Судова практика
Заборона відчуження стосується не всіх земельних ділянок сільгосппризначення, а лише окремих видів
20 травня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 908/1550/19 задовольнив скаргу банку на дії приватного виконавця, оскільки суди дійшли помилкового висновку про те, що на земельні ділянки для ведення фермерського господарства поширюється мораторій, встановлений ЗК України.
Не погоджуючись із висновком приватного виконавця щодо відмови у передачі на реалізацію спірного описаного та арештованого майна, у зв`язку з тим, що на зазначене майно поширюється дія мораторію, Банк звернувся зі скаргою на дії виконавця щодо примусового виконання судового наказу.
Ухвалою господарського суду, залишеною без змін апеляційним судом, у задоволенні скарги відмовлено з тих мотивів, що земельна ділянка має вид цільового призначення для ведення фермерського господарства та відповідно до Закону України «Про фермерське господарство» належить до категорії сільськогосподарських земель, тому на неї розповсюджується мораторій, що унеможливлює її передачу на реалізацію в рамках виконавчого провадження до скасування мораторію.
Розглянувши касаційну скаргу Банку, Верховний Суд вказав, що встановлена законодавцем тимчасова заборона на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок стосується не всіх земельних ділянок сільськогосподарського призначення, які перебувають у приватній власності громадян та юридичних осіб, а лише їх окремих видів, зокрема, земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства.
Читайте також: Ринок землі: політична гра на юридичному підґрунті все ще триває
Відповідно до Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 р. № 548, окремим видом цільового призначення земельних ділянок є призначення «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» (код 01.01). Таким чином, заборона, встановлена пп. «б» п. 15 Перехідних положень ЗК України, поширюється на земельні ділянки, що мають саме цей вид цільового призначення, а саме – «перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» незалежно від способу набуття власником прав на земельну ділянку.
Зазначена заборона не може поширюватися на земельні ділянки приватної власності, при наданні яких у власність був встановлений інший вид цільового призначення ніж «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», яке прямо згадується у пп. «б» п. 15 Перехідних положень ЗК України. Зокрема таким видом цільового призначення є: для ведення фермерського господарства (код 01.02), і він не згадується у пп. «б» п. 15 Перехідних положень ЗК України.
Читайте також: Скасовуємо земельний мораторій через суд: політ нормальний
Тобто «земельні ділянки для ведення фермерського господарства» (код 01.02) не можуть прирівнюватися до «земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва», оскільки вони належать до різних видів цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, що прямо підтверджується Класифікацією видів цільового призначення земель, яка затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 р. № 1051, а також наказом Держкомзему від 23 липня 2010 р. № 548 «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель».
Окремі норми Закону України «Про фермерське господарство» (преамбула, ст.ст. 1, 20, 22) дають визначення поняття «фермерське господарство» як «форми підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства відповідно до закону» та дозволяють фермерському господарству набувати прав власності на майно, «необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» тощо.
Тим не менш одне лише виробництво на земельних ділянках товарної сільськогосподарської продукції не є підставою для визначення їх виду цільового призначення як «для ведення товарного сільськогосподарського виробництва» без додержання процедур, передбачених ст. 22 ЗК України, адже наявність такого виробництва лише характеризує господарську діяльність землевласника або землекористувача (спрямованість якої, до речі, може змінюватися на його розсуд) і аж ніяк не є характеристикою правового режиму земельної ділянки.
Отже, заборона на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок не поширюється на громадян – власників земельних ділянок із видом цільового призначенням для ведення фермерського господарства, які набули право власності на них на підставі цивільно-правових угод у результаті прийняття спадщини, у межах норм безоплатної передачі земельних ділянок громадянам, визначених ст. 121 ЗК України.
Підготував Леонід Лазебний
