Судова практика
Звернення військовозобов’язаного про влаштування його неповнолітньої дитини на час мобілізації за 10 днів до відправки у військо свідчать про його намір уникнути мобілізації
20 листопада 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 592/18486/23 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який стверджував про відсутність умислу обвинуваченого на ухилення від мобілізації.
Районний суд визнав військовозобов’язаного винуватим у тому, що він після проходження медичного огляду, будучи придатним за станом здоров’я до військової служби, за відсутності передбачених підстав для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, умисно, без поважних причин не прибув для відправки до військової частини і про причини своєї неявки не повідомив, тим самим ухилився від військової служби під час мобілізації, на особливий період (ст. 336 КК).
Апеляційний суд вирок змінив та виключив з мотивувальної частини посилання суду щодо визнання недоцільним дослідження доказів стосовно тих фактичних обставин, які ніким не оспорюються.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що засуджений вживав заходів для отримання відстрочки у зв’язку із самостійним вихованням неповнолітньої дитини (15 червня 2023 р. подавав звернення до ТЦК та СП і обласної державної адміністрації для отримання роз’яснень), а тому суд зобов’язаний був дослідити усі наявні докази у кримінальному провадженні для встановлення винуватості підзахисного.
На підтвердження зазначеного посилався на зміст досудової доповіді органу пробації, де вказано, що засуджений не визнає своєї винуватості, оскільки не відмовлявся від проходження військової служби, а повідомляв про необхідність надання йому відстрочки у зв’язку із сімейними обставинами.
Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції, дослідивши наявні в матеріалах кримінального провадження докази, встановив, що поведінка засудженого беззаперечно свідчить про спрямованість його умислу на ухилення від призову.
Крім того, як слушно вказав апеляційний суд, численні звернення засудженого до уповноважених органів з метою вирішення питання про влаштування його дитини на час мобілізації не звільняли його від прибуття у визначені в бойовій повістці дату та час до збірного пункту. Ці дії щодо оформлення відстрочки були реалізовані лише за 10 днів до дати відправки його до військової частини, що свідчить про намір засудженого уникнути мобілізації, адже ще з 24 лютого 2022 р. на території України оголошена загальна мобілізація, яка триває і на час розгляду справи.
Указане підтверджує наявність умислу в діях засудженого уникнути самого призову за мобілізацією.
Також доводи захисника щодо поважності причин неявки на збірний пункт у зв’язку з вжиттям заходів для отримання відстрочки від мобілізації по догляду за дитиною є неспроможними, оскільки ні в судах першої та апеляційної інстанцій, ні в касаційному суді сторона захисту не навела жодних обґрунтованих підстав, передбачених законом, щодо наявності в засудженого права на відстрочку, зокрема по догляду за дитиною, як і доводів про неврахування цих підстав ТЦК та СП чи під час розгляду кримінального провадження щодо засудженого судами обох інстанцій.
Отже Верховний Суд касаційну скаргу захисника залишив без задоволення, а вирок – без зміни.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 17 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
