Судова практика
Зупинення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності можливе тільки в разі умисного ухилення обвинувачення від досудового розслідування і суду
20 жовтня 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 204/4728/15-к вказав, що оголошення обвинувачених в розшук не свідчить про те, що вони ухиляються від досудового розслідування.
Ухвалою районного суду, залишеною без змін апеляційним судом, осіб звільнено від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 162, ч. 2 ст. 296 КК на підставі ст. 49 КК у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження щодо них закрито.
У касаційній скарзі представник потерпілої зазначав, що судом не було надано належної оцінки факту перебування обвинувачених у розшуку, оскільки постановою слідчого від 13 вересня 2014 р. обвинувачених було оголошено у розшук, а 15 жовтня 2014 р. кримінальне провадження у зв`язку з цим було зупинене та відновлене лише 6 листопада 2014 р., у зв`язку з чим, на його думку, перебіг давності щодо інкримінованих обвинуваченим злочинів було зупинено, а отже за правилами ч. 2 ст. 49 КК вони можуть бути звільнені від кримінальної відповідальності лише за збігом п`ятнадцяти років із дня їх вчинення.
Верховний Суд вказав, що як убачається з матеріалів кримінального провадження, органом досудового розслідування особи обвинувачувалися у скоєнні злочинів передбачених ч. 1 ст. 162 (злочин невеликої тяжкості) та ч. 2 ст. 296 КК (злочин середньої тяжкості), які були вчинені 9 серпня 2013 р. Строк давності притягнення до кримінальної відповідальності за вказані злочини відповідно до ст. 49 КК становить відповідно 3 і 5 років.
На момент розгляду судом кримінального провадження щодо осіб передбачений законом строк давності притягнення їх до кримінальної відповідальності за ці злочини сплинув.
Колегія суддів, узявши до уваги тлумачення поняття «ухилення особи від слідства або суду», що міститься у постанові ВСУ від 19 березня 2015 р. (провадження № 5-1кс15), а також правову позицію у постанові ВС від 27 березня 2019 р. (провадження № 51-9040км18), відповідно до якої підстава для оголошення розшуку під час досудового розслідування «місцезнаходження підозрюваного невідоме» може мати місце як у випадку, якщо підозрюваний ухиляється від слідства, так і з інших причин, коли не встановлено його місцезнаходження, дійшла висновку, що зупинення досудового розслідування у зв’язку з розшуком підозрюваного саме по собі ще не може свідчити про ухилення останнього від слідства. Для застосування положень ч. 2 ст. 49 КК у такому випадку має бути підтверджено факт ухилення підозрюваного від слідства.
Як убачається зі змісту судових рішень та з матеріалів кримінального провадження, постановою слідчого від 13 вересня 2014 р. підозрюваних було оголошено у розшук, а 15 жовтня 2014 р. кримінальне провадження щодо них було зупинене, після чого постановою слідчого від 6 листопада 2014 р. було відновлене.
Підставою для такого рішення стало те, що повідомлення про підозри щодо осіб, складені відповідно 15 липня 2014 р. та 4 серпня 2014 р., не було вручено у строки, передбачені ст. 278 КК. Водночас матеріали провадження не містять відомостей про вжиття заходів для вручення їх у спосіб, передбачений КПК, для вручення повідомлень, а також доказів належного здійснення викликів підозрюваних у кримінальному провадженні до органів досудового розслідування. Водночас у цих матеріалах містяться дані щодо повідомлення осіб про підозру 6 листопада 2014 р. після відновлення досудового розслідування.
Як установлено судом першої інстанції, слідчому було достовірно відоме місце роботи осіб, втім будь-яких заходів для виклику за місцем їх роботи також не було вжито. Обвинувачені згідно з дослідженими матеріалами вели звичайний спосіб життя, постійно користувався одним і тим самим телефонним номером, а також навчалися на курсах водіння та отримали посвідчення на право керування мотоциклом.
А тому висновок суду першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, про те, що матеріали кримінального провадження не містять даних на підтвердження факту умисного вчинення особами будь-яких дій, спрямованих на ухилення від слідства, а зупинення досудового розслідування у зв’язку з їх розшуком саме по собі не свідчить про ухилення від слідства, є обґрунтованим.
Підготував Леонід Лазебний
