Судова практика
Зміна місця проживання дитини батьком не є підставою для відібрання дитини, якщо місце проживання не визначалося судом або органом опіки та піклування
15 січня 2025 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 760/2096/22 задовольнив частково касаційну скаргу батька, який змінив місце проживання дитини.
Мати дитини звернулася до суду з позовом, у якому просила, зокрема відібрати малолітню дитину у батька, повернути за адресою реєстрації, визначити місце проживання малолітньої дитини разом з матір’ю, стягнути завдану моральну шкоду, мотивуючи тим, що він викрав дитину та відмовився повернути, перешкоджав у побаченнях та спілкуванні, порушив домовленості щодо місця проживання дитини, графік та умови побачень з сином, самостійно змінив його місце проживання.
Суд першої інстанції зазначив, що позивачкою не доведено як підстав для відібрання дитини від батька, передбачених п. 2-5 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України, як і того, що залишення дитини з батьком є небезпечним для її життя, здоров’я і морального виховання.
Апеляційним судом рішення районного суду скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково, – відібрано малолітню дитину у відповідача, повернуто позивачці за адресою реєстрації, визначено місце проживання, разом із матір’ю.
Оскільки відповідач самостійно та без згоди позивачки змінив місце проживання спільної малолітньої дитини способом її викрадення, апеляційний суд вважав, що в цьому випадку мають бути застосовані норми ч. 1 ст. 162 СК України, а саме: відібрання дитини і повернення її за попереднім місцем проживання.
У касаційній скарзі батько дитини зазначав, що апеляційний суд жодним чином не обґрунтував неврахування ним бажання дитини щодо її проживання з батьком, а також висновку органу опіки та піклування щодо необхідності визначення місця проживання дитини з батьком.
Верховний Суд вказав, що ч. 1 ст. 162 СК України встановлює правові наслідки протиправної зміни місця проживання малолітньої дитини одним із батьків (з яким вона не проживає) або третьою особою. Положення цієї статті покликані захистити права того з батьків, з ким в силу закону чи на підставі рішення суду чи закону визначено проживання дитини, від неправомірних дій другого з батьків щодо зміни її місця проживання (див. висновки у постановах Верховного Суду від 27 липня 2022 р. у справі № 475/431/21 та від 21 червня 2023 р. у справі № 336/2426/20).
Відібрання дитини у контексті ст. 162 СК України – це насамперед спосіб захисту прав та інтересів дитини, в зв’язку з чим у кожному випадку треба виявити і оцінити позитивний результат у долі дитини, який має настати, однак з урахуванням права кожного з батьків та добросовісної поведінки батьків задля дотримання прав дитини та кожного з них.
Зміст ст. 162 СК України свідчить про те, що сфера її застосування обмежується лише протиправною поведінкою щодо зміни місця проживання малолітньої дитини. Цією статтею внормовано, коли після ухвалення судом рішення про визначення місця проживання дитини таке місце проживання було самочинно змінене другим із батьків.
Такі висновки містяться у постанові Об’єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25 березня 2024 р. у справі № 183/1464/22.
Згідно зі ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов’язки щодо дитини.
У цій справі судове рішення про визначення місця проживання дитини не приймалось, орган опіки також не встановлював місце проживання малолітнього сина сторін.
Відмовляючи в задоволенні позову в цій частині, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для відібрання дитини у батька, оскільки за виниклих правовідносин відсутні підстави для застосування ч. 1 ст. 162 СК України. Суд першої інстанції правильно виходив із того, що оскільки батьки мають рівні права за законом на виховання дитини, рішенням суду місце проживання дитини не встановлене, тому підстав для висновку про неправомірність дій відповідача щодо зміни місця проживання дитини та захисту права матері в обраний нею спосіб немає.
Висновки апеляційного суду про те, що відповідач самочинно та без згоди позивачки змінив визначене за рішенням суду місце проживання дитини спростовуються матеріалами справи, тому апеляційний суд безпідставно застосував до виниклих правовідносин норми ч. 1 ст. 162 СК України.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
