Судова практика
Зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам’ятка археології, слід розглядати як не пов’язане з позбавленням володіння порушення права власності держави
17 травня 2023 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 748/1335/20 задовольнив касаційну скаргу обласної прокуратури частково з огляду на неналежно обраний прокурором спосіб захисту.
Місцева прокуратура в інтересах держави звернулася до суду з позовом про визнання недійсним наказу ГУ Держгеокадастру щодо передачі у власність особи земельної ділянки для індивідуального садівництва з державної власності; скасування державної реєстрації права власності на зазначену земельну ділянку та запису про право власності в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
В позові вказувалося, що передача у власність особи зазначеної земельної ділянки відбулася за рахунок земель державної власності історико-культурного призначення без погодження зі спеціально уповноваженим органом у сфері охорони культурної спадщини, що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує інтереси держави, оскільки спірна земельна ділянка розміщена в межах пам’ятки культурної спадщини місцевого значення «Улянівка-1» (Микитин Рів) і ґрунтовий могильник XV-XI, VIII-ІІІ ст. до н. е., ІV – V ст. до н. е.
Читайте також: Власник має право вимагати усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою шляхом відновлення її до попереднього стану
Районний суд в задоволенні позову відмовив. Апеляційний суд рішення районного суду змінив у частині мотивів відмови в задоволенні позову та зазначив, що власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна. Отже, позовні вимоги не відповідають належному способу захисту.
Розглянувши касаційну скаргу обласної прокуратури, Верховний Суд вказав, що ч. 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов’язані із позбавленням права володіння земельною ділянкою.
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема витребування майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК України) й усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказані способи захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного та негаторного позовів відповідно.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально-визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майно, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Негаторний позов – це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов’язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов’язані з позбавленням його володіння майном.
Верховний Суд зазначив, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам’ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам’ятка археології, слід розглядати як не пов’язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов’язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Читайте також: Розірвання договору оренди землі з підстав нецільового використання
Власник земельної ділянки, на якій розташовані пам’ятки археології, може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема вимагаючи повернути таку ділянку.
Землі історико-культурного значення, на яких розташовані пам’ятки археології, віднесено до категорії особливо цінних земель, а тому повернення земельної ділянки історико-культурного значення державі, за висновком Верховного Суду, слід розглядати як негаторний, а не віндикаційний позов, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки.
Аналогічний висновок, який стосується незаконної передачі у приватну власність земель історико-культурного значення, на яких розміщено пам’ятку археології, викладено у постанові № 557/303/21 від 5 жовтня 2022 р.
Верховний Суд зазначив, що апеляційний суд зробив правильний висновок про відмову в задоволенні позовних вимог, проте помилився щодо мотивів такої відмови, в зв’язку з чим Верховний Суд постанову апеляційного суду змінив, виклавши її мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Підготував Леонід Лазебний
