Connect with us

Судова практика

Загадки несанкціонованого відбору газу. Уроки господарських спорів Укртрансгазу з облгазами

Дата публікації:

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Наприкінці червня голова правління НАК «Нафтогаз України» Андрій Коболєв неабияк здивував публіку повідомленням про те, що дочірня структура очолюваної ним компанії — Акціонерне товариство «Укртрансгаз» — потрапила в дуже скрутне фінансове становище й перебуває ледь не на грані банкрутства. Причиною тому, буцімто, стали занижені тарифи на транспортування газу й безкарний несанкціонований відбір його, внаслідок чого накопичені борги в сумі понад 4 млрд грн. В цю істерику, звичайно, мало хто повірив, оскільки насправді оперована Укртрансгазом газотранспортна система є найприбутковішим у країні виробником експортного продукту, оскільки кожна вкладена цим товариством гривня йому повертається найбільшою кількістю валюти, порівняно з усіма іншими суб’єктами господарювання. Щороку лише за транзит російського газу країна отримує від двох до трьох мільярдів доларів США, яких завжди вистачало не лише на затикання перелічених Коболєвим дірок, а й на постачання житлово-комунальному сектору блакитного палива за пільговими цінами. Банкрутство такого підприємства може бути лише штучним, що й видно неозброєним оком, оскільки найбільшим кредитором Укртрансгазу є материнська структура в особі того ж Нафтогазу. Проте це не звільняє від необхідності кинути тверезий погляд на проблему несанкціонованого відбору газу через призму судової практики Верховного Суду.

Безпорадний менеджмент із космічними зарплатами

У першій половині поточного року Верховний Суд ухвалив близько двох десятків постанов, пов’язаних із позовами Укртрансгазу про стягнення коштів за надані послуги з усунення негативних балансів у газотранспортній системі, що виникли внаслідок несанкціонованого відбору газу. Найкраще цю тему розкриває справа, в якій відповідачем було Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації «Кіровоградгаз». Останнє цікаве тим, що 51 відсоток його акцій належить Нафтогазу. Взагалі-то на початку століття всі газорозподільні підприємства, котрих в народі звично називають облгазами, належали цій державній компанії, але потім вони розтіклися по приватних руках і залишився один «Кіровоградгаз». Причому реальний контроль над ним Нафтогаз встановив лише у червні 2017р., про що свого часу докладно розповідала наша газета (Судова драма «Кіровоградгазу» — ЮВУ № 1-2/2019 р.), а до того там заправляли менеджери, наближені до компанії «віденського в’язня» Дмитра Фірташа.

І ось оцініть ситуацію: «Кіровоградгаз», як дочірня структура Нафтогазу, отримує від його іншої дочірньої структури в особі Укртрансгазу позов на 335 мільйонів гривень, з яких 276 млн грн — тіло боргу за послуги балансування обсягів природного газу, а решта — хвости у вигляді пені, річних відсотків та інфляційних втрат. Погодьтесь, цей факт не дуже добре характеризує якість корпоративного управління компанією, менеджери якої отримують дуже високі зарплати, але не можуть улагодити суперечку між «родичами» без залучення послуг Феміди, за які треба платити чималі суми судових зборів.

Послуги балансування надають, навіть коли їх не замовляють

Задля кращого загального розуміння ситуації варто стисло розповісти про те, що собою представляє «Кіровоградгаз». Територією його ліцензованої діяльності є одномільйонна Кіровоградська область, мешканцям якої це товариство щорічно доставляє від точок виходу з газотранспортної системи до безпосередніх об’єктів споживання близько 400 мільйонів кубометрів природного газу. З них населення, представлене 250 тисячами домогосподарств, споживає близько 250 млн м3 на рік. Аби забезпечити всіх споживачів, розкиданих по 246 населених пунктах, підприємство, персонал якого налічує півтори тисячі працівників, обслуговує 5 тисяч кілометрів розподільних газопроводів і ще 3 тисячі газопроводів-вводів. Зазначимо, що встановлений НКРЕКП тариф на розподіл для нього складає 613 грн за 1000 м3, й згідно даних останнього опублікованого звіту в 2017 році сума наданих ним послуг із розподілу газу склала 296 млн грн. Тож тепер ви приблизно уявляєте, що означав для «Кіровоградгазу» позов сестринської структури на суму 335 мільйонів гривень.

Тепер по суті спору. В грудні 2015 р. між Укртрансгазом і «Кіровоградгазом» було укладено договір про надання першим другому послуг транспортування, пункти якого відповідно до вимог Кодексу газотранспортної системи передбачали надання двох видів послуг: по-перше, фізичного транспортування природного газу і, по-друге, балансування його обсягів. В нашому випадку інтерес представляють саме послуги балансування, оскільки Укртрансгаз може надавати їх лише операторам газорозподільчих мереж (ГРМ), яких в Україні налічується більше сорока й одним із яких є «Кіровоградгаз».

Справа в тому, що оператор ГРМ має право подавати газ лише тим споживачам, в яких є підтверджена номінація. Цим специфічним словосполученням називається дозвіл оператора газотранспортної системи на розподіл саме цьому споживачеві. Щоб видати такий дозвіл Укртрансгаз повинен мати в своєму розпорядженні пакет відповідних документів. У його складі повинен бути, передусім, договір між споживачем і його постачальником. Потім обов’язково необхідне офіційне підтвердження, що в постачальника є можливість подати обумовлений у договорі об’єм газу на точку входу до ГТС. Ця точка входу може бути розташована на кордоні (якщо паливо імпортується), біля газового родовища (якщо воно звідти видобувається) або біля підземного сховища (якщо воно там зберігається) — оператору байдуже звідки саме. Ну й, звичайно ж, має бути укладений договір про транспортування газу між самим Укртрансгазом і споживачем.

Лише за наявності всього переліченого вище оператор ГТС дає свою підтверджену номінацію. Якщо ж оператор ГРМ, той же «Кіровоградгаз», наприклад, запустить газ без такої номінації, це вже буде вважатися несанкціонованим відбором. Наслідком останнього є виникнення негативного балансу, тобто перевищення обсягу газу, відібраного з ГТС для тої чи іншої ГРМ, над обсягом газу, що надійшов до ГТС для потреб цієї ГРМ чи то з-за кордону, чи то з родовищ, чи то з підземних сховищ.

Зрозуміло, що для Укртрансгазу такий небаланс є дуже неприємною штукою, оскільки він зобов’язаний підтримувати постійний тиск в оперованій ним системі, для чого там повинен бути постійний обсяг газу. Простіше кажучи, який об’єм був несанкціоновано відібраний із ГТС, такий самий об’єм оператор останньої має в неї ж і запустити. Де він його візьме й за які кошти — то вже його проблеми. Офіційною мовою це називається наданням послуг балансування.

Усе виглядає так, що отримувач даних послуг, яким є оператор ГРМ, їх, начебто, й не замовляє, а найчастіше й зовсім не хоче, щоб такі послуги йому надавали, але такий уже порядок користування газопроводами: хочеш не хочеш, а раз допустив відбір газу без наявності підтверджених номінацій — плати за отримані тобою послуги балансування, про факт надання й обсяг яких Укртрансгаз оформлює односторонній акт. Причому в тих випадках, коли обсяг негативного небалансу перевищує 5% загального обсягу відібраного газорозподільною системою ресурсу, платити доведеться за коефіцієнтом 1,2, тобто на 20 відсотків дорожче ринкової ціни. А потім уже нехай облгаз вимагає в судовому порядку компенсацію з недобросовісного споживача.

Несанкціонований відбір насправді був санкціонований урядом

На перший погляд оператору ГРМ не так-то вже й важко не допускати несанкціонованого відбору й уникати цих неприємностей з небалансом: лише вчасно закручувати вентиль тим ненадійним споживачам, які не мають підтвердженої номінації. Але не все так просто. Зокрема, у своїх запереченнях на позовну заяву «Кіровоградгаз» написав, що найбільші обсяги несанкціонованого відбору припадають на двох виробників теплової енергії, призначеної для опалення й газопостачання житлових будинків, — це комунальне підприємство «Теплоенергетик» і приватне підприємство «Кіровоградтепло». Але спожите ними без наявності підтверджених номінацій паливо ніяк не можна вважати несанкціоновано відібраним у світлі вимог розпорядження Кабінету Міністрів України від 5 жовтня 2016 року № 742-р «Деякі питання опалювального сезону 2016/17 року».

Нагадаємо, що першим пунктом вказаного вище акту на Нафтогаз, який для підприємств теплокомуненерго є гарантованим постачальником газу, було покладено обов’язок видати номінації даній категорії споживачів, причому незалежно від того, хоче цього Нафтогаз чи не хоче, заборгували вони йому за раніше спожите паливо, чи заплатили вчасно. А ось другим пунктом операторів ГРМ було зобов’язано до початку опалювального сезону забезпечити постачання природного газу на джерела теплової енергії підприємств теплокомуненерго.

Проте Господарський суд Кіровоградської області, а з ним і дислокований у Дніпрі Центральний апеляційний господарський суд, такі посилання «Кіровоградгазу» відхилили й написали, що розпорядження (на відміну від постанови уряду) не є актом нормативного характеру, а отже, не замінює положень нормативно-правових актів щодо визначення несанкціонованого відбору природного газу за відсутності підтверджених номінацій. У перекладі на доступну мову це означає, що відповідач мав начхати на розпорядження уряду й перекрити вентиль. Зробивши такий висновок, суд першої інстанції позов Укртрансгазу задовольнив, а суд другої інстанції залишив ухвалене ним рішення без змін.

Із такою розв’язкою категорично не погодилася колегія суддів Верховного Суду, яка нагадала, що відповідно до статті 117 Конституції України Кабінет Міністрів у межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання. При цьому було зазначено, що аналогічний висновок щодо правого значення згаданого урядового розпорядження було зроблено Касаційним господарським судом і в низці інших дуже схожих справ, учасниками яких були Укртрансгаз і облгази. Виходячи з цього постановою ВС від 18 червня 2019 р. вердикти попередніх судів були скасовані, а справа передана на новий розгляд до місцевого суду, аби той ретельніше розібрався в межах компетенції Кабміну й обов’язковості виконання його розпоряджень газорозподільними підприємствами.

Додамо до цього, що Нафтогаз у порядку адміністративного судочинства робив спробу визнати протиправним розпорядження КМУ № 742-р, але безуспішно: Окружний адміністративний суд Києва своїм рішенням від 6 лютого 2019 року визнав, що цей акт було видано урядом у межах його компетенції і з цим погодився Шостий апеляційний адміністративний суд, про що свідчить його постанова від 22 травня.

Ми ж зазначимо, що схожі судові процеси з приблизно таким же результатом пройшли і продовжують проходити в інших регіонах країни, і те, що очільник Нафтогазу називає несанкціонованим відбором, насправді санкціоноване урядом, який, до речі, є єдиним і стовідсотковим акціонером самого Нафтогазу. Йому й тримати відповідь у випадку можливого банкрутства Укртрансгазу.

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

В акті податкової перевірки мають бути деталізовані обставини правопорушення

Опубліковано

on

30 червня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 520/3141/19 скасував рішення апеляційного суду, який помилково не врахував висновки суду першої інстанції щодо причин ненадання позивачем контролюючому органу первинних документів, факт прийняття їх судом та результати їх дослідження.

Товариство з обмеженою відповідальністю звернулося до адміністративного суду з позовом до управління ДФС області про визнання протиправним і скасування податкових повідомлень-рішень.

На обґрунтування позову позивач зазначив, що висновки податкової перевірки, які покладені в основу прийняття податкових повідомлень-рішень, є безпідставними, оскільки контролюючим органом не були досліджені первинні документи Товариства по взаємовідносинах із контрагентами, які підтверджують факт правильності формування позивачем податкової звітності.

Окружний адміністративний суд прийняв рішення, яким позов задовольнив.

Апеляційний адміністративний суд рішення суду першої інстанції скасував в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення щодо донарахування податку на прибуток та відмовив в їх задоволенні.

Суд врахував встановлені обставини щодо не надання податковому органу первинних документів по господарських операціях за встановлений період ані до перевірки, ані після її завершення до прийняття рішення контролюючим органом, ані разом із запереченнями на акт перевірки, що свідчить про обґрунтованість висновків контролюючого органу про не підтвердження витрат за вказаний період документально, відсутність підстав для формування таких витрат у податковому обліку.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що всі необхідні та витребувані документи весь час знаходились на підприємстві та могли бути надані при належному зверненні. Первинні документи були надані суду першої інстанції, а всі доводи та докази фактично залишені поза увагою суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що за загальним правилом, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абз. 2 п. 44.7 ст. 44 ПК України платник податків не надає посадовим особам органу державної податкової служби, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, показані таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Однак у цій справі суд першої інстанції встановив, що вся первинна документація за перевіряємий період (включно і з періодами за які податковим органом виявлені порушення) наявна на підприємстві позивача та надана до суду. Суд першої інстанції відхилив доводи податкового органу про відсутність первинної документації та прийняв доводи Товариства стосовно того, що всі листи, які були адресовані позивачу представники відповідача вручали особі, яка не мала повноважень на отримання кореспонденції підприємства та листування з органами виконавчої влади. Суд першої інстанції визнав, що представники податкового органу не зверталися до повноважних представників позивача, в тому числі і до генерального директора, в ході проведення перевірки та не вручали повноважним представникам свої листи та не отримували від них відповідей.

Аналіз положень п.п. 44.1, 44.2  ст. 44, пп. 134.1.1 п.134.1  ст. 134, п. 135.1  ст.135 Податкового кодексу України, ст.ст. 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Національного положення (стандарту) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.02.2013 № 73, Правил (Стандарту) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 № 318, Правил (Стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 № 290? дає підстави для висновку, що податкове правопорушення встановлюється на підставі первинних документів. При цьому, суди встановили, що перевірку провів відповідач лише на підставі регістрів бухгалтерського обліку (бухгалтерських проводок) без дослідження первинних документів по кожній господарській операції платника податку.

Відсутність в акті перевірки деталізації обставин податкового правопорушення суперечить приписам п. 5 розд. II Порядку оформлення результатів документальних перевірок дотримання законодавства України з питань державної митної справи, податкового, валютного та іншого законодавства платниками податків – юридичними особами та їх відокремленими підрозділами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 20 серпня 2015 р. № 727.

Отже, відповідач всупереч положенням ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України не довів правомірність свого рішення.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Платник податку на прибуток, який є споживачем палива, в разі сплати акцизного податку в складі ціни має право зменшити податок на прибуток

Опубліковано

on

21 липня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 160/4438/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги податкового органу, який безпідставно є збільшив грошове зобов’язання з податку на прибуток суб’єкта господарювання.

Публічне акціонерне товариство звернулося до адміністративного суду з позовом до Офісу великих платників податків ДФС про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення.

Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін апеляційним адміністративним судом, позов задовольнив. Суди дійшли висновку, що після сплати постачальнику вартості підакцизного товару, в ціну якого включено суму акцизного податку, та отримання від постачальника зареєстрованої акцизної накладної ПАТ, яке використовує підакцизне дизельне пальне, є кінцевим споживачем такого підакцизного товару, набуває право застосування норми п. 15 підрозд. 4 розд. XX ПК України. Суди дослідили обставини щодо наявності в Публічного акціонерного товариства транспортних засобів відповідної товарної підкатегорії, придбання дизельного пального, що класифікується як підкатегорія 2710 19 43 00 згідно з Українською класифікацією товарів зовнішньоекономічної діяльності, сплати суми акцизного податку в ціні товару, обліку товарно-матеріальних цінностей, декларування податку на прибуток тощо, дійшли висновку про безпідставність збільшення контролюючим органом позивачеві суми грошового зобов’язання зі сплати податку на прибуток.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що Товариство не виконало вимоги п. 15 підрозд. 4 розд. XX ПК України.

Верховний Суд вказав, що для отримання права на застосування платником податків зазначеної пільги мають бути дотримані такі умови: платник податку у звітному періоді отримав прибуток, а тому має податкові зобов’язання з податку на прибуток; платник податків сплатив за поточний податковий звітний період суму акцизного податку за зареєстрованими акцизними накладними на важкі дистиляти (газойль), що класифікуються в товарних підкатегоріях 2710 19 43 00, 2710 19 46 00, 2710 19 47 10 згідно з УКТ ЗЕД; платник податків використав важкі дистиляти (газойль) (2710 19 43 00, 2710 19 46 00, 2710 19 47 10 згідно з УКТ ЗЕД) для транспортних засобів, що класифікуються в товарних підкатегоріях 8602 10 00 00, 8704 10 10 10 згідно з УКТ ЗЕД.

Пункт 15 підрозд. 4 розд. XX «Перехідні положення» ПК України не містить застережень щодо застосування встановлених правил винятково суб’єктами господарювання, які є платниками акцизного податку з реалізації пального. Акцизний податок є непрямим податком, тому його фактичними платниками є споживачі палива, які сплачують податок у складі ціни на паливо. На користь такого висновку свідчить доповнення цим пунктом саме підрозділу «Особливості справляння податку на прибуток підприємств».

Позивач, який є платником податку на прибуток, є споживачем палива та використовує в господарській діяльності транспортні засоби товарної підкатегорії 8602 10 00 00, 8707 10 10 10 згідно з УКТ ЗЕД, при сплаті акцизного податку в складі ціни на спожите паливо товарної підкатегорії 2710 19 43 00 згідно з УКТ ЗЕД має право зменшити податок на прибуток, що підлягає сплаті до державного бюджету за відповідний податковий (звітний) період на суму акцизного податку, сплаченого в ціні товару за такий відповідний податковий (звітний) період.

Таким чином, безпідставним є збільшення грошового зобов’язання з податку на прибуток спірним податковим повідомленням-рішенням, і як наслідок, безпідставним є застосування штрафних (фінансових) санкцій.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Виправна колонія має нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент

Опубліковано

on

10 червня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 440/2590/19 задовольнив касаційну скаргу податкового органу, яким виправній колонії донараховано суми податків і застосовано штрафні санкції.

Виправна колонія звернулася до суду з позовом до Головного управління ДФС у Полтавській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги про сплату боргу (недоїмки), рішення.

Окружний адміністративний суд рішенням, залишеним без змін постановою апеляційного адміністративного суду, позов задовольнив. Суди попередніх інстанцій зазначили, що в правовідносинах щодо організації залучення до суспільно-корисної оплачуваної праці засуджених, які відбувають покарання в державній установі, позивач не є роботодавцем, не має статусу податкового агента в правовідносинах щодо використання праці засуджених.

У касаційній скарзі відповідач зазначав, що позивач є роботодавцем засуджених та платником єдиного внеску, відтак зобов’язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок із заробітної плати засуджених як податковий агент.

Верховний Суд скасував оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій та вказав, що засуджені до відбування покарання в місцях позбавлення волі, які залучаються до суспільно корисної оплачуваної праці за строковими договорами, є застрахованими особами, підлягають загальнообов’язковому державному соціальному страхуванню, а суми виплат, отримані ними, є базою нарахування єдиного соціального внеску, як це передбачено, зокрема, ст. 122 Кримінально-виконавчого кодексу України, зміни до якої внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених» від 7 вересня 2016 р. № 1492-VIII, який набрав чинності 8 жовтня 2016 р.

Право на працю засуджених до позбавлення волі реалізується шляхом укладення строкового трудового договору.

Засуджені до позбавлення волі, у такому випадку, є найманими працівниками з особливим статусом та обмеженими трудовими правами, а виправна колонія у цих трудових відносинах виступає роботодавцем, на якого покладається обов’язок з утримання та сплати сум податку з доходів фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску із заробітної плати платника податку.

Особливості фінансування позивача, організації роботи, забезпечення штатними документами тощо, жодним чином не скасовує обов’язок позивача сплачувати податки та збори та подавати у повному обсязі звітність.

Отже, Верховний Суд визнав правомірним винесення податкового повідомлення-рішення, яким виправній колонії збільшено суму грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб та погодився з доводами відповідача про правомірність застосування до позивача штрафних (фінансових) санкцій (штрафи), оскільки в податкових розрахунках за формою 1ДФ позивач повною мірою не показав суми нарахованої та виплаченої заробітної плати засуджених.

Позивач є платником єдиного внеску, тому несе відповідальність у разі несплати або сплати не в повному обсязі єдиного внеску, як це передбачено ст.ст. 9 та 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», який в ієрархії нормативно-правових актів має вищу юридичну силу, ніж Інструкція про умови праці та заробітну плату засуджених до обмеження волі або позбавлення волі, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 7 березня 2013 р. №396/5.

Оскільки, перелік відрахувань із заробітної плати, передбачених в п. 6.3 зазначеної Інструкції, не є вичерпним, відсутність в ньому єдиного внеску, не позбавляє платника податків обов’язку виконання приписів вказаного Закону.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Рішення в ЄДРСР – http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/89757335

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram