В світі
Крах «американської мрії»: чому кримінальна політика США зазнала фіаско, і які з цього можна зробити висновки?
Євген ПОЛЯНСЬКИЙ,
доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія»
Останнім часом у ЗМІ поряд із темою пандемії коронавірусу активно висвітлюються події в США, які з протестів проти злочинних дій поліції переросли в загальний бунт. «Заходи» натовпу фактично складалися з грабежів, насильницьких та хуліганських дій, мародерства та інших злочинних й антисоціальних проявів. Приголомшує масовість таких подій: вони охопили практично всю територію США, супердержави, країни з найбільшим економічним, військовим та науковим потенціалом. Чи, можливо, все це залишилося в минулому, а на поверхню життя вийшли застарілі соціальні проблеми, на які десятиріччями влада США не звертала уваги?
Витоки фундаментальних соціальних проблем
Отже, чому все це сталося? Спробуємо проаналізувати найбільш очевидні причини. Центральне місце серед них займає «соціальна дистанція» в суспільстві. Так, це те саме поняття, яке так невдало використовується українськими ЗМІ та органами влади в контексті боротьби з коронавірусом, підмінюючи собою поняття безпечної відстані між людьми в побуті. Насправді ж ідеться про соціальну нерівність, коли одні представники суспільства мають все, а інші нічого. В США ця проблема є застарілою: на перший погляд — успішна та багата нація. Але це дуже відносно.
Витоки фундаментальних соціальних проблем в американському суспільстві слід шукати ще на етапі формування нації — в рабовласницькому способі виробництва. Навіть після громадянської війни в США, коли рабство було повністю скасовано на всій території країни, соціальних проблем не поменшало, адже колишні раби мали боротися за своє фізичне виживання в умовах капіталізму — важко працюючи за гроші, яких ледве вистачало на життя. Є дуже влучний вислів: «Коли платні вистачає лише на житло і їжу — це рабство». Отже, економічне становище колишніх рабів не надто покращилося, а чимало хто з них взагалі не зміг пристосуватися до нових умов життя.
«Рівні, але відокремлені»
Можна було б сказати, що то були помилки нецивілізованих часів, утім, американська влада знову помиляється вже в минулому столітті, проводячи так звану політику сегрегації, яка полягала у відділенні чорношкірих американців від білих. Відділення, перш за все, фізичне, йшлося про дотримання сумнозвісної «соціальної дистанції» в усіх сферах життя суспільства. Гаслом сегрегації була фраза «рівні, але відокремлені». Так представники держави намагалися «вписати» внутрішню політику в межі, окреслені конституцією США. Все це призводило до розростання по всій країні так званих гетто: місць компактного проживання соціально незабезпечених верств населення, в переважній більшості — темношкірих, меншою мірою — представників інших етносів. Територія таких гетто є «паралельною реальністю» США, й вона не має нічого спільного з реальністю «офіційної» частини американського суспільства.
Закономірним результатом маргіналізації значної частки суспільства стала досить специфічна кримінальна політика в США. Усім відома суворість американських законів, а саме кримінально-правових санкцій. Так, американське кримінальне право історично ґрунтується на традиціях англійського загального права. Воно було відоме в Європі завдяки суворості застосовуваних покарань, адже смертна кара у Великій Британії тих часів була передбачена законом та прецедентним правом у більш ніж двох сотнях випадків. Звідси й суворість американського кримінального права, але це лише першопричина. Друга ж причина — маргіналізація значної частини суспільства, що призвело до суттєвого зростання рівня злочинності (особливо насильницької) в другій половині минулого століття. Протидіяти таким проявам було вирішено завдяки посиленню караності певних видів злочинної поведінки, що призвело до певних результатів, проте не зовсім конструктивних.
У кожному з американських штатів є своє кримінальне законодавство, і ступінь караності тих чи інших злочинів дещо відрізняється. Але надмірна репресивність — це те, що поєднує всі кримінальні кодекси чи зводи законів. Найбільш караними традиційно є насильницькі злочини проти особи: посягання на життя, зґвалтування, збройний напад та інші, а також, зокрема, злочини в сфері незаконного обігу наркотичних засобів. За умисне вбивство першого ступеня закон передбачає невелику альтернативу: смертну кару або довічне позбавлення волі. Результат залежатиме фактично від того, чи застосовується смертна кара в штаті, чи ні. Зґвалтування, як правило, карається позбавленням волі на строк від 25-ти років, а в деяких випадках — до довічного ув’язнення. Вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних речовин також є підставою для призначення тривалих строків ув’язнення, в деяких випадках і довічного.
«Правило трьох помилок»
Утім, таке, на перший погляд, виняткове покарання може бути застосованим і за сукупністю інших злочинів, навіть у разі, коли кожен зі злочинів сукупності в якості одиничного не є особливо небезпечним для суспільства. Як приклад можна навести так зване «правило трьох помилок» — концепцію, яка знайшла відображення в законодавстві та судовій практиці деяких штатів, за якою вчинений вдруге рецидив є підставою для призначення довічного позбавлення волі, незважаючи на тяжкість вчиненого злочину та його караність за статутним правом.
Також кримінальному праву деяких з американських штатів відома практика призначення покарань у виді позбавлення волі на строки, які значно перевищують можливу тривалість життя людини. Звісно, йдеться про довічний термін, але іншою мовою. Але який сенс призначати за сукупністю злочинів 150, 300 чи 400 років позбавлення волі? Продемонструвати суспільству ступінь небезпеки вчинених злочинів та всю суворість реакції держави у відповідь? Як можна побачити за результатами, сенсу в тому небагато.
Усе це демонструє певний доктринальний хаос, який панує в американському кримінальному праві. Фактично можна виокремити такі фундаментальні проблеми, які йому притаманні: 1) несправедливість кримінальних покарань та їхня невідповідність тяжкості вчинюваних злочинів; 2) розрізненість системи кримінального права та відсутність вектору її розвитку; 3) відсутність чітко визначених цілей кримінального покарання та хибні уяви про його ефективність; 4) політичний популізм та маніпуляції суспільною думкою під час політичних перегонів.
Популізм і кримінальне право
Показовим є ставлення пересічних американців до смертної кари. З цього приводу проводилося й періодично проводиться чимало опитувань. Їхні результати свідчать про переважно позитивне ставлення респондентів до цього виду покарання. Незважаючи на давні й постійно триваючі дискусії, оскільки застосування смертної кари ніколи не обмежувалося виключними обставинами й особливою небезпечністю вчиненого злочину: страта часто призначалася американськими судами і там, де вона була недоречною. Такий стан справ значною мірою зумовлений недоброчесністю політичних діячів, передвиборчими гаслами яких традиційно є боротьба зі злочинністю, а смертна кара вважається одним з інструментів такої боротьби. Популістські передвиборчі лозунги завжди підіймають на щит сувору кримінальну політику, центральне місце в якій посідає посилення кримінальної репресії. На відміну від вітчизняних політиків, представники американських владних еліт мають дотримуватися своїх передвиборчих обіцянок, тому в підсумку втілюють їх у законодавстві.
Закономірним результатом «перегонів кримінально-правових санкцій» стала їхня несправедливість. Суворість кримінальних покарань надто часто не відповідає тяжкості вчинюваних злочинів, фактично перетворюючи кримінальне покарання на помсту злочинцю. На несправедливу помсту, яка завдає у відповідь значно більшої шкоди. В цьому проявляється давня теоретична суперечка серед представників американської кримінальної юриспруденції стосовно цілеспрямованості кримінальних покарань.
Із цього приводу в літературі існує дві позиції: ретрибутивна та утилітарна. Ретрибутивізм відповідає концепту так званих «абсолютних теорій покарання» в близькій нашому розумінню філософії кримінального права. Утилітарний підхід в американському кримінальному праві відстоює цілеспрямованість кримінального покарання. Суто декларативно цілі покарання можуть бути різними: захист суспільства від злочинності, виправлення засуджених тощо. Але кримінальному покаранню в праві США переважно властиві дві основні мети: кара та захист суспільства від злочинців. Причому каральний заряд покарання значно перевищує «межі відплати», і на центральне місце виходить його спрямованість на захист суспільства від злочинності. Втім, саме за рахунок самих злочинців — шляхом як можливо тривалішої їхньої ізоляції в пенітенціарних установах.
Раніше ми вже згадували так зване «правило трьох помилок», яке наочно демонструє хибні прояви кримінально-правової політики. Коли вчинення злочину особою стає для держави просто приводом, щоб запроторити її за ґрати на вкрай тривалий термін, а, можливо, й довічно. До речі, кількість осіб, які відбувають у США довічні терміни, вимірюється сотнями тисяч.
Усіх американських засуджених можна умовно розподілити на три групи: до першої можна віднести тих, хто вперше вчинив злочини, які не становлять значної суспільної небезпеки. Засуджені за такі злочини можуть розраховувати на альтернативне позбавленню волі покарання, або нетривалі строки позбавлення волі. В таких випадках метою покарання, в першу чергу, є виправлення. Друга група злочинців пов’язана з більш небезпечними злочинами, які караються позбавленням волі, скажімо, на 5—10 років. Такі засуджені вкрай активно відчувають каральний заряд кримінального покарання, адже дуже часто можна спостерігати надмірну криміналізацію вчинених ними діянь. А до третьої групи слід віднести осіб, які вчинили небезпечні злочини. В їхньому випадку держава просто видаляє їх із суспільства як гангрену. Так цей процес сприймають представники державної влади. Але проблема в тому, що до другої та третьої групи вкрай часто потрапляють особи, які не мали би там бути, якщо би підхід до визначення караності злочинної поведінки був раціональнішим.
На сучасному прикладі США ми бачимо, як працювало покарання в минулому. Коли страта була майже безальтернативним покаранням за більшість злочинів, і коли вона ставала розвагою для натовпу, який отримував від цього задоволення. Навіть найсуворіші покарання втрачають свої «якості», якщо держава ними зловживає. Втім, за минуле століття стан справ дуже змінився, наприклад, Велика Британія відмовилася від смертної кари, також суттєво знизився й ступінь криміналізації злочинної поведінки в цілому. Натомість споріднене з британським кримінальне право США не демонструє нам тенденцій до пом’якшення. Незважаючи не перенавантаження пенітенціарних установ, незважаючи на явну несправедливість покарань, не зважаючи на нераціональність застосування настільки тривалих покарань у виді позбавлення волі. Фактично американське кримінальне право стало зброєю масового ураження, яка має на меті лише одну мету — якомога повніше наповнити пенітенціарні установи.
Диспропорція в призначенні кримінальних покарань
Є й ще один фактор, який знаходиться вже поза правовим полем, — диспропорція в призначенні кримінальних покарань. Давня проблема американської судової системи, з якою держава намагалася бороти всілякими способами, але повністю вирішити проблему так і не змогла. Нескладно зрозуміти, що представники певних етнічних груп отримують покарання суворіші, в порівнянні з підсудними європейської раси. Так і виникає в американському суспільстві «зачароване коло», коли суддя засуджує афроамериканця за всією можливою суворістю закону, роблячи свій невеличкий внесок у загальне погіршення ситуації, додаючи до неї ще одного безнадійного в’язня, ще декілька зламаних людських доль, у цілому ще більше посилюючи соціальну нерівність, яка в підсумку призводить до ескалації соціального конфлікту.
Що ж насправді відбувалося в США в останні тижні?
Події останнього часу, які мали місце в США, не були стихійною відповіддю суспільства на вбивство чорношкірого чоловіка білим поліцейським. А підстав для бунту було чимало, соціальні проблеми накопичувалися десятиріччями, не отримуючи належної реакції з боку держави. Причини злочинності в США є цілком зрозумілими, хоча не ясно, чи розуміють їх самі американці. Для більшості з них, особливо для політиків, афроамериканці, латиноамериканці та представники інших меншин залишаються потенційно небезпечними елементами, з якими необхідно боротися, переважно засобами кримінально-правової репресії, в той час як соціально незахищені групи не отримують з боку держави належної підтримки. Вони, як правило, не мають доступу до вищої освіти, тому не в змозі розраховувати на підвищення свого соціального статусу. Вони не мають доступу до кваліфікованої медичної допомоги, адже не мають медичної страховки, проте мають проблеми зі здоров’ям, адже вживають найдешевші та шкідливі продукти, також мають проблеми із влаштуванням на роботу з огляду на високу конкуренцію на ринку праці.
Звісно, це проблеми не лише національних меншин, це проблеми значної частини американського суспільства. Як можемо бачити завдяки відеоматеріалам — не найкращої його частини. Втім винною в цьому є лише держава, яка завжди концентрувала свою увагу на середньому класі та еліті суспільства. Наразі всі соціально-економічні проблеми загострилися, оскільки тривалий карантин ще більше посилив економічну незахищеність уразливих верств суспільства, хоча завдав економічної шкоди й середньому класу, і великому бізнесу. Вбивство ж Дж. Флойда просто стало каталізатором процесів, які вже давно набирали обертів.
Отже, намагання вирішити соціальні проблеми кримінально-правовими заходами є хибними та вкрай небезпечними появами внутрішньої політики. Натомість єдиним правильним шляхом розвитку американського суспільства є його соціально-економічне об’єднання. Звісно є проблема: щоб бідні стали заможнішими, багаті мають стати біднішими. Чи можливо це в історично капіталістичній країні?
Проекція на ситуацію в Україні
На тлі подій у США нам слід задуматися про стан справ в Україні. Адже напрям розвитку держави викликає занепокоєння. На початку 90х років українське суспільство було більш-менш одноріднім, втім за минулі тридцять років соціально-економічна нерівність досягла жахливих масштабів. Крім того, реформування соціальної сфери, зокрема, систем охорони здоров’я, освіти тощо, неодмінно призведе до втрати доступу до якісної медичної допомоги та освіти для значної частини представників суспільства. Можливо, тоді держава намагатиметься стримувати індивідів в окреслених рамках поведінки саме завдяки суворим кримінально-правовим санкціям. Втім така хибна внутрішня політика завжди закінчувала погано — для суспільства, для владної верхівки і для держави в цілому.
Джерело: Юридичний вісник України
