Ані слова про війну. Як заради ЄС балканські країни йдуть назустріч учорашнім ворогам

Перекритий центр Загреба, поліцейські кордони, снайпери на дахах – столиця Хорватії готується до історичного візиту. Вперше за останні вісім років до Загреба приїхав лідер Сербії — президент країни, яка ще донедавна вела з Хорватією війну, країни, яку чимало хорватів вважають своїм ворогом.

У новітній історії двох постюгославських країн такий рівень візитів був лише один раз — у 2010 році, коли президентом Сербії був прозахідний Борис Тадич. Той, минулий візит супроводжувався гучними протестами на межі вуличних заворушень, які ледь не зірвали цей візит.

Вісім років потому хорватська влада засвоїла цей урок. Ветеранським організаціям заборонили протестувати не лише перед урядовими установами, але й по всьому Верхньому місту. Й хоча протестувальники частково порушили цю заборону та прийшли під будинок уряду, проривати поліцейський бар’єр вони не стали.

«Дружба» після війни

Від цього візиту ніхто не очікував проривних рішень. Проривом є сам по собі візит сербського лідера. Війна між тодішньою Югославією та Хорватією забрала життя понад 20 тисяч людей, близько півмільйона стали біженцями. Й хоча збройне протистояння завершилося ще в 1995 році, а вже наступного року, за міжнародного посередництва, країни встановили дипломатичні відносини, ворожість за більш ніж 20 років так нікуди й не поділася.

У парламентах як Сербії, так і Хорватії є достатньо політиків, які сприймають сусідню країну лише як ворога. Не краща ситуація й у суспільстві. Досі в Хорватії можуть пробити шини машині із сербськими номерами – і навпаки.

Яскравий приклад того, наскільки крихкими є відносини між країнами – «шоколадний скандал», що вибухнув трохи більше року тому. Йдеться про випадковий «прокол» протоколу президента Хорватії – вона подарувала дитині шоколадку… виготовлену в Сербії. Цей інцидент спричинив гостру критику у хорватських медіа, а згодом призвів до протестів у Сербії та бойкоту хорватських товарів (детальніше – в статті «Шоколадка розбрату. Як Сербія та Хорватія опинилися на порозі торгової війни»).

«Дружба» заради Європи

Та попри всі протести та емоції, є сила, що змушує політиків думати про пошук точок дотику. Ця сила – Євросоюз. Попередній (донедавна – єдиний) візит сербського президента до Загреба відбувся в 2000 році лише завдяки тому, що Хорватії перед набуттям членства в ЄС було необхідно демонструвати дружність. А ще завдяки тому, що президентом Сербії був прозахідний політики Борис Тадич.

Але в 2013 році хорвати здійснили свою мрію, ставши членами європейської спільноти. В останні роки відносини між двома країнами переважно демонстрували погіршення. Втім, як коментує нинішню ситуацію Борис Тадич – останній сербський президент, що відвідав Хорватію, – якщо раніше між країнами існували реальні проблеми, то зараз – «лише істерія».

Війна 1990-х років (та й давніша історія також) досі отруює відносини між країнами, і в обох державах є політики, не готові йти на будь-які поступки колишньому ворогу. Втім, як часто зазначають експерти, нині відносини Сербії та Хорватії більше формує економіка ніж історія. А віднедавна відбулася ключова зміна. Сербія отримала шанс на швидкий вступ до ЄС.

Хоча Белград вже давно має статус кандидата на членство в Євросоюзі, досі в переговорах не було значного прогресу, перемовини йшли «за інерцією». Але нещодавня заява ЄС про можливий вступ Сербії та Чорногорії до ЄС до 2025 року дає Белграду реальні шанси. Однак, щоб їх втілити, потрібно, серед іншого, вирішити територіальні спори із сусідами.

І хоча проблемою No1 для Сербії є косовське питання, вирішити територіальну суперечку потрібно і з Хорватією. Більше того, успіх на цьому напряму дозволить Белграду довести свою конструктивну позицію та наполягати на найвигідніших для себе умовах під час вирішення косовського питання.

Мораторій на історію

Утім вирішення суперечностей із Хорватією аж ніяк не видається легким завданням. Невипадково візит Александара Вучича супроводжувався чисельним понад тисячу осіб — мітингом ветеранів війни. Вони вважають, що бажання Белграда налагодити відносини із сусідами дають шанс добитися визнання провини Сербії в розв’язанні та розпалюванні війни, а на додаток компенсації за підтримку сепаратистів.

Невипадково протестувальникам заборонили акції в усьому центрі міста — адже навіть факт розвішування сербських прапорів у Загребі за маршрутом візиту Вучича для багатьох хорватів виглядав як знущання. Й сааме тому мітингувальники, коли, зрештою, дійшли до центра міста, почали скандувати «Зрада!». Поліція намагалася не розпалювати емоції. Цього дня там заявили про затримання лише одного протестувальника через образливий транспарант.

А сербський президент, коментуючи протести, визнав: він розуміє, як ризикує хорватська влада, адже будь-який компроміс буде дуже боляче сприйнято в суспільстві. Причому про самі компроміси говорити ще зарано, як і про якісь значимі домовленості президентів. Більш-менш відчутним результатом зустрічі стало спільне рішення про реконструкцію залізниці Белград—Загреб.

Більш важливе питання демаркації кордону на Дунаї вирішили продовжувати обговорювати в двосторонньому форматі, а якщо за два роки компроміс не буде знайдений – звернутися до міжнародного арбітражу. І, схоже, в цьому разі обидві столиці погодяться визнати арбітражне рішення. Крім того, сторони домовилися активізувати діалог щодо захисту прав національних меншин, а Вучич обіцяв особисто взяти під контроль пошук хорватів, зниклих безвісти ще під час війни.

Чи матиме продовження діалог учорашніх ворогів? Адже бажаючих його зірвати достатньо в обох країнах. Президенти і Хорватії, і Сербії назвали ключову умову. За оцінкою Вучича, діалог можливий лише у випадку мораторію на обговорення історичних питань. «У нас багато розбіжностей із баченням нашого минулого, але немає розбіжностей у баченні майбутнього», — зазначив він.

Із такою оцінкою погоджується й глава Хорватії.

«Минуле перешкоджає нашим відносинам. Це не дозволяє нам мати дружні стосунки. Але наша відповідальність, як президентів, – шукати точки дотику, шукаючи свій шлях у майбутнє», — додала Колінда Грабар-Кітарович.

Юрій Панченко,

редактор «Європейської правди»

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути