні позовних вимог відмовив.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення є належним способом захисту прав суб’єктів господарювання

Опубліковано

on

От

2 червня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/6139/20 скасував рішення судів, які передчасно відмовили в позові суб’єкту господарювання, визнавши спосіб захисту права неналежним.

Південна філія ДП «АМПУ» звернулась до суду з позовом до Морської адміністрації про спонукання укласти договір про відшкодування витрат за надані послуги (в запропонованій позивачем редакції).

Рішенням господарського суду в задоволенні позову відмовлено.

Постановою апеляційного суду мотивувальну частину рішення господарського суду змінено шляхом її викладення в редакції його постанови з мотивів неналежного обрання позивачем способу захисту права. На думку суду, сформульована позивачем вимога «спонукати укласти договір» не є ефективною та не призведе до захисту порушеного права. Належним же способом захисту у даному випадку є вимога про визнання договору укладеним, а позивач такої вимоги не заявляв.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Читайте також: Позов про зобов’язання відповідача укласти договір у поданій позивачем редакції означає звернення позивача про вступ у певні правовідносини

Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що ключовим питанням спору стало питання чи є належним обраний позивачем спосіб захисту у вигляді вимоги про спонукання відповідача до укладення договору за умови, що текст такого договору наведений у прохальній частині позовної заяви.

Відповідно до абз. 11 ч. 2 ст. 20 ГК України одним із способів захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів є установлення, зміна чи припинення господарських правовідносин. Визнання договору укладеним з викладенням його змісту у резолютивній частині судового рішення як один із способів установлення господарських правовідносин є належним способом захисту прав суб’єктів господарювання.

Читайте також: Визнання незаконними рішень суб’єкта владних повноважень може бути способом захисту цивільного права або інтересу

У постанові об’єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 вересня 2020 р. у справі № 916/1423/18 викладено правовий висновок стосовно того, що визначення позивачем предмета спору «про зобов’язання відповідача укласти договір у певній редакції» є письмовим волевиявленням позивача щодо вступу у зобов’язальні правовідносини шляхом укладення такого договору за рішенням суду про укладення договору відповідно до ст. 187 ГК України.

Тобто, вимогу позивача про зобов’язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що не суперечить способам захисту, визначеним п. 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України, та відповідає способам захисту, визначеним ст. 20 ГК України.

Читайте також: Позов міської ради про визнання укладеним договору оренди земельної ділянки, сторонами якого є кілька осіб, у тому числі фізичні особи – не підприємці, підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства

За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись ч. 9 ст. 238 ГПК України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції.

Разом з цим, у постанові від 25 травня 2021 р. у справі № 910/6138/20 Верховний Суд у подібних правовідносинах дійшов висновку про те, що тлумачення слів «спонукати» і «зобов’язати» у даному випадку можна вважати тотожними, а отже вказаний спосіб захисту відповідає вимогам ч. 2 ст. 16 ЦК України та ч. 2 ст. 20 ГК України.

Верховний Суд відзначив, що між формулюванням «спонукати до укладення», обраним позивачем у даному спорі та формулюванням «зобов`язати укласти», що було предметом розгляду у справі № 916/1423/18, є лише граматична та/або стилістична різниця, однак, незважаючи на формулювання, суть позовних вимог є чіткою, зрозумілою та дає змогу з огляду на текст договору в редакції позивача, захистити порушене право. Інше тлумачення є надмірним формалізмом та штучним звуженням існуючих способів захисту порушеного права, які самі по собі не є і не можуть бути вичерпно і детально сформульовані законом.

Отже, Верховний Суд постанову апеляційного суду скасував, справу направив на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link