Судова практика
Загадки несанкціонованого відбору газу. Уроки господарських спорів Укртрансгазу з облгазами
Юрій Котнюк,
ЮВУ
Наприкінці червня голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв неабияк здивував публіку повідомленням про те, що дочірня структура очолюваної ним компанії — Акціонерне товариство «Укртрансгаз» — потрапила в дуже скрутне фінансове становище й перебуває ледь не на грані банкрутства. Причиною тому, буцімто, стали занижені тарифи на транспортування газу й безкарний несанкціонований відбір його, внаслідок чого накопичені борги в сумі понад 4 млрд грн. В цю істерику, звичайно, мало хто повірив, оскільки насправді оперована Укртрансгазом газотранспортна система є найприбутковішим у країні виробником експортного продукту, оскільки кожна вкладена цим товариством гривня йому повертається найбільшою кількістю валюти, порівняно з усіма іншими суб’єктами господарювання. Щороку лише за транзит російського газу країна отримує від двох до трьох мільярдів доларів США, яких завжди вистачало не лише на затикання перелічених Коболєвим дірок, а й на постачання житлово-комунальному сектору блакитного палива за пільговими цінами. Банкрутство такого підприємства може бути лише штучним, що й видно неозброєним оком, оскільки найбільшим кредитором Укртрансгазу є материнська структура в особі того ж Нафтогазу. Проте це не звільняє від необхідності кинути тверезий погляд на проблему несанкціонованого відбору газу через призму судової практики Верховного Суду.
Безпорадний менеджмент із космічними зарплатами
У першій половині поточного року Верховний Суд ухвалив близько двох десятків постанов, пов’язаних із позовами Укртрансгазу про стягнення коштів за надані послуги з усунення негативних балансів у газотранспортній системі, що виникли внаслідок несанкціонованого відбору газу. Найкраще цю тему розкриває справа, в якій відповідачем було Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз». Останнє цікаве тим, що 51 відсоток його акцій належить Нафтогазу. Взагалі-то на початку століття всі газорозподільні підприємства, котрих в народі звично називають облгазами, належали цій державній компанії, але потім вони розтіклися по приватних руках і залишився один «Кіровоградгаз». Причому реальний контроль над ним Нафтогаз встановив лише у червні 2017р., про що свого часу докладно розповідала наша газета (Судова драма «Кіровоградгазу» — ЮВУ № 1-2/2019 р.), а до того там заправляли менеджери, наближені до компанії «віденського в’язня» Дмитра Фірташа.
І ось оцініть ситуацію: «Кіровоградгаз», як дочірня структура Нафтогазу, отримує від його іншої дочірньої структури в особі Укртрансгазу позов на 335 мільйонів гривень, з яких 276 млн грн — тіло боргу за послуги балансування обсягів природного газу, а решта — хвости у вигляді пені, річних відсотків та інфляційних втрат. Погодьтесь, цей факт не дуже добре характеризує якість корпоративного управління компанією, менеджери якої отримують дуже високі зарплати, але не можуть улагодити суперечку між «родичами» без залучення послуг Феміди, за які треба платити чималі суми судових зборів.
Послуги балансування надають, навіть коли їх не замовляють
Задля кращого загального розуміння ситуації варто стисло розповісти про те, що собою представляє «Кіровоградгаз». Територією його ліцензованої діяльності є одномільйонна Кіровоградська область, мешканцям якої це товариство щорічно доставляє від точок виходу з газотранспортної системи до безпосередніх об’єктів споживання близько 400 мільйонів кубометрів природного газу. З них населення, представлене 250 тисячами домогосподарств, споживає близько 250 млн м3 на рік. Аби забезпечити всіх споживачів, розкиданих по 246 населених пунктах, підприємство, персонал якого налічує півтори тисячі працівників, обслуговує 5 тисяч кілометрів розподільних газопроводів і ще 3 тисячі газопроводів-вводів. Зазначимо, що встановлений НКРЕКП тариф на розподіл для нього складає 613 грн за 1000 м3, й згідно даних останнього опублікованого звіту в 2017 році сума наданих ним послуг із розподілу газу склала 296 млн грн. Тож тепер ви приблизно уявляєте, що означав для «Кіровоградгазу» позов сестринської структури на суму 335 мільйонів гривень.
Тепер по суті спору. В грудні 2015 р. між Укртрансгазом і «Кіровоградгазом» було укладено договір про надання першим другому послуг транспортування, пункти якого відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи передбачали надання двох видів послуг: по-перше, фізичного транспортування природного газу і, по-друге, балансування його обсягів. В нашому випадку інтерес представляють саме послуги балансування, оскільки Укртрансгаз може надавати їх лише операторам газорозподільчих мереж (ГРМ), яких в Україні налічується більше сорока й одним із яких є «Кіровоградгаз».
Справа в тому, що оператор ГРМ має право подавати газ лише тим споживачам, в яких є підтверджена номінація. Цим специфічним словосполученням називається дозвіл оператора газотранспортної системи на розподіл саме цьому споживачеві. Щоб видати такий дозвіл Укртрансгаз повинен мати в своєму розпорядженні пакет відповідних документів. У його складі повинен бути, передусім, договір між споживачем і його постачальником. Потім обов’язково необхідне офіційне підтвердження, що в постачальника є можливість подати обумовлений у договорі об’єм газу на точку входу до ГТС. Ця точка входу може бути розташована на кордоні (якщо паливо імпортується), біля газового родовища (якщо воно звідти видобувається) або біля підземного сховища (якщо воно там зберігається) — оператору байдуже звідки саме. Ну й, звичайно ж, має бути укладений договір про транспортування газу між самим Укртрансгазом і споживачем.
Лише за наявності всього переліченого вище оператор ГТС дає свою підтверджену номінацію. Якщо ж оператор ГРМ, той же «Кіровоградгаз», наприклад, запустить газ без такої номінації, це вже буде вважатися несанкціонованим відбором. Наслідком останнього є виникнення негативного балансу, тобто перевищення обсягу газу, відібраного з ГТС для тої чи іншої ГРМ, над обсягом газу, що надійшов до ГТС для потреб цієї ГРМ чи то з-за кордону, чи то з родовищ, чи то з підземних сховищ.
Зрозуміло, що для Укртрансгазу такий небаланс є дуже неприємною штукою, оскільки він зобов’язаний підтримувати постійний тиск в оперованій ним системі, для чого там повинен бути постійний обсяг газу. Простіше кажучи, який об’єм був несанкціоновано відібраний із ГТС, такий самий об’єм оператор останньої має в неї ж і запустити. Де він його візьме й за які кошти — то вже його проблеми. Офіційною мовою це називається наданням послуг балансування.
Усе виглядає так, що отримувач даних послуг, яким є оператор ГРМ, їх, начебто, й не замовляє, а найчастіше й зовсім не хоче, щоб такі послуги йому надавали, але такий уже порядок користування газопроводами: хочеш не хочеш, а раз допустив відбір газу без наявності підтверджених номінацій — плати за отримані тобою послуги балансування, про факт надання й обсяг яких Укртрансгаз оформлює односторонній акт. Причому в тих випадках, коли обсяг негативного небалансу перевищує 5% загального обсягу відібраного газорозподільною системою ресурсу, платити доведеться за коефіцієнтом 1,2, тобто на 20 відсотків дорожче ринкової ціни. А потім уже нехай облгаз вимагає в судовому порядку компенсацію з недобросовісного споживача.
Несанкціонований відбір насправді був санкціонований урядом
На перший погляд оператору ГРМ не так-то вже й важко не допускати несанкціонованого відбору й уникати цих неприємностей з небалансом: лише вчасно закручувати вентиль тим ненадійним споживачам, які не мають підтвердженої номінації. Але не все так просто. Зокрема, у своїх запереченнях на позовну заяву «Кіровоградгаз» написав, що найбільші обсяги несанкціонованого відбору припадають на двох виробників теплової енергії, призначеної для опалення й газопостачання житлових будинків, — це комунальне підприємство «Теплоенергетик» і приватне підприємство «Кіровоградтепло». Але спожите ними без наявності підтверджених номінацій паливо ніяк не можна вважати несанкціоновано відібраним у світлі вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2016 року № 742-р «Деякі питання опалювального сезону 2016/17 року».
Нагадаємо, що першим пунктом вказаного вище акту на Нафтогаз, який для підприємств теплокомуненерго є гарантованим постачальником газу, було покладено обов’язок видати номінації даній категорії споживачів, причому незалежно від того, хоче цього Нафтогаз чи не хоче, заборгували вони йому за раніше спожите паливо, чи заплатили вчасно. А ось другим пунктом операторів ГРМ було зобов’язано до початку опалювального сезону забезпечити постачання природного газу на джерела теплової енергії підприємств теплокомуненерго.
Проте Господарський суд Кіровоградської області, а з ним і дислокований у Дніпрі Центральний апеляційний господарський суд, такі посилання «Кіровоградгазу» відхилили й написали, що розпорядження (на відміну від постанови уряду) не є актом нормативного характеру, а отже, не замінює положень нормативно-правових актів щодо визначення несанкціонованого відбору природного газу за відсутності підтверджених номінацій. У перекладі на доступну мову це означає, що відповідач мав начхати на розпорядження уряду й перекрити вентиль. Зробивши такий висновок, суд першої інстанції позов Укртрансгазу задовольнив, а суд другої інстанції залишив ухвалене ним рішення без змін.
Із такою розв’язкою категорично не погодилася колегія суддів Верховного Суду, яка нагадала, що відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. При цьому було зазначено, що аналогічний висновок щодо правого значення згаданого урядового розпорядження було зроблено Касаційним господарським судом і в низці інших дуже схожих справ, учасниками яких були Укртрансгаз і облгази. Виходячи з цього постановою ВС від 18 червня 2019 р. вердикти попередніх судів були скасовані, а справа передана на новий розгляд до місцевого суду, аби той ретельніше розібрався в межах компетенції Кабміну й обов’язковості виконання його розпоряджень газорозподільними підприємствами.
Додамо до цього, що Нафтогаз у порядку адміністративного судочинства робив спробу визнати протиправним розпорядження КМУ № 742-р, але безуспішно: Окружний адміністративний суд Києва своїм рішенням від 6 лютого 2019 року визнав, що цей акт було видано урядом у межах його компетенції і з цим погодився Шостий апеляційний адміністративний суд, про що свідчить його постанова від 22 травня.
Ми ж зазначимо, що схожі судові процеси з приблизно таким же результатом пройшли і продовжують проходити в інших регіонах країни, і те, що очільник Нафтогазу називає несанкціонованим відбором, насправді санкціоноване урядом, який, до речі, є єдиним і стовідсотковим акціонером самого Нафтогазу. Йому й тримати відповідь у випадку можливого банкрутства Укртрансгазу.
Джерело: Юридичний вісник України
