Судова практика
Звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності застосовується й у разі невизнання нею своєї вини
11 листопада 2020 р. Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 455/229/17 роз’яснив, що про згоду особи на звільнення її від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК може свідчити чітко сформульована нею вимога в апеляційній скарзі, а також окреме клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності.
Вироком місцевого суду, залишеним без змін апеляційним судом, особу визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК. На підставі ст. 49 та ч. 5 ст. 74 КК звільнено від призначеного покарання у зв’язку із закінченням строків давності. Також визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК, та виправдано.
У касаційній скарзі засуджена зазначала, що в апеляційному суді порушувалося питання про її звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК України через закінчення строків давності, проте апеляційний суд відмовив у задоволенні цього клопотання, пославшись на те, що вона не визнає своєї вини.
Верховний Суд зазначив, що вказані висновки суду апеляційної інстанції не ґрунтуються на положеннях закону України про кримінальну відповідальність і є неправильним застосуванням ст. 49 КК.
У цьому кримінальному провадженні під час розгляду апеляційної скарги засудженої суд апеляційної інстанції не звернув уваги на той факт, що суд першої інстанції не роз’яснив обвинуваченій право на звільнення її від кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 125 КК на підставі ст. 49 КК, у зв’язку з чим обвинувачена заявила свою вимогу про звільнення її від кримінальної відповідальності лише при апеляційному оскарженні. Разом із тим така чітко сформульована вимога апеляційної скарги, а також окреме письмове клопотання про це однозначно вказували на наявність згоди обвинуваченої на таке звільнення до того, як обвинувальний вирок щодо неї набрав законної сили.
Більше того, твердження апеляційного суду про неможливість застосувати звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності через те, що обвинувачена не визнала своєї вини у вчиненні кримінального правопорушення, також не ґрунтується на вимогах закону.
Дотримання умов, передбачених частинами 1–3 ст. 49 КК, є безумовною й обов’язковою підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності.
Вимоги цієї статті не передбачають обов’язкове визнання вини особою, котра подала клопотання про звільнення її від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК.
Отже, на час розгляду апеляційним судом цього кримінального провадження існували як матеріальні, так і процесуальні підстави для звільнення засудженої від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК. Однак, всупереч положенням ст. 49 КК, суд апеляційної інстанції не постановив такого рішення.
Тому Верховний Суд звільнив засуджену від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення у зв’язку із закінченням строків давності, передбачених у п. 1 ч. 1 ст. 49 КК та закрив кримінальне провадження у цій частині.
Підготував Леонід Лазебний
