Ближче до Росії: що означає термінова зміна прем’єра в Грузії

Гія НОДІЯ, професор Державного університету Іллі (Тбілісі)

Пробувши лише рік і два місяці на посаді прем’єр-міністра Грузії, Мамука Бахтадзе подав у відставку. Cвоє рішення він пояснив тим, що зробив усе, що планував. Щоб це означало?

Його на посту змінив Георгій Гахарія, колишній міністр внутрішніх справ. Іраклій Гарібашвілі, який із часів свого прем’єрства у 2013–2015 роках не обіймав жодної посади в уряді, став міністром оборони.

Чи тягне за собою ця перестановка якісь суттєві наслідки для Грузії? По-перше, це вкотре нагадує нам про своєрідність політичної системи цієї країни. Згідно з Конституцією, формально саме прем’єр-міністр повинен бути найпотужнішою постаттю в грузинській політиці; згідно ж із неписаною конституцією, останній є лише тимчасовим менеджером, який легко стає «витратним матеріалом», коли того заманеться справжньому королю — Бідзіні Іванішвілі, мільярдеру-засновнику та лідеру «Грузинської мрії» (ГМ), партії, яка прийшла до влади після перемоги на виборах у жовтні 2012-го.

Іванішвілі обіймав посаду прем’єр-міністра лише рік, коли пішов у відставку, але мало хто з поінформованих аналітиків колись сумнівався, що відтоді він залишається головним керівником Грузії. Саме йому Гахарія, який став п’ятим прем’єром за сім років перебування ГМ у владі, публічно подякував за своє призначення.

Чому Іванішвілі настільки швидко стає незадоволений своїми візирами і як довго протримається на посаді Гахарія — ніхто не здогадується. Але одне відомо напевне: це призначення є найбільш суперечливим з-поміж усіх попередніх.

У ніч з 20 на 21 червня цього року за вказівкою Гахарії поліція жорстоко розігнала громадський протест, що виник як відповідь на перебування Сергєя Гаврилова, російського депутата-комуніста, у кріслі спікера парламенту Грузії (він головував на сесії Міжпарламентської асамблеї православ’я). Деякі з протестувальників намагалися пробитися до будівлі парламенту. Цей недалекоглядний крок дав урядові підстави застосувати силу, але багато людей вважають методи, які використала поліція, занадто суворими. Так, двоє людей втратили очі від гумових куль. Це призвело до ще більших протестів. Врешті-решт, кількість їхніх учасників знизилася, але кожен день відтоді громадяни продовжували збиратися в центрі Тбілісі, щоб вимагати відставки Гахарії. Натомість його підвищили.

Ми не можемо знати, що саме спонукало Іванішвілі прийняти це, поза сумнівом, непопулярне рішення, але ми можемо розглянути контекст, в якому воно було прийняте. За рік до вирішальних парламентських виборів, що очікуються в жовтні 2020 року, ГМ втрачає популярність, але рішуче налаштована не дозволити владі вислизнути зі своїх рук. Це підштовхує її до використання жорстких методів проти політичних опонентів.

Після «Гаврилівської ночі» грузинський уряд запанікував, як це часто відбувається, коли він бачить на вулиці масу розлючених людей. Спікер парламенту подав у відставку, а депутат, який організував захід за участю Гаврилова, відмовився від свого мандата. Та найголовніше, що ГМ погодилася змінити Конституцію на користь повністю пропорційної виборчої системи. І якщо ця обіцянка буде дотримана, ГМ матиме обмаль шансів отримати монобільшість у майбутньому парламенті. Більшість людей очікували, що остання вимога протестувальників — відставка Гахарії — також буде задоволена. Однак саме тут уряд вирішив провести межу. Нібито, подальші поступки зробили б його занадто слабким в очах громадян, тому натомість Кабмін вирішив перейти в наступ. Уряд стверджував, що спроба штурму будівлі парламенту була змовою під керівництвом опозиції, яка намагалася здійснити переворот, а Гахарія врятував від цього країну. Таким чином, Гахарія став символічною фігурою для обох сторін. Для критиків уряду він уособлює жорстокість поліції; для прихильників уряду — твердість у протистоянні противнику.

Це перетворює призначення Гахарії на своєрідний акт непокори. Це також надсилає сигнал тим прихильникам, які могли б бути стурбовані тим, що ГМ втрачає позиції. Гахарія виглядає як жорсткий хлопець, здатний тримати партію купи і не схилятися перед неприємностями.

Варто також згадати про наявність російського виміру. Гахарія провів значну частину своєї кар’єри в Росії і донедавна мав російський паспорт. Популярним стало питання, чи зміцнить його призначення проросійський вектор у грузинській політиці.

Вищезгаданий Сергєй Гаврилов публічно вітав урядову перестановку, вихваляючи нового прем’єр-міністра за тверду позицію проти «радикалів» (маються на увазі будь-які протестуючі, що критично налаштовані до Росії), та висловив сподівання, що новий прем’єр-міністр буде «досить сміливим», щоб почати реальні переговори зі своїм північним сусідом.

Чи означає це те, що внаслідок призначення Гахарії Грузія може змінити свій курс? Напевно, формально нічого не зміниться. Якщо інцидент з Гавриловим щось і показав, то це те, що відкрито проросійські жести можуть спровокувати сильний протест у суспільстві та мобілізувати опозицію, а це останнє, що потрібно уряду.

З іншого боку, частиною стандартного пакета меседжів уряду стало звинувачення опозиції в усіх економічних негараздах. Безвідповідальні і дестабілізуючі дії останньої, на думку уряду, спрямовані на підрив економічної співпраці Грузії з Росією.

Така оцінка є занадто завищеною: дійсно, Путін покарав Грузію за прояв неповаги до Росії, скасувавши прямі авіарейси між двома країнами. Це призвело до зменшення кількості російських туристів, хоча воно в основному компенсувалося туристами з інших країн.

Окрім звинувачення опозиції в економічних проблемах, урядова риторика також може слугувати сигналом до Москви: у нас є спільний ворог — грузинська опозиція. Це підводить нас до головного: що може бути і справді «російським» у Грузії, то це спосіб поводження з опозицією. Тут Грузія ще не досягла «російських стандартів», але деякі люди бояться, що вона вже рухається в даному напрямку. За, нібито, «спробу державного перевороту» 21 червня уряд висунув звинувачення проти деяких опозиційних політиків та ув’язнив понад десять осіб. Кримінальні справи, зокрема, були порушені проти Мамуки Хазарадзе та Бадрі Джапарідзе, банкірів, які оголосили про плани створити опозиційний політичний рух, який може виявитися небезпечним для правлячого режиму. Ніка Гварамія, засновник нового незалежного телеканалу Мтаварі Архі (Mtavari Arkhi), який мав почати виходити в ефір цими днями, також опинився під кримінальним переслідуванням.

Тож складається стійке враження, що правляча партія Грузії використовує правоохоронну систему проти своїх опонентів; вибір нового прем’єр-міністра може означати, що це дійсно буде важливою частиною її стратегії у рік виборів.

Стаття підготовлена в рамках проекту «Розуміння угод про асоціацію між ЄС та Україною, Молдовою і Грузією», який реалізується консорціумом, до складу якого входять Центр європейських політичних досліджень (Брюссель), Інститут економічних досліджень та політичних консультацій (Київ), «Реформатікс» (Тбілісі) та «Експерт-груп» (Кишинів) за фінансової підтримки Уряду Швеції.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути