Судова практика
Законодавство не обмежує осіб, які беруть участь у справі, у наданні до суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду справи АМКУ
21 квітня 2021 р. Верховний Суд у справі № 910/701/17 передав справу на новий розгляд до господарського суду, конкретизувавши правові висновки, викладені у постановах від 19 серпня 2019 р. у справі № 910/12487/18 та від 30 січня 2020 р. у справі № 910/14949/18.
Товариство звернулося до суду з позовом до Антимонопольного комітету України про визнання недійсним рішення, мотивуючи тим, що АМК неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, не довів обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими.
Читайте також: Господарські суди обмежують надання доказів у справах про оскарження рішень АМКУ
Господарський суд рішенням, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовив. При цьому апеляційний суд, відхиляючи доводи ТОВ про обмеження його права на подання висновку експерта як доказу у справі, посилався на висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 19 серпня 2019 р. у справі № 910/12487/18 та від 30 січня 2020 р. у справі № 910/14949/18, і зазначив, що докази, які не були надані позивачам Антимонопольному комітету України в межах розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції, не можуть оцінюватися судом на підтвердження наявності підстав для скасування рішення АМК, у тому числі докази, отриманні безпосередньо під час розгляду справи у суді, зокрема шляхом проведення судової експертизи.
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р. № 2210-III (далі – Закон № 2210) підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМКУ є, зокрема неповне з’ясування обставин, які мають значення для справи.
Читайте також: Рекомендації АМКУ у справі про порушення законодавства про захист економічної конкуренції не підлягають судовому оскарженню
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї їх кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов’язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Верховний Суд звернув увагу, що у п. 1–3 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.
Зважаючи на викладене, Верховний Суд конкретизував правові висновки, викладені у постановах від 19 серпня 2019 р. у справі № 910/12487/18 та від 30 січня 2020 р. у справі № 910/14949/18, на які послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові, зазначивши таке.
За приписами п. 23 та 32 Правил розгляду заяв і справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (Правила розгляду справ), затверджених розпорядженням АМК від 19 квітня 1994 р. № 5 (в редакції розпорядження АМК від 29 червня 1998 р. № 169-р), службовцями Комітету, відділення, яким доручено збирання та аналіз доказів, проводяться дії, спрямовані на всебічне, повне і об’єктивне з’ясування дійсних обставин справи, прав і обов’язків сторін; у рішенні наводяться мотиви рішення, зазначаються встановлені органом Комітету обставини справи з посиланням на відповідні докази, а також положення законодавства, якими орган Комітету керувався, приймаючи рішення.
Читайте також: 11 головних проблем антимонопольного законодавства
Правовий аналіз зазначених норм свідчить про те, що рішення АМКУ має містити усі докази, якими обґрунтовуються його висновки.
Водночас положення ст. 40 Закону № 2210 та п. 16 названих Правил стосовно прав осіб, які беруть (брали) участь у справі (зокрема щодо наведення доказів) не обмежують цих осіб у наданні до суду доказів, які раніше не були подані ними в процесі розгляду АМКУ справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції.
У цій справі суди попередніх інстанцій належним чином не оцінили, зокрема належність, допустимість кожного наявного у справі доказу окремо, а також достатність та взаємний зв’язок доказів у їх сукупності, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення спору у цій справі, припустившись у зв’язку з цим порушення вимог ст.ст. 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного, об’єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів у їх сукупності.
Підготував Леонід Лазебний
