Судова практика
Закриття кримінального провадження без згоди особи у зв’язку з декриміналізацією діяння
Євген МОРОЗОВ,
адвокат
Конституційний Суд України: «…надання згоди особою на закриття стосовно неї кримінального провадження у зв’язку з декриміналізацією діяння обов’язкове».
Позиція КСУ
Рішенням Другого сенату Конституційного Суду України у справі від 08.06.2022 р. щодо відповідності Конституції України пункту 4 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (справа щодо презумпції невинуватості) пункт 4 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України «кримінальне провадження закривається в разі, якщо набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою» визнаний неконституційним.
Читайте також: Закриття кримінального провадження без згоди обвинуваченого обмежує його право на захист
Конституційний Суд України в рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 наголосив, що «важливою гарантією дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого в кримінальному процесі та обов’язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості». Елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості. Презумпція невинуватості особи передбачає, що обов’язок доведення вини особи покладається на державу (перше речення абзацу першого, абзаци другий, третій пункту 4 мотивувальної частини).
Принцип презумпції невинуватості, що визначений у приписах статті 62 Конституції України, визнано на міжнародному рівні, зокрема закріплено в Загальній декларації прав людини 1948 року (пункт 1 статті 11), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (пункт 2 статті 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі — Конвенція) (пункт 2 статті 6).
Важливо. Згідно з частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, в якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості. У свою чергу і Європейський суд з прав людини наголосив, що загальна мета презумпції невинуватості полягає в тому, щоб захистити осіб, яких виправдано або стосовно яких кримінальні провадження припинено, від того, щоб посадові особи та органи державної влади ставилися до них так, ніби вони насправді винні в тих правопорушеннях, у яких їх обвинувачували (рішення у справі Allen v. the United Kingdom від 12 липня 2013 року (заява № 25424/09), § 94).
Щодо КСУ, то, як було заявлено, поділяє позиції Конституційного Суду Литовської Республіки щодо розуміння вказаного принципу, бо особливо важливо, аби державні органи та їх посадові особи дотримувалися презумпції невинуватості, щоб останні утримувалися від поводження з особою як зі злочинцем, доки особу не буде визнано винною у вчиненні злочину рішенням суду, що набрало законної сили, та відповідно до процедури, встановленої законом (абзаци другий, третій підпункту 2.3 пункту 2 розділу II мотивувальної частини постанови від 27 червня 2016 року № KT19- № 10/2016).
Нагадаємо, відповідно до спеціального Дослідження Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеційська Комісія) «Мірило правовладдя» аби презумпцію безвинності було ґарантовано, тягар доведення вини має бути покладено на сторону звинувачення. Правила і практика щодо доказування, яке вимагається, мають бути зрозумілими й справедливими. Не повинен чинитись ненавмисно чи навмисно вплив з боку інших гілок влади на компетентний судовий орган шляхом висловлення заздалегідь своєї оцінки фактів судового рішення. Те саме стосується й певних приватних джерел думки, як-то медійних (CDL-AD(2016)007, пункт II.E.2.104). Також Конституційний Суд України звертає увагу на те, що в національній судовій практиці підставу для закриття кримінального провадження, визначену пунктом 4 частини першої статті 284 КПК, прийнято відносити до нереабілітаційних підстав.
Практика ВС
Із цього приводу Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду вважає, що «враховуючи нереабілітуючий характер цієї підстави, з урахуванням того, що її застосуванням фактично констатується причетність особи до вчинення кримінально-караного діяння, особа, щодо якої кримінальну справу закрито у зв’язку з усуненням новим кримінальним законом злочинності і караності інкримінованого їй діяння, повинна мати можливість реалізувати в суді своє право на судовий захист, а суд, у свою чергу, перевірити і оцінити законність і обґрунтованість прийнятих у даному провадженні процесуальних рішень, в яких зафіксована висунута щодо особи підозра у злочині на основі матеріалів, зібраних як на стадії досудового розслідування, так і стадії судового розгляду» (Постанова від 11 грудня 2019 року у справі № 153/1289/18).
На думку колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду ВС, «коли йдеться про реабілітуючі підстави закриття кримінального провадження, слід виходити з того, що особа не вчинила протиправного діяння, передбаченого кримінальним законом, i, як результат, має право на реабілітацію. До реабілітуючих підстав належать ті, які свідчать про повну невинуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, що їй інкримінується, і тягнуть за собою зняття підозри, відновлення доброго імені, гідності та репутації» (Постанова від 25 лютого 2020 року у справі № 599/593/18).
На підставі наведеного Конституційний Суд України констатує, що пункт 4 частини першої статті 284 Кодексу визначає нереабілітаційну підставу для закриття кримінального провадження, яка в контексті наявного національного юридичного регулювання та правозастосування спричиняє несприятливі наслідки для репутації, честі, гідності особи, стосовно якої відбулося таке закриття, і це певно вказує на ставлення публічної влади до такої особи як до винної, але без обвинувального вироку суду. Тому закриття кримінального провадження на стадії досудового розслідування за нереабілітаційною підставою, визначеною оспорюваним приписом статті 284 Кодексу, обумовлює закономірний сумнів у невинуватості особи, стосовно якої у такий спосіб закрито кримінальне провадження, негативно впливає на її репутацію, честь та гідність, а також спричиняє суперечливе сприйняття такої особи в суспільстві.
Висновок
Таким чином, Конституційний Суд України вважає, що закриття кримінального провадження стосовно особи без її на те згоди та ефективного судового захисту, внаслідок чого залишається сумнів у невинуватості особи, унеможливлення реабілітації особи після такого закриття є порушенням конституційного права на судовий захист. На думку КСУ, згідно з принципом верховенства права надання згоди особою на закриття стосовно неї кримінального провадження у зв’язку з декриміналізацією діяння обов’язкове, оскільки це є умовою здійснення її права викласти свою позицію стосовно власної невинуватості.
Джерело: Юридичний вісник України
