Судова практика
Закриття кримінального провадження за обвинуваченням померлої особи у зв’язку з її смертю позбавляє суд права посилатися в рішеннях на вказану особу як на таку, що вчинила кримінальне правопорушення

28 жовтня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 369/4157/22 задовольнив частково касаційну скаргу прокурора, який просив змінити судові рішення щодо засудженого.
Районний суд вироком, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, визнав фігуранта винуватим і засудив за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК; ч. 4 ст. 185 КК.
У касаційній скарзі прокурор із посилання на правову позицію, висловлену в постанові Верховного Суду від 4 жовтня 2022 р. у справі № 462/853/18, зазначав, що суди, вказавши в рішеннях, постановлених щодо засудженого, про вчинення ним злочину у співучасті з іншою особою, кримінальне провадження стосовно якої закрито на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК, у зв’язку з її смертю, порушили вимоги ст. 17 КПК, ст. 62 Конституції України, оскільки фактично зробили висновок про вчинення останньою кримінального правопорушення.
Верховний Суд вказав, що відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого.
Закриття кримінального провадження у зв`язку зі смертю особи, щодо якої здійснюється провадження, крім випадків, коли воно є необхідним для реабілітації померлого, по суті означає припинення процесуальної діяльності щодо встановлення винуватості особи у вчиненні певного злочину та відмову держави від притягнення її до кримінальної відповідальності й призначення їй покарання.
Припинення кримінального переслідування особи, яка померла, дозволяє уникнути надмірного витрачання ресурсів держави, адже продовження такого переслідування виключно заради формального визнання померлого винуватим у вчиненні злочину, як правило, не має жодного практичного сенсу.
Положеннями ст. 17 КПК визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її винуватість не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 8 червня 2022 р. у справі № 3-р(II)/2022 принцип презумпції невинуватості діє на всіх етапах кримінального провадження та після його завершення. Він захищає особу від осуду з боку публічної влади, доки її винуватість не буде доведена в законному порядку обвинувальним вироком суду. Лише вирок суду може встановити винуватість, інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості.
Згідно з приписами ч. 1 ст. 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених цією статтею.
З огляду на викладене Верховний Суд визнав, що оскільки суд закрив кримінальне провадження за обвинуваченням особи у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК, на підставі п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК у зв’язку з її смертю, суди не вправі були посилатися в рішеннях на вказану особу в контексті вчинення нею кримінального правопорушення. Це суперечить принципу презумпції невинуватості й може створити враження про її винуватість, що є неприпустимим.
Тому Верховний Суд вирок районного суду та ухвалу апеляційного суду змінив, закрив кримінальне провадження щодо засудженого за ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 185 КК на підставі п. 1-2 ч. 2 ст. 284 КПК, оскільки втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.