Судова практика
Заволодіння майном виключає його добровільну передачу
26 травня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Касаційного кримінального суду у справі № 761/29684/15-к задовольнив касаційну скаргу захисту, оскільки суди дали неправильну юридичну оцінку діям засудженого.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу засуджено за ч. 1 ст. 190 КК та ч. 2 ст. 190 КК за те, що він, перебуваючи на посаді помічника директора з технічного розвитку ТОВ, отримував від клієнтів товариства як оплату за виконання договорів з надання охоронних послуг готівкові грошові кошти, частину з яких перераховував на банківський рахунок ТОВ, а рештою суми заволодівав, чим завдав ТОВ матеріального збитку.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що суди попередніх інстанцій неправильно кваліфікували дії його підзахисного за ч.ч. 1 та 2 ст. 190 КК (Шахрайство), оскільки, на його думку, дії засудженого підпадають під ознаки злочину, передбаченого ст. 192 КК (Заподіяння майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою).
Закриваючи кримінальне провадження, Верховний Суд зазначив, що характерною ознакою об’єктивної сторони цього складу злочину, передбаченого ст. 190 КК є те, що особа (власник, володілець, особа, якій ввірене майно чи під охороною якого воно перебуває) внаслідок обману чи довіри добровільно передає винній особі майно.
Натомість ст. 192 КК встановлює відповідальність за заподіяння значної майнової шкоди шляхом обману або зловживання довірою за відсутності ознак шахрайства. Однією з форм об’єктивної сторони цього злочину, як правило, треба вважати звернення у свою користь або на користь інших осіб платежів, що мали надійти власникові. У цьому разі об’єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст. 192 КК, полягає в тому, що потерпіла особа внаслідок обману або зловживання довірою не отримує відповідні кошти (чим йому і завдається шкода), на відміну від складу злочину, передбаченого ст. 190 КК, де потерпілий добровільно передає майно, яке вже є в його володінні, віданні чи під його охороною, або передає право на майно, яке в нього є.
У цьому кримінальному провадженні сторона обвинувачення спочатку кваліфікувала дії обвинуваченого за ч. 1, ч. 3 ст. 191 КК, але згодом змінила обвинувачення на ч. 1 та ч. 2 ст. 190 КК, посилаючись на те, що грошові кошти, якими заволодів засуджений, не були ввірені йому, не перебували в його законному володінні, не знаходилися в нього на законних підставах і стосовно цих грошових коштів він не здійснював повноваження щодо розпорядження, управління, використання або зберігання тощо, а отже його дії не містять складу злочину, передбаченого ст. 191 КК.
Разом із тим, як встановлено судом першої інстанції, засуджений, перебуваючи в офісі ТОВ, отримав від інших осіб грошові кошти, які останні надали йому як працівнику ТОВ як оплату за відповідними договорами з централізованої охорони об’єктів, а засуджений, зловживаючи довірою вказаного підприємства, вніс на його рахунок лише частину з наданих йому коштів, а рештою заволодів. При цьому ТОВ не припиняло виконувати свої договірні зобов’язання з охорони об’єктів незважаючи на виникнення заборгованості через те, що вказану заборгованість було віднесено на рахунок товариства.
Отже, майнову шкоду потерпілому у цьому кримінальному провадженні – ТОВ було заподіяно не внаслідок добровільної передачі потерпілим коштів засудженому, що характерно для ст. 190 КК, а внаслідок того, що засуджений, не маючи на те повноважень, отримував від імені ТОВ кошти клієнтів у своє володіння, що відповідає ознакам об’єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 192 КК.
Разом з тим відповідальність за цією статтею КК настає лише в разі заподіяння значної майнової шкоди. Відповідно до примітки ст. 192 КК майнова шкода визнається значною, якщо вона у 50 і більше разів перевищує н.м.д.г.
Згідно з положеннями законодавства, чинного на момент вчинення засудженим інкримінованих йому дій, значна майнова шкода в розумінні ст. 192 КК становила у 2010 р. – 21 725 грн, у 2011 – 47 050 грн.
Як установлено судами попередніх інстанцій, засуджений, отримавши від клієнтів ТОВ гроші, заволодів їх частиною, а саме 6600 грн; 900 грн; 11840 грн; 780 грн; 1800 грн; 2100 грн, що виключає кримінальну відповідальність за ст. 192 КК.
З огляду на викладене, оскільки судами попередніх інстанції неправильно дана юридична кваліфікація дій засудженого за ч.ч. 1 і 2 ст. 190 КК, а його дії підпадають під ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 192 КК, однак, враховуючи те, що заподіяна шкода є меншою, ніж та, з якої настає кримінальна відповідальність за вказаний злочин, Верховний Суд дійшов висновку, що постановлені у кримінальну провадженні судові рішення підлягають скасуванню, а кримінальне провадження – закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
Підготував Леонід Лазебний
