Судова практика
Задовольняючи цивільний позов у кримінальному провадженні, суди мають ретельно перевірити вимоги позивача та доводи щодо їх необґрунтованості
28 січня 2020 р. Верховний Суд у справі № 639/1910/19 задовольнив касаційну скаргу захисника на вирок в частині вирішення цивільного позову.
Вироком суду першої інстанції, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, особу було засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до обмеження волі на строк 2 роки та на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено обов`язки, передбачені ст. 76 КК. Ухвалено стягнути із засудженого на користь потерпілого: у рахунок відшкодування витрат на лікування – 4 734 грн, моральної шкоди – 100 000 грн, втраченого заробітку – 12 519 грн, витрат на правову допомогу – 6 000 грн, а всього – 123 253 грн.
У касаційній скарзі захисник засудженого зазначив, що цивільний позов потерпілого було задоволено безпідставно, зокрема, суди врахували докази, надані останнім, однак не перевірили, чи вони стосуються саме цього кримінального провадження, взяли до уваги незавірені належним чином чеки, не перевірили доцільності понесених потерпілим витрат, зокрема благодійного внеску. Також, у витягу договору про надання правової допомоги не наведено розрахунків на надання адвокатських послуг.
Верховний Суд рішення судів у частині вирішення цивільного позову скасував і призначив новий розгляд у суді першої інстанції в порядку цивільного судочинства з тих підстав, що, задовольняючи позовні вимоги потерпілого, місцевий суд у вироку формально зазначив, що цивільний позов потерпілого підлягає задоволенню.
Однак суд ретельно не перевірив усіх вимог позивача, не оцінив наданих товарних чеків відповідно до ст. 94 КПК та на обґрунтування свого рішення про стягнення із засудженого коштів у рахунок відшкодування завданої шкоди не навів у вироку жодного доказу й розрахунку сум, присуджених на користь потерпілого.
Попри те, що на вказані порушення закону захисник посилався в апеляційний скарзі, суд апеляційної інстанції не усунув їх із використанням усіх процесуальних можливостей, не дослідив змісту доказів, не проаналізував їх, не зіставив відображених у них конкретних фактичних даних, яких також не зазначив в ухвалі.
Суд обмежився лише твердженням про те, що цивільний позов вирішено судом першої інстанції за правилами, встановленими в КПК, з наведенням належних і достатніх мотивів та підстав такого рішення.
При визначенні розміру суми, яку необхідно стягнути із засудженого у рахунок відшкодування заподіяної потерпілому моральної шкоди, місцевий суд констатував, що вона встановлена з урахуванням перенесеного потерпілим стресу, порушення способу його життя та життя його родини, пов’язаного з лікуванням, погіршення стану здоров’я та проходженням курсу лікування, неможливості працювати та годувати свою родину, часткового добровільного відшкодування шкоди.
Разом з тим, із судових рішень не вбачається, що суди врахували майновий стан винного, його стан здоров’я та вжили всіх можливостей для справедливого вирішення цивільного позову.
Крім того, суд не врахував того, що злочин, за який особу було засуджено, за формою вини є необережним. Тому рішення суду про стягнення із засудженого (як цивільного відповідача) саме 100 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди не можна визнати таким, що повною мірою відповідає принципам розумності, виваженості та справедливості. Отже, вирок суду в цій частині також суперечить ст.ст. 370, 374 КПК.
Суд апеляційної інстанції в ухвалі переконливо не спростував доводів захисника про необґрунтоване стягнення з засудженого коштів у зазначеному розмірі, не дав відповідей на аргументи скаржника про необґрунтоване задоволення цивільного позову.
Отже, Верховний Суд визнав, що ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст.ст. 370, 419 КПК.
Підготував Леонід Лазебний
