Судова практика
Зловживання правом одним із подружжя при укладенні договору позики з пов’язаною особою є підставою для відмови в солідарному стягненні боргу з іншого з подружжя
9 липня 2025 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 947/5939/20 задовольнив частково касаційну скаргу позивача, дійшовши висновку про зловживання правом з його боку.
Батько звернувся з позовом до сина, його колишньої дружини про солідарне стягнення боргу за договором позики, оскільки відповідач ухилявся від виконання зобов`язань, борг у встановлений строк не повертає.
При цьому відповідач за кошти, які він взяв у борг, придбав нежитлові офісні приміщення та зареєстрував їх на дружину.
Районний суд позов задовольнив, зазначивши, що відповідач визнав позов.
Апеляційний суд рішення районного суду скасував у частині задоволення позовних вимог до відповідачки. Постановив у цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовив.
Ураховуючи суперечність заяв відповідача щодо правової природи грошових коштів, потенційно отриманих в борг від свого батька, який є позивачем у цій справі (у цивільній справі зазначав, що це його особисті кошти), апеляційний суд вважав за можливе застосувати положення доктрини venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) у цій справі.
Розглянувши касаційну скаргу позивача, Верховний Суд вказав, що при здійсненні своїх прав особа зобов’язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (ч. 2 ст. 13 ЦК України). Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 3 ст. 13 ЦК України).
Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень ч. 2 – 5 ст. 13 цього Кодексу (ч. 3 ст. 16 ЦК України).
У справі, що переглядалася, апеляційний суд при скасуванні рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних про стягнення боргу за договором позики із відповідачки та відмові в задоволенні цих вимог, міркував так, що підставою відмови є зловживання правом та заборона суперечливої поведінки.
Суд апеляційної інстанції не врахував, що позивач не був учасником справи за позовом відповідача до відповідачки про поділ майна подружжя. Отже, саме позивач не допускав суперечливої поведінки, а відповідні висновки суду апеляційної інстанції є помилковими.
Разом з тим, апеляційний суд врахував, що учасники цивільного обороту, які є пов’язаними чи афілійованими особами, наприклад, родичі (батько і син), які вчиняють договір позики, чи ними складається розписка на підтвердження укладення договору позики, в яких вказано про передання грошових коштів на придбання певного конкретного майна з метою, зокрема, покладення на колишню дружину сина солідарного обов’язку щодо повернення позики, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно колишньої дружини сина. Використання таким чином договору позики (в якому передбачено, що грошові кошти передаються на придбання певного конкретного майна) правопорядок не може залишати поза реакцією, оскільки такі дії, хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.
До обставин, які дозволяють констатувати зловживання правом з метою покладення на колишню дружину сина солідарного обов’язку щодо повернення позики позивачем разом із відповідачем, в цій справі належать: вчинення договору позики між батьком (позивач, позикодавець) та сином позивача (позичальник відповідач); у розписці про передання грошових коштів вказано, що сином (позичальник відповідач) отримав кошти саме на придбання нежитлового приміщення; син позивача (позичальник, відповідач) визнав позов.
Апеляційний суд обґрунтовано вважав, що зловживання матеріальними правами є самостійною підставою для відмови у позові (ч. 3 ст. 16 ЦК України). Оскільки, з урахуванням встановлених обставин, наявні підстави для висновку про зловживання правами, яке допущене позивачем разом із відповідачем, у задоволенні позовних вимог про стягнення боргу за договором позики із відповідачки слід було відмовити саме з указаної підстави.
Отже, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про відмову в задоволенні позовних вимог до відповідачки, проте частково помилився щодо мотивів такої відмови. Тому Верховний Суд постанову апеляційного суду змінив у мотивувальній частині.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 18 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
