Судова практика
Застосування конкретного виду примусових заходів медичного характеру залежить від трьох критеріїв: медичного, юридичного та соціального
20 жовтня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 221/6664/19 відмовив у задоволенні касаційної скарги, визнавши, що були відсутні підстави застосування до особи примусового заходу медичного характеру у виді госпіталізації до лікувального закладу з амбулаторним наглядом лікаря.
Ухвалою місцевого суду до особи застосовано примусовий захід медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричної установи із загальним наглядом.
Апеляційним судом рішення змінено, але в частині застосування примусового заходу медичного характеру залишено без зміни.
У касаційній скарзі законний представник особи зазначав, що суди визначили занадто суворий вид примусових заходів медичного характеру, оскільки не врахували даних про особу, посткримінальну поведінку, що , на його думку, в сукупності давало суду підстави застосувати до особи примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації до лікувального закладу з амбулаторним наглядом лікаря.
Верховний Суд, проаналізувавши ст. 94 КК, вказав, що під час застосування певного виду примусового заходу медичного характеру суд повинен урахувати три критерії: медичний (характер і тяжкість захворювання), юридичний (тяжкість вчиненого діяння) та соціальний (ступінь небезпечності психічно хворого для себе чи інших осіб).
Метою примусових заходів медичного характеру є не лише обов’язкове лікування особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, але й запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь (ст. 92 КК). Для досягнення цієї мети суд має визначити конкретний вид примусового заходу медичного характеру, враховуючи сукупність усіх критеріїв, передбачених ст. 94 КК. При цьому відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 513 КПК суд в ухвалі визначає вид примусового заходу медичного характеру.
Як вбачається з ухвали місцевого суду, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, при визначенні виду примусових заходів медичного характеру суд послався на те, що згідно з висновком експерта судово-психіатричної експертизи особа страждає хронічним душевним захворюванням – параноїдна шизофренія, безперервно-прогредієнтний тип течії, параноїдна форма, з наростаючим параноїчним типом дифекту. У період вчинення інкримінованого діяння за своїм психічним станом фігурант не був здатний усвідомлювати фактичний характер своїх дій і керувати ними. Разом з цим, у період вчинення інкримінованого діяння він не перебував у тимчасово хворобливому стані (виняткові стани – патологічне сп`яніння, патологічний афект, реакція «короткого замикання»). В даний час за своїм психічним станом він не здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними. Останньому рекомендоване застосування примусових заходів медичного характеру у виді госпіталізації до психіатричного закладу зі звичайним наглядом.
Врахувавши наведене, Верховний Суд підтримав рішення судів, які дійшли висновку, що інкриміноване особі суспільно небезпечне діяння вчинене останнім у стані неосудності, який за своїм психічним станом і характером суспільно небезпечного діяння потребує застосування примусових заходів медичного характеру, в зв`язку з чим, з метою обов`язкового лікування та запобігання вчинення особою суспільно небезпечних діянь, слід застосувати до останнього примусові заходи медичного характеру у виді госпіталізації в психіатричну установу з загальним наглядом.
Підготував Леонід Лазебний
