Імпічмент, який виграв Трамп. Чому «українська криза» лише підсилила президента США?

Імпічмент Дональда Трампа поступово стає історією. Сенат США відхилив обидва звинувачення проти президента, хоча за одним із них сенатор- республіканець Мітт Ромні підтвердив його вину.

Провал плану Демпартії

Нехай там як, а Україна, яка в останні місяці проти волі стала однією з головних тем у США (під час імпічменту назва нашої держави лунала чи не частіше за прізвище президента), має шанс зійти з вістря американської політичної боротьби. Те, що Трамп збереже посаду, було відомо наперед. Та і його противники, демократи, від початку реалістично оцінювали свої шанси й прагнули не зняти Трампа, а нашкодити йому. Але й це завдання Демпартія, схоже, провалила: чинний президент виходить з імпічменту з рекордними рейтингами. А американське суспільство лишається ще більш розділеним. І це стає новою реальністю найпотужнішої держави світу та стратегічного партнера України.

Суд без свідків

Голосування сенаторів щодо імпічменту відбулося у Вашингтоні в середу, 5 лютого (за українським часом — ближче до кінця доби). Як очікувалося, лише 47 опозиційних сенаторів були готові голосувати за покарання Трампа; натомість однопартійці президента, республіканці, мали намір його захищати. А оскільки для схвалення імпічменту потрібно було 67 голосів, то цей результат був гарантовано недосяжним.

Звісно, ще до цього було зрозуміло, що демократи розпочали процедуру імпічменту не через те, що вірили в реалістичність зміщення президента з Білого дому, а тому, що такої пасивності не пробачили би їм власні виборці. Імпічмент від початку сприймався як засіб політичної боротьби, а не як шанс достроково зняти президента.

Та події початку 2020 року все одно стали непередбачуваними. По-перше, через те, що Сенат відмовився викликати на допит свідків захисту Трампа і перевів імпічмент у «турборежим». По-друге, демократи все ж сподівалися на дещо інший результат. Вони прагнули підважити президента, схиливши проти нього принаймні кількох його однопартійців. Адже на початку навіть лідер республіканської більшості в Сенаті Мітч Макконнелл у своїх публічних заявах не був однозначно на боці Трампа й намагався тримати нейтралітет.

Тут варто нагадати, що імпічмент у верхній палаті Конгресу США, за американським законодавством, є «судовим процесом». Головує на ньому очільник Верховного суду США Джон Робертс, а сенатори виконують роль присяжних. Перед початком процесу всі вони підписали окрему клятву, де зобов’язалися бути справедливими й розсудливими. Сенатори мали розглянути звинувачення, висунуті на адресу президента, та дати відповідь на запитання — винний він, чи не винний?

У грудні Макконнелл заявив, що готовий провести процес у Сенаті без вик лику свідків, аби закінчити це дійство якомога швидше. Демократи прагнули цього уникнути, але програли. На голосуванні 1 лютого їм забракло лише двох голосів для того, щоби зірвати ці плани. А в режимі «турбосуду», коли навіть допит свідків нікого не цікавить, сподівання на справедливий розгляд звинувачень були марними.

Кого не почула Америка?

Ключовим свідком у Сенаті міг стати колишній радник Трампа з нацбезпеки Джон Болтон, який працював на цій посаді до вересня 2019-го і був звільнений через стратегічні розбіжності з президентом.

Інтерес до його свідчень підігрівали й ще не видані мемуари, фрагменти з яких опублікував New York Times. У них Болтон, зокрема, пише, що держсекретар Майк Помпео визнавав у приватних розмовах, що не довіряє словам адвоката президента Рудольфа Джуліані про те, що посол США в Україні була корумпованою. Болтон також розповів, що висловлював стурбованість щодо дій Джуліані генпрокурору США Вільяму Барру (хоча Мін’юст згодом ці дані заперечив).

Ще одна людина з команди Трампа, яка могла стати важливим свідком — Мік Малвейні. Як виконувач обов’язків керівника апарату Білого Дому, він був присутнім під час, принаймні, однієї телефонної розмови, коли президент і Джуліані обговорювали посла Йованович, пише Болтон. Ці публікації розлютили Трампа.

Білий Дім заявив, що Болтона не можна допускати до слухань, адже він може розкрити інформацію, що становить державну таємницю, або просто негативно вплинути на імідж президента. Ще більше в Сенаті чекали на Льва Парнаса, який перебуває під слідством за незаконне фінансування кампанії Трампа та інших республіканців. Парнас, схоже, вирішив співпрацювати зі слідством та публічно визнав, що його дії були координовані Трампом.

Серед потенційних свідків були й ті, хто міг допомогти Трампу. Наприклад, йшлося про виклик Хантера Байдена — сина колишнього віце-президента США та одного із ймовірних конкурентів Трампа на виборах-2020. Хантер, як відомо, був членом наглядової ради скандальної української компанії «Бурісма» й отримував за це чималу винагороду, що й було приводом для звинувачень на адресу його батька, Джо Байдена.

Стратегія захисту Трампа

Відмова викликати свідків і вирішила долю імпічменту, відкривши шлях до швидкого виправдання президента в Сенаті — третього в історії США. Тепер можна хіба що здогадуватись, яким міг бути результат у разі, якби дії Трампа в цьому судовому процесі оцінювали після заслуховування всіх свідків і якби сенатори голосували не за партійними ознаками, а по справедливості.

Та варто зауважити, що за місяці імпічменту кілька разів змінювалася не лише стратегія захисту чинного президента США, але і його власні свідчення. Якщо на початку Трамп казав, що жодного тиску на Україну взагалі не було, при цьому спирався на слова українських чиновників, то після свідчень, які це заперечували, він був змушений виправдовуватися та пояснювати, що коли просив українців «зробити нам послугу», то мав на увазі не себе особисто, а Сполучені Штати загалом. Певна хаотичність сигналів від самого Трампа під час слухань у Конгресі (коли нові й нові свідчення змушували його змінювати стратегію) впливала і на його «команду захисту»: конгресмени-респуб ліканці також часом робили помилки, намагаючись відбілити репутацію Білого Дому в цьому хаосі.

Тепер усе це в минулому. В Сенаті стратегія захисту Трампа виглядала більш злагодженою, ніж це було у Палаті представників. Цього разу прибічники президента виступали в унісон з його особистою риторикою. Але головне для Трампа те, що все це допомогло його рейтингу.

Ще на початку січня рейтинг президента повернувся до показників, які були до імпічменту, сягнувши 45%. А напередодні голосування в Сенаті підтримка президента США взагалі зросла до рекордного для нього показника — в 49%. Тож Трамп має всі підстави для чудового настрою. А демократи, напевно, й самі зрозуміли, що «вистрілили собі в ногу» з імпічментом.

Нова реальність

І хоча спроба імпічменту завершилася добре особисто для Трампа, вона не допомогла ані Україні, ані самим Сполученим Штатам. Про потенційну шкоду для нашої держави йшлося неодноразово. Україна від початку імпічменту постала як корумпована держава, без сильних демократичних інституцій — саме так політики зазвичай згадували про нас на слуханнях та поза ними, в коментарях для медіа. На щастя, найгіршого не сталося. Попри намагання політичних гравців (включно із самим Трампом) та американських ЗМІ втягнути українську владу в боротьбу між демократами та республіканцями, цього вдалося уникнути. Для України, яка пройшла імпічмент-кризу, зберігши двопартійну підтримку в США, розподіл влади між двома партіями є цілком нормальним, а, можливо, і найкращим зі ймовірних варіантів.

Владислав ФАРАПОНОВ,
експерт аналітичного центру «Ad astra»

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути