Connect with us

Судова практика

Зупинення провадження у справі на стадії виконання рішення

Господарський процесуальний кодекс України не передбачає можливості зупинення розгляду заяв, поданих на стадії виконання судового рішення.

Першого жовтня Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи № 911/2179/15 (ЄДРСРУ № 84634256) досліджував питання щодо зупинення провадження у справі. Відповідно до пункту 5 частини першої статті 227 ГПК України суд зобов’язаний зупинити провадження у справі у випадку, зокрема, об’єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, — до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об’єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Метою зупинення провадження в справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з’ясовані та встановлені в цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження в якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження в справі господарський суд у кожному випадку повинен з’ясувати, чим обумовлюється неможливість розгляду справи.

У той же час необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду й перебування в стані невизначеності учасників процесу, що свідчить про порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997 р., що покладає на національні суди обов’язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.

Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 05.03.2019 р. у справі № 910/5425/18. Більше того, сама по собі взаємопов’язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду відповідної справи до прийняття рішення в іншій справі, якщо незалежно від результату розгляду іншої справи суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті цієї справи. Аналогічна правова позиція викладена й у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20 червня 2019 року у справі № 910/12694/18 (ЄДРСРУ № 82498809).

Оскільки зупинення провадження у справі — це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об’єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення, то за обставин застосування вказаної норми, суди мають належним чином обґрунтувати висновки, яких дійшов суд при постановленні ухвали.

Із наведених у зазначеній нормі підстав вбачається, що провадження у справі може бути зупинено лише до закінчення її розгляду по суті (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 р. у справі № 906/806/15).

Верховний Суд зазначає, що пункт 5 частини першої статті 227 ГПК України передбачає можливість зупинення розгляду справи судом на стадії вирішення спору та не передбачає можливості зупинення розгляду заяв, в тому числі поданих на стадії виконання рішення (аналогічний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 20.02.2019 р. у справі № 906/806/15 (ЄДРСРУ № 80036371).

Євген МОРОЗОВ,
адвокат

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Стаж для перерахунку пенсії особам, призваним до війська в особливий період, розраховується за спеціальними нормами

4 березня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 415/2135/17 задовольнив касаційну скаргу особи, якій було відмовлено в зарахуванні стажу та перерахунку пенсії попри вимоги спеціальних норм щодо учасників АТО.

Особа звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України, у якому просила визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо відмови у зарахуванні до стажу роботи під час мобілізації у потрійному розмірі та перерахунку пенсії згідно з довідкою про безпосередню участь особи в антитерористичній операції та довідки про заробітну плату. Також просила зобов`язати відповідача зарахувати до стажу роботи під час мобілізації у потрійному розмірі, здійснити перерахунок пенсії та виплатити недоотримані суми пенсії.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково. Апеляційний суд скасував рішення та відмовив у задоволенні позову, дійшовши висновку, що Закон «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV на час звернення позивача до пенсійного органу не містив будь-яких винятків щодо включення періоду військової служби застрахованих осіб, призваних за призовом під час мобілізації на особливий період, до страхового стажу та збереження страхових виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням у випадках ненарахування та несплати роботодавцем за них єдиного соціального внеску.

У касаційній скарзі позивач зазначав, що суд апеляційної інстанції помилково застосував до спірних правовідносин ст. 24 Закону «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки застосуванню підлягала ч. 7 ст. 7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». У зв`язку із чим вважав, що в даному випадку страхові внески не повинні з нього стягуватися за час його участі в антитерористичній операції, як мобілізованої особи, і тому він має право на зарахування до стажу роботи в особливий період, не залежно від сплати страхових внесків.

Задовольняючи касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що ст. 46 Конституції України гарантує громадянам право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням коштом страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначені в Законі «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 р. № 2011-XII.

Відповідно до ст. 1-2 Закону № 2011-XII військовослужбовці користуються всіма правами та свободами, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Відповідно до ст. 8 Закону № 2011-XII час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їхнього страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Час проходження військовослужбовцями військової служби в особливий період зараховується до вислуги років, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби на пільгових умовах у порядку, який визначає Кабінет Міністрів України.

Під час розгляду справи було встановлено, що позивач у спірний період був призваний на військову службу, у зв’язку з чим підлягав у цей період загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню.

Отже, час проходження військової служби, протягом якого позивач брав участь в антитерористичній операції в особливий період, зараховується до його страхового стажу.

Частиною 7 ст. 7 Закону № 2464-VI передбачено перелік видів виплат, на які не нараховується єдиний внесок, що затверджує Кабінет Міністрів України, зокрема це – виплати, що компенсуються з бюджету в межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та/або введення воєнного стану.

Таким чином, у цьому випадку страхові внески (єдиний внесок) не нараховувалися та не сплачувались у зв’язку зі звільненням від сплати такого податку в порядку, встановленому ст. 7 Закону № 2464-VI.

Аналогічну правову позицію в подібних правовідносинах висловив Верховний Суд, зокрема, у постановах від 14 лютого 2019 р. у справі № 308/8839/16-а, від 23 липня 2019 р. у справі № 346/6411/16-а, від 30 липня 2019 р. у справі № 346/1454/17, від 18 вересня 2019 р. у справі № 347/1233/17.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Суд обирає спосіб захисту прав суб’єкта звернення з огляду на дотримання ним умов звернення та дискреційні повноваження органу влади

11 лютого 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у справі № 0940/2394/18 залишив без задоволення касаційну скаргу обласної ради, яка формально відмовила позивачу з підстав, не передбачених законодавством.

Товариство з додатковою відповідальністю звернулось до суду з позовом до обласної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання до вчинення дій, а саме рішення відповідача про відмову в наданні гірничого відводу для розробки родовища піску.

Окружний адміністративний суд позов задовольнив частково, скасував оскаржуване рішення та зобов’язав відповідача повторно розглянути заяву про надання гірничого відводу, оскільки відповідач не конкретизував, у чому саме полягає невідповідність документів, поданих позивачем з метою отримання гірничого відводу. У задоволенні позовних вимог про зобов’язання відповідача прийняти рішення про надання гірничого відводу було відмовлено з підстав їх передчасності.

Апеляційний адміністративний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні адміністративного позову щодо зобов’язання обласної ради прийняти рішення про надання позивачеві гірничого відводу та прийняв нову постанову, якою адміністративний позов задовольнив. Суд дійшов висновку, що єдиним правильним за цих обставин способом захисту порушеного права позивача є зобов’язання відповідача прийняти конкретне рішення.

У касаційній скарзі обласна рада зазначала, що надання чи ненадання гірничого відводу належить до дискреційних повноважень органу місцевого самоврядування, а зобов`язавши відповідача прийняти рішення про надання позивачеві гірничого відводу, суд апеляційної інстанції втрутився в її дискреційні повноваження.

Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що компетенція обласної ради щодо прийняття рішення про надання гірничих відводів передбачена чинним законодавством, зокрема, п. 22 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 9-1, ч. 3 ст. 17 Кодексу України про надра, п.п. 23, 25 Положення про порядок надання гірничих відводів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 59.

У разі, якщо суб’єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству та суб’єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов’язати суб’єкта владних повноважень прийняти відповідне рішення.

Якщо ж такий суб’єкт на момент прийняття рішення не перевірив дотримання заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб’єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд зобов’язує суб’єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов’язання суб’єкта владних повноважень вчинити дії, є встановлення судом додержання суб’єктом звернення всіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність в суб’єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб’єкта владних повноважень, а й у випадку розгляду вимог про зобов’язання відповідного суб’єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб’єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи.

Таким чином, відповідач у межах цієї справи протиправно надав позивачеві формальну відмову з підстав, не передбачених чинним законодавством. Ураховуючи, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання гірничого відводу та всіма документами, передбаченими законодавством України, суд апеляційної інстанції, обираючи ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, цілком обґрунтовано зобов’язав відповідача надати гірничий відвід.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

Судова практика

Питання компенсації процесуальних витрат у кримінальному провадженні не вирішуються в порядку цивільного судочинства

18 березня 2020 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 706/332/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивачів, які визначили процесуальні витрати у кримінальному провадженні як матеріальну шкоду

Особи звернулись до суду з позовом, в якому просили стягнути на їх користь солідарно з Головного управління Національної поліції, прокуратури, Державної казначейської служби України майнову та моральну шкоду.

За матеріалами справи при виготовленні технічних паспортів на домоволодіння працівниками комунального підприємства було стягнуто з позивачів плату в більшому розмірі, ніж передбачено, неправильно визначено вартість нерухомості, у зв`язку з чим вони звернулися до правоохоронних органів.

Враховуючи, що досудове розслідування у кримінальному провадженні, порушеному за заявами позивачів щодо зловживання службовими особами комунального підприємства своїми повноваженнями при виготовленні технічних паспортів на зазначені житлові будинки, триває протягом 11 років, позивачі просили суд стягнути з відповідачів солідарно майнову шкоду, а саме: оплату поїздок до суду, міліції, поліції, прокуратури, поштових відділень, поштові послуги, виготовлення копій документів, оплату послуг юристів, судові витрати, а також відшкодувати заподіяну їм моральну шкоду.

Ухвалою районного суду, залишеною без змін постановою апеляційного суду, закрито провадження у справі в частині позовних вимог про відшкодування майнової шкоди, оскільки відповідні позовні вимоги не підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

У касаційній скарзі позивачі наполягали, що суд апеляційної інстанції, вказуючи, що майнову шкоду складають процесуальні витрати і їх відшкодовує суд під час ухвалення вироку або ухвали відповідно до ст.ст. 124, 125, 126 КПК України, однак суд не визначив, який строк відведено для досудового розслідування, оскільки досудове розслідування за їхньою участю триває вже більше 11 років.

Залишаючи без задоволення касаційну скаргу, Верховний Суд зазначив, що позивачі, звертаючись до суду із цивільним позовом про відшкодування майнової шкоди, мали намір стягнути з відповідачів витрати, які вони понесли під час розгляду їх заяв про вчинення злочину та які відповідно до ст. 118 КПК України є процесуальними витратами у кримінальному провадженні.

З урахуванням аналізу вказаних норм законодавства, процесуальні питання, пов’язані з компенсацією процесуальних витрат у кримінальному провадженні, вирішуються у тій справі (провадженні), у якій вони були понесені, в порядку, передбаченому КПК України, що унеможливлює розгляд в порядку цивільного судочинства.

Суди першої та апеляційної інстанцій, встановивши, позов спрямований на відшкодування понесених позивачами процесуальних витрат у кримінальному процесі,  які вони зазначили у позові як матеріальну шкоду, дійшли обґрунтованого висновку про закриття провадження у справі в цій частині позовних вимог, оскільки такі питання відповідно до вищевказаних норм законодавства мають бути вирішені судом у вироку суду або в ухвалі у кримінальному процесі, а не в порядку цивільного судочинства.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2020
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.