Зарахування зустрічних вимог: як обійтися без помилок?

Сергій ТЕНЬКОВ, юридичний експерт ЮВУ

Сторони одного договору можуть мати одна до одної претензії за іншими договорами (непогашені грошові борги, невиконані зобов’язання з поставки товарів, надання послуг тощо). Відповідно до статті 601 ЦК України сторона має право погасити свій борг, припинити своє зобов’язання за договором, якщо кредитор, у свою чергу, є боржником цієї сторони за іншим договором — зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог (цесія). Це усуває необхідність зустрічного переміщення однорідних цінностей, які складають предмети взаємних зобов’язань, зменшує ризик сторін, який виникає при здійсненні виконання, а також пов’язані з цим витрати. Втім, на практиці виникають питання, як то: яка юридична процедура проведення такого зарахування зустрічних вимог, чи потребує це згоди іншої сторони тощо.

Постанова Верховного Суду (далі — ВС) від 2 квітня 2019 року у справі № 918/539/18

Обставини справи

Позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір, за умовами якого постачальник зобов’язаний у порядку та строки, встановлені цим договором, передати у власність покупця мелясу (далі — товар), а покупець зобов’язується прийняти та оплатити товар на умовах, визначених договором.

Двадцять четвертого квітня 2018 р. позивачем на адресу відповідача була надіслана претензія з вимогою протягом десятиденного строку з моменту отримання претензії погасити заборгованість у розмірі 594 тисячі грн, яка (претензія) була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Натомість 28.08.2018 р. ТОВ «Д…» (первісний кредитор) та відповідачем (новий кредитор) було укладено договір № 4-ВЛ про відступлення права вимоги (цесії) до позивача, за умовами якого первісний кредитор передає (відступає) належне йому право вимоги на загальну суму 1 497 893,92 грн згідно з договорами від 01.07.2014 р. № 19-15/НП на суму 1 495 822,11 грн; від 01.04.2013 р. № 57-А на суму 2 071,81 грн, укладеними позивачем (боржник) і первісним кредитором, а новий кредитор на умовах договору № 4-ВЛ приймає право вимоги, що належить первісному кредитору за основними договорами.

Тоді ж (28.08.2018 р.) товариством з обмеженою відповідальністю «Д…» та відповідачем був підписаний акт приймання-передачі документів згідно з договором № 4-ВЛ, яким зафіксовано, що первісним кредитором передано, а новим кредитором отримано наступні документи: договір про надання послуг від 01.07.2014 р. № 19-15/НП; акт виконаних робіт від 28.02.2017 р. № 58; акт виконаних робіт від 06.03.2017 р. № 73; акт виконаних робіт від 31.03.2017 р. № 76; договір на здійснення авторського нагляду від 01.04.2013 р. № 57-А; акт виконаних робіт від 27.12.2016 р. № 646; акт виконаних робіт від 31.01.2017 р. № 52; податкова накладна від 06.03.2017 р. № 3; податкова накладна від 31.03.2017 р. № 11; податкова накладна від 28.02.2017 р. № 6; податкова накладна від 31.01.2017 р. № 7; податкова накладна від 27.12.2016 р. № 8 та докази їх подання до автоматизованої ситеми органів «Єдине вікно подання електронних документів» ДФС України.

Листом від 30.08.2018 р. № 97 ТОВ «Д…» повідомило Позивача про відступлення, на підставі договору № 4-ВЛ, на користь відповідача права вимоги за укладеними з позивачем договорами від 01.07.2014 р. № 19-15/НП на суму 1 495 822,11 грн та від 01.04.2013 р. № 57-А на суму 2 071,81 грн. Відповідачем на адресу позивача направлено заяву, в якій заявлено про припинення зобов’язання щодо сплати ним на користь позивача боргу в сумі: 616 870,23 грн за договором від 20.07.2017 р. № 20/07-17/СЛ; 202 078,80 грн за договором від 30.12.2016 р.; 678 944,89 грн за договором від 01.09.2016 р. № 01/09-16/ ВК, внаслідок зарахування (заліку) боргу позивача в сумі 1 497 893,92 грн за договором № 4-ВЛ.

Позивач із цим не погодився й звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача боргу за спірним договором поставки меляси. Справа неодноразово розглядалася в різних судових інстанціях.

Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав до ВС касаційну скаргу, мотивовану тим, що судами безпідставно застосовано положення статті 601 ЦК Украї ни (припинення зобов’язання зарахуванням).

Правова позиція ВС

Верховний Суд зазначив, що за правовою природою припинення зобов’язання зарахуванням зустрічної вимоги — це одностороння угода, яка оформляється заявою однієї зі сторін, згідно з вимогами статті 601 ЦК України. Однак, якщо ця угода суперечить вимогам чинного законодавства та інша сторона не погоджується з проведенням такого зарахування, то сторона має право звернутися за захис том своїх охоронюваних законом прав із позовом до суду про визнання її недійсною, з урахуванням частини першої, пункту 2 частини другої статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Відповідно до статті 601 ЦК України зобов’язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги.

Отже, на думку Верховного Суду, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов’язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов’язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв’язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов’язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають з різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги

4) водночас, ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту, умов виконання та розміру зобов’язань.

Верховний Суд вказав, що спеціального порядку та форми здійснення відповідної заяви як одностороннього правочину не передбачено законодавством; за загальними правилами про правочини (наслідки недодержання його письмової форми), відповідну заяву про зарахування на адресу іншої сторони як односторонній правочин слід вважати зробленою та такою, що спричинила відповідні цивільно-правові наслідки, в момент усної заяви однієї зі сторін на адресу іншої сторони чи в момент вручення однією стороною іншій стороні повідомлення, що містить письмове волевиявлення на припинення зустрічних вимог зарахуванням. Моментом припинення зобов’язань сторін у такому разі є момент вчинення заяви про зарахування у визначеному порядку.

ВС дійшов висновку, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування. Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов’язань (наприклад, недопустимість зарахування зустрічних вимог згідно зі статтею 203 ГК України та статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до господарського суду з позовом про примусове виконання зобов’язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Судами встановлено, що докази оскарження позивачем вимоги про зарахування зустрічних вимог чи докази неможливості зарахування зустрічних вимог, зазначених у заяві відповідача від 30.08.2018 р. № 700, у матеріалах справи відсутні.

При цьому грошові вимоги мають розглядатися як однорідні в силу недиференційованості грошей як предмета виконання зобов’язань. Гроші як предмет задоволення майнової вимоги мають ознаку замінності, еквівалентності та інші властивості, які дозволяють проводити обмін та інші операції з ними. Отже, вимога про сплату грошей за загальним правилом є однорідною з іншою вимогою про сплату коштів. Відтак, якщо зобов’язання які виникли між сторонами за укладеними договорами, грошові то вони є однорідними.

Ще однією важливою умовою для здійснення зарахування зустрічних вимог є безспірність вимог, які зараховуються, а саме відсутність спору щодо змісту,
умов виконання та розміру зобов’язань. Судами встановлено, що в матеріалах справи відсутні докази про наявність оспорювання позивачем змісту, умов виконання та розміру зобов’язань, передбачених за договором № 4-ВЛ.

Отже, суди встановили безспірність вимог, як зарахованих у рахунок виконання зобов’язань за договором від 30.12.2016 р., так і переданих за договором № 4-ВЛ.

На підставі вищенаведеного Верховний Суд дійшов висновку, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами факт припинення зобов’язання за договором від 30.12.2016 р. шляхом зарахування зустрічної однорідної вимоги на підставі договору № 4-ВЛ, а, отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 202 078,80 грн не підлягають задоволенню.

Утім, оскільки судами встановлено факт прострочення виконання зобов’язання за договором від 30.12.2016 р. до припинення зобов’язання зарахуванням зустрічної однорідної вимоги на підставі договору № 4-ВЛ, то нарахування інфляційних втрат та 3% річних (ст. 625 ЦК України) за період із 21.04.2017 по 05.07.2018 рр. визнані судами правомірними.

Коментар і рекомендації

У коментованій постанові Верховний Суд дійшов висновку, що заяви однієї сторони достатньо для проведення зарахування (односторонній правочин — п. 3 ст. 202 ЦК України) і це не потребує згоди іншої сторони. На думку ВС, можливим способом захисту такої сторони, якщо вона не погоджується з проведенням зарахування, є звернення до суду з позовом про примусове виконання зобов’язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом. При цьому в позові слід зазначити, що заява боржника про зарахування є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов’язань. Відповідно до п. 2 ст. 215 ЦК України немає потреби окремо визнавати нікчемний правочин недійсним. У позовній заяві кредитора, за коментованою справою, посилання на ці обставини відсутні, що є юридичною помилкою.

Заяву (попередження) від боржника кредитору про залік його вимог до зустрічних вимог боржника за іншим договором варто подавати своєчасно, тобто до закінчення строку виконання зобов’язань боржником за основним договором. Інакше боржник стане таким, що прострочив виконання свого зобов’язання, як і в коментованій справі. А в кредитора, незалежно від заліку і погашення його вимог до боржника, виникне право на стягнення інфляційних втрат та 3% річних (ст. 625 ЦК України).

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути