Судова практика
Заява про встановлення факту народження особи в іншій державі не підлягає розгляду в судах України, зокрема якщо особа набула громадянство третьої держави
11 грудня 2024 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 552/2490/23 закрив провадження у справі, яка не могла бути предметом розгляду в суді на території України.
Особа звернулася до суду із заявою, у якій просила встановити факт її народження у Республіці Австрія в м. Відні, мотивуючи тим, що вона була народжена в родині батька – єврея австрійського походження та матері – єврейки українського походження у Республіці Австрія в м. Відні.
У державних архівних установах України відсутні будь-які дані, які могли б підтвердити дані про її місце народження. Всі відомі їй особи, які могли бути свідками її народження за межами України, чи повернення її разом із матір’ю на територію України в 1945 р., на цей час померли.
Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що матеріали справи не містять належних, достовірних та допустимих доказів, які дають можливість встановити те, що місцем народження заявниці є м. Відень, Республіка Австрія.
Розглянувши касаційну скаргу заявниці, Верховний Суд вказав, що ч. 1 та 2 ст. 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту, зокрема, народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Відповідно до ст. 497 ЦПК України підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається ЦПК, законом або міжнародним договором, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України.
Суди попередніх інстанцій мали звернути увагу на те, що розгляд поданої до суду заяви регулюється Законом України «Про міжнародне приватне право», який встановлює порядок урегулювання приватно-правових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов’язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ з іноземним елементом (п. 3 ч. 1 ст. 1, ст. 75-77 Закону).
Лише у разі, якщо спір підлягає вирішенню в судах України, підсудність справи визначається за правилами, встановленими ст. 27, 28 ЦПК України.
Читайте також: Прийняття спадщини, розташованої за межами України, не свідчить про прийняття спадщини, яка знаходиться в Україні
У п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» встановлено, що іноземний елемент – ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об’єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
Відповідно до ст. 22 Закону України «Про міжнародне приватне право» до особистих немайнових прав застосовується право держави, у якій мала місце дія чи інша обставина, що стала підставою для вимоги про захист таких прав, якщо інше не передбачено законом.
Згідно з п. 7, 9 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» суди (України) розглядають будь-які справи з іноземним елементом у випадках: дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України; якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України.
Вищевикладене свідчить про те, що заява особи про встановлення факту її народження в м. Відні, Республіка Австрія не підлягає розгляду судом України, оскільки:
– юридичний факт, який просить встановити заявниця (місце її народження), ймовірно мав місце на території іноземної держави і ця подія не мала місце на території України;
– справа окремого провадження повинна стосуватися особистого статусу громадянина України, а в матеріалах справи є відомості, що особа з серпня 2017 р. є громадянкою Ізраїлю.
Отже, Верховний Суд дійшов до висновку, що в силу вимог ст. 22, п. 7, 9 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право» вимога заявниці не може бути предметом розгляду в суді на території України.
До схожих правових висновків дійшов (mutatis mutandis) Верховний Суд у постанові від 26 квітня 2022 р. у справі № 200/421/19.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
