Connect with us

В світі

Крах «американської мрії»: чому кримінальна політика США зазнала фіаско, і які з цього можна зробити висновки?

Євген ПОЛЯНСЬКИЙ,
доктор юридичних наук, професор кафедри кримінального права Національного університету «Одеська юридична академія»

Останнім часом у ЗМІ поряд із темою пандемії коронавірусу активно висвітлюються події в США, які з протестів проти злочинних дій поліції переросли в загальний бунт. «Заходи» натовпу фактично складалися з грабежів, насильницьких та хуліганських дій, мародерства та інших злочинних й антисоціальних проявів. Приголомшує масовість таких подій: вони охопили практично всю територію США, супердержави, країни з найбільшим економічним, військовим та науковим потенціалом. Чи, можливо, все це залишилося в минулому, а на поверхню життя вийшли застарілі соціальні проблеми, на які десятиріччями влада США не звертала уваги?

Витоки фундаментальних соціальних проблем

Отже, чому все це сталося? Спробуємо проаналізувати найбільш очевидні причини. Центральне місце серед них займає «соціальна дистанція» в суспільстві. Так, це те саме поняття, яке так невдало використовується українськими ЗМІ та органами влади в контексті боротьби з коронавірусом, підмінюючи собою поняття безпечної відстані між людьми в побуті. Насправді ж ідеться про соціальну нерівність, коли одні представники суспільства мають все, а інші нічого. В США ця проблема є застарілою: на перший погляд — успішна та багата нація. Але це дуже відносно.

Витоки фундаментальних соціальних проблем в американському суспільстві слід шукати ще на етапі формування нації — в рабовласницькому способі виробництва. Навіть після громадянської війни в США, коли рабство було повністю скасовано на всій території країни, соціальних проблем не поменшало, адже колишні раби мали боротися за своє фізичне виживання в умовах капіталізму — важко працюючи за гроші, яких ледве вистачало на життя. Є дуже влучний вислів: «Коли платні вистачає лише на житло і їжу — це рабство». Отже, економічне становище колишніх рабів не надто покращилося, а чимало хто з них взагалі не зміг пристосуватися до нових умов життя.

«Рівні, але відокремлені»

Можна було б сказати, що то були помилки нецивілізованих часів, утім, американська влада знову помиляється вже в минулому столітті, проводячи так звану політику сегрегації, яка полягала у відділенні чорношкірих американців від білих. Відділення, перш за все, фізичне, йшлося про дотримання сумнозвісної «соціальної дистанції» в усіх сферах життя суспільства. Гаслом сегрегації була фраза «рівні, але відокремлені». Так представники держави намагалися «вписати» внутрішню політику в межі, окреслені конституцією США. Все це призводило до розростання по всій країні так званих гетто: місць компактного проживання соціально незабезпечених верств населення, в переважній більшості — темношкірих, меншою мірою — представників інших етносів. Територія таких гетто є «паралельною реальністю» США, й вона не має нічого спільного з реальністю «офіційної» частини американського суспільства.

Закономірним результатом маргіналізації значної частки суспільства стала досить специфічна кримінальна політика в США. Усім відома суворість американських законів, а саме кримінально-правових санкцій. Так, американське кримінальне право історично ґрунтується на традиціях англійського загального права. Воно було відоме в Європі завдяки суворості застосовуваних покарань, адже смертна кара у Великій Британії тих часів була передбачена законом та прецедентним правом у більш ніж двох сотнях випадків. Звідси й суворість американського кримінального права, але це лише першопричина. Друга ж причина — маргіналізація значної частини суспільства, що призвело до суттєвого зростання рівня злочинності (особливо насильницької) в другій половині минулого століття. Протидіяти таким проявам було вирішено завдяки посиленню караності певних видів злочинної поведінки, що призвело до певних результатів, проте не зовсім конструктивних.

У кожному з американських штатів є своє кримінальне законодавство, і ступінь караності тих чи інших злочинів дещо відрізняється. Але надмірна репресивність — це те, що поєднує всі кримінальні кодекси чи зводи законів. Найбільш караними традиційно є насильницькі злочини проти особи: посягання на життя, зґвалтування, збройний напад та інші, а також, зокрема, злочини в сфері незаконного обігу наркотичних засобів. За умисне вбивство першого ступеня закон передбачає невелику альтернативу: смертну кару або довічне позбавлення волі. Результат залежатиме фактично від того, чи застосовується смертна кара в штаті, чи ні. Зґвалтування, як правило, карається позбавленням волі на строк від 25-ти років, а в деяких випадках — до довічного ув’язнення. Вчинення злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних речовин також є підставою для призначення тривалих строків ув’язнення, в деяких випадках і довічного.

«Правило трьох помилок»

Утім, таке, на перший погляд, виняткове покарання може бути застосованим і за сукупністю інших злочинів, навіть у разі, коли кожен зі злочинів сукупності в якості одиничного не є особливо небезпечним для суспільства. Як приклад можна навести так зване «правило трьох помилок» — концепцію, яка знайшла відображення в законодавстві та судовій практиці деяких штатів, за якою вчинений вдруге рецидив є підставою для призначення довічного позбавлення волі, незважаючи на тяжкість вчиненого злочину та його караність за статутним правом.

Також кримінальному праву деяких з американських штатів відома практика призначення покарань у виді позбавлення волі на строки, які значно перевищують можливу тривалість життя людини. Звісно, йдеться про довічний термін, але іншою мовою. Але який сенс призначати за сукупністю злочинів 150, 300 чи 400 років позбавлення волі? Продемонструвати суспільству ступінь небезпеки вчинених злочинів та всю суворість реакції держави у відповідь? Як можна побачити за результатами, сенсу в тому небагато.

Усе це демонструє певний доктринальний хаос, який панує в американському кримінальному праві. Фактично можна виокремити такі фундаментальні проблеми, які йому притаманні: 1) несправедливість кримінальних покарань та їхня невідповідність тяжкості вчинюваних злочинів; 2) розрізненість системи кримінального права та відсутність вектору її розвитку; 3) відсутність чітко визначених цілей кримінального покарання та хибні уяви про його ефективність; 4) політичний популізм та маніпуляції суспільною думкою під час політичних перегонів.

Популізм і кримінальне право

Показовим є ставлення пересічних американців до смертної кари. З цього приводу проводилося й періодично проводиться чимало опитувань. Їхні результати свідчать про переважно позитивне ставлення респондентів до цього виду покарання. Незважаючи на давні й постійно триваючі дискусії, оскільки застосування смертної кари ніколи не обмежувалося виключними обставинами й особливою небезпечністю вчиненого злочину: страта часто призначалася американськими судами і там, де вона була недоречною. Такий стан справ значною мірою зумовлений недоброчесністю політичних діячів, передвиборчими гаслами яких традиційно є боротьба зі злочинністю, а смертна кара вважається одним з інструментів такої боротьби. Популістські передвиборчі лозунги завжди підіймають на щит сувору кримінальну політику, центральне місце в якій посідає посилення кримінальної репресії. На відміну від вітчизняних політиків, представники американських владних еліт мають дотримуватися своїх передвиборчих обіцянок, тому в підсумку втілюють їх у законодавстві.

Закономірним результатом «перегонів кримінально-правових санкцій» стала їхня несправедливість. Суворість кримінальних покарань надто часто не відповідає тяжкості вчинюваних злочинів, фактично перетворюючи кримінальне покарання на помсту злочинцю. На несправедливу помсту, яка завдає у відповідь значно більшої шкоди. В цьому проявляється давня теоретична суперечка серед представників американської кримінальної юриспруденції стосовно цілеспрямованості кримінальних покарань.

Із цього приводу в літературі існує дві позиції: ретрибутивна та утилітарна. Ретрибутивізм відповідає концепту так званих «абсолютних теорій покарання» в близькій нашому розумінню філософії кримінального права. Утилітарний підхід в американському кримінальному праві відстоює цілеспрямованість кримінального покарання. Суто декларативно цілі покарання можуть бути різними: захист суспільства від злочинності, виправлення засуджених тощо. Але кримінальному покаранню в праві США переважно властиві дві основні мети: кара та захист суспільства від злочинців. Причому каральний заряд покарання значно перевищує «межі відплати», і на центральне місце виходить його спрямованість на захист суспільства від злочинності. Втім, саме за рахунок самих злочинців — шляхом як можливо тривалішої їхньої ізоляції в пенітенціарних установах.

Раніше ми вже згадували так зване «правило трьох помилок», яке наочно демонструє хибні прояви кримінально-правової політики. Коли вчинення злочину особою стає для держави просто приводом, щоб запроторити її за ґрати на вкрай тривалий термін, а, можливо, й довічно. До речі, кількість осіб, які відбувають у США довічні терміни, вимірюється сотнями тисяч.

Усіх американських засуджених можна умовно розподілити на три групи: до першої можна віднести тих, хто вперше вчинив злочини, які не становлять значної суспільної небезпеки. Засуджені за такі злочини можуть розраховувати на альтернативне позбавленню волі покарання, або нетривалі строки позбавлення волі. В таких випадках метою покарання, в першу чергу, є виправлення. Друга група злочинців пов’язана з більш небезпечними злочинами, які караються позбавленням волі, скажімо, на 5—10 років. Такі засуджені вкрай активно відчувають каральний заряд кримінального покарання, адже дуже часто можна спостерігати надмірну криміналізацію вчинених ними діянь. А до третьої групи слід віднести осіб, які вчинили небезпечні злочини. В їхньому випадку держава просто видаляє їх із суспільства як гангрену. Так цей процес сприймають представники державної влади. Але проблема в тому, що до другої та третьої групи вкрай часто потрапляють особи, які не мали би там бути, якщо би підхід до визначення караності злочинної поведінки був раціональнішим.

На сучасному прикладі США ми бачимо, як працювало покарання в минулому. Коли страта була майже безальтернативним покаранням за більшість злочинів, і коли вона ставала розвагою для натовпу, який отримував від цього задоволення. Навіть найсуворіші покарання втрачають свої «якості», якщо держава ними зловживає. Втім, за минуле століття стан справ дуже змінився, наприклад, Велика Британія відмовилася від смертної кари, також суттєво знизився й ступінь криміналізації злочинної поведінки в цілому. Натомість споріднене з британським кримінальне право США не демонструє нам тенденцій до пом’якшення. Незважаючи не перенавантаження пенітенціарних установ, незважаючи на явну несправедливість покарань, не зважаючи на нераціональність застосування настільки тривалих покарань у виді позбавлення волі. Фактично американське кримінальне право стало зброєю масового ураження, яка має на меті лише одну мету — якомога повніше наповнити пенітенціарні установи.

Диспропорція в призначенні кримінальних покарань

Є й ще один фактор, який знаходиться вже поза правовим полем, — диспропорція в призначенні кримінальних покарань. Давня проблема американської судової системи, з якою держава намагалася бороти всілякими способами, але повністю вирішити проблему так і не змогла. Нескладно зрозуміти, що представники певних етнічних груп отримують покарання суворіші, в порівнянні з підсудними європейської раси. Так і виникає в американському суспільстві «зачароване коло», коли суддя засуджує афроамериканця за всією можливою суворістю закону, роблячи свій невеличкий внесок у загальне погіршення ситуації, додаючи до неї ще одного безнадійного в’язня, ще декілька зламаних людських доль, у цілому ще більше посилюючи соціальну нерівність, яка в підсумку призводить до ескалації соціального конфлікту.

Що ж насправді відбувалося в США в останні тижні?

Події останнього часу, які мали місце в США, не були стихійною відповіддю суспільства на вбивство чорношкірого чоловіка білим поліцейським. А підстав для бунту було чимало, соціальні проблеми накопичувалися десятиріччями, не отримуючи належної реакції з боку держави. Причини злочинності в США є цілком зрозумілими, хоча не ясно, чи розуміють їх самі американці. Для більшості з них, особливо для політиків, афроамериканці, латиноамериканці та представники інших меншин залишаються потенційно небезпечними елементами, з якими необхідно боротися, переважно засобами кримінально-правової репресії, в той час як соціально незахищені групи не отримують з боку держави належної підтримки. Вони, як правило, не мають доступу до вищої освіти, тому не в змозі розраховувати на підвищення свого соціального статусу. Вони не мають доступу до кваліфікованої медичної допомоги, адже не мають медичної страховки, проте мають проблеми зі здоров’ям, адже вживають найдешевші та шкідливі продукти, також мають проблеми із влаштуванням на роботу з огляду на високу конкуренцію на ринку праці.

Звісно, це проблеми не лише національних меншин, це проблеми значної частини американського суспільства. Як можемо бачити завдяки відеоматеріалам — не найкращої його частини. Втім винною в цьому є лише держава, яка завжди концентрувала свою увагу на середньому класі та еліті суспільства. Наразі всі соціально-економічні проблеми загострилися, оскільки тривалий карантин ще більше посилив економічну незахищеність уразливих верств суспільства, хоча завдав економічної шкоди й середньому класу, і великому бізнесу. Вбивство ж Дж. Флойда просто стало каталізатором процесів, які вже давно набирали обертів.

Отже, намагання вирішити соціальні проблеми кримінально-правовими заходами є хибними та вкрай небезпечними появами внутрішньої політики. Натомість єдиним правильним шляхом розвитку американського суспільства є його соціально-економічне об’єднання. Звісно є проблема: щоб бідні стали заможнішими, багаті мають стати біднішими. Чи можливо це в історично капіталістичній країні?

Проекція на ситуацію в Україні

На тлі подій у США нам слід задуматися про стан справ в Україні. Адже напрям розвитку держави викликає занепокоєння. На початку 90х років українське суспільство було більш-менш одноріднім, втім за минулі тридцять років соціально-економічна нерівність досягла жахливих масштабів. Крім того, реформування соціальної сфери, зокрема, систем охорони здоров’я, освіти тощо, неодмінно призведе до втрати доступу до якісної медичної допомоги та освіти для значної частини представників суспільства. Можливо, тоді держава намагатиметься стримувати індивідів в окреслених рамках поведінки саме завдяки суворим кримінально-правовим санкціям. Втім така хибна внутрішня політика завжди закінчувала погано — для суспільства, для владної верхівки і для держави в цілому.

Джерело: Юридичний вісник України

В світі

Кого атакує РФ: що показав «російський звіт» британської розвідки?

Олександр КРАЄВ,
Рада зовнішньої політики «Українська призма»

Як російські спецслужби діють у західних країнах, і як їм протистояти? Відповіді на ці запитання мав дати довгоочікуваний звіт профільного Комітету з питань розвідки та національної безпеки британського парламенту, опублікований 21 липня.

Цей документ аналізує усі випадки російського втручання у внутрішні справи Британії та потенційні результати таких втручань. Попри те, що багато фактів у звіті описано без подробиць, документ виявився досить показовим. Адже після викладених фактів Росію ледь не вперше на офіційному рівні почали називати «ворожою державою». Що ж «накопала» британська контррозвідка, та які наслідки це матиме?

Три головні цілі спецслужб РФ

Як і очікувалося, звіт показав, що Британія за останні шість років витримала удар з усіх можливих фронтів та від усіх можливих інструментів шпигунської діяльності РФ. Комітет розглянув декілька основних напрямів роботи російських шпигунів та їх посіпак: співпраця з російськими екс-патріантами в Британії, фінансування різноманітних антисистемних рухів, а також кіберзагрози. За визначенням авторів доповіді, Російська Федерація вбачає у Великій Британії одну з основних цілей власної розвідувальної діяльності, а сама Росія неодноразово названа в доповіді «ворожою країною» — причому не просто rogue state (держава-порушник), як це було звично казати нашим західним партнерам з 2014 року, а напряму безапеляційно та чітко — hostile power).

За варіативністю підходів та задіяних організацій росіяни дійсно вражають. Тут і прямі операції на кшталт отруєння в Солсбері, й спроби політичного підкупу від ФСБ, і робота з екс-патрійованими російськими олігархами в самій Британії.

Проте саме цей останній напрямок автори звіту найбільше згадували та аналізували. Активність російських спецслужб відслідковується від голосування за незалежність Шотландії 2014 року (все почалося набагато раніше за Brexit, як виявилося). Автори звіту знайшли чіткі та прямі докази впливу РФ та використання брудних російських грошей. Другою точкою дотику став сумнозвісний референдум за Brexit — проте тут, на жаль, «спіймати росіян на гарячому» не вдалося. Третім актом роботи РФ з підриву демократичних процесів у Британії стали загальні парламентські вибори минулого року, на яких, завдяки перевазі консерваторів, Борис Джонсон зміг ще й здобути омріяне крісло прем’єра.

Гальмування від Бориса

Автори звіту також відзначають вельми цікаву різницю в підходах британців та американців до роботи із російським втручанням та російським впливом на їх демократичні процеси. Як і у випадку з британським сусідом через океан, або, як його скромно називають самі британці, «через ставок», чи не ключовим питанням була наявність прямого російського впливу на демократичні процеси в Сполученому Королівстві. Особливо всіх хвилював Brexit — опоненти виходу Британії з Європейського Союзу свого часу доволі активно (якщо бути точним, у 2016-2017 роках) розвивали тему про невидиму руку Кремля в організації всього брексітівського задуму.

Проте в цьому голосуванні все не так очевидно, причому з якої сторони не подивитися. У звіті офіційно заявляється, що авторам не вдалося знайти очевидні докази прямого втручання Російської Федерації та її агентів в перебіг референдуму, проте не тому, що їх не було — в поясненні зазначається, що ці докази не вдалося знайти через небажання керівників розвідувальних органів та вищих посадовців виконавчої влади займатися цим питанням чи приділяти йому належну увагу.

Таким чином, навіть якщо росіян і можна було спіймати «на гарячому» в 2016 році, то тепер накопати такі само залізні докази вкрай важко. Показово, що нинішній уряд Її Величності не дуже позитивно ставиться до можливості насолити росіянам.

Декілька разів з Даунінг стріт, 10 вже приходили накази «пригальмувати» із розслідуванням. Саме тому цю доповідь довелося чекати аж півтора роки, хоча готова вона була ще до загальних парламентських виборів. Через це чиному прем’єру Борису Джонсону і його команді неодноразово закидали чи то співпрацю, чи то навіть корупційну змову з росіянами (як мінімум, з їх дешевими та доступними мільйонами на рахунках у британських банках). На щастя, поки прем’єра можна звинуватити хіба що в лінощах та небажанні займатися справжнім та повноцінним розслідуванням втручання росіян.

Без прізвищ

Є в новій доповіді одна цікава особливість, і, чесно кажучи, якраз вона доволі сильно псує загальне позитивне враження від документу. Чи то з обережності, чи то від нестачі інформації, але британські парламентарі та експерти не називають прізвищ — на сторінках документу фігурують анонімні «російські олігархи», «російські агенти» та «російські політики».

Проте це не той випадок, коли потрібно зневіритися. Не будемо забувати, що британська державна машина, а особливо розвідувальні структури, працюють надзвичайно професійно. Найвірогідніше, що всі імена, контакти та суміжні дані в доповіді підпали під категорію секретної інформації, яка доступна лише особам, безпосередньо залученим до прийняття рішень в контексті національної безпеки. Тому те, що британські розвідники та політики не кажуть пресі, кого саме вони спіймали «на гарячому», ще не означає, що цих людей не знайдуть.

Окрім того, винних треба шукати не лише в промерзлій російській тайзі, можливо, хтось і в самій Британії провадив небезпечну для королівства діяльність. Незважаючи на те, що Даунінг стріт, 10 вже неодноразово заявляла про детальне та точне відслідковування дійсних та потенційних російських дій проти британської демократії протягом усього процесу референдуму, представники Комітету з питань розвідки та національної безпеки не ймуть цьому віри. За їх словами, в багатьох випадках мало місце банальне нехтування своїми обов’язками чи небажання займатися такими розслідуваннями.

Звісно, то було за часів позаминулої адміністрації, і за час самого Brexit встигло багато що змінитися, але якщо справа стосується національної безпеки Сполученого Королівства, то просто так цю тему не забудуть. Наостанок важливо поставити собі запитання, а що ж ми, як Україна, можемо отримати з цієї доповіді? Невже нам вона цікава лише як черговий привід пірнути в світ британських політичних новин і політичної ж преси? Насправді ж все може бути набагато цікавіше. Нову доповідь Комітету з питань розвідки та національної безпеки варто сприймати також як своєрідний мануал — прикладний довідник методів агентурної та політико-економічної роботи російських агресорів. Тому британський звіт матиме для України в першу чергу практичне значення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Нідерланди проти Росії: позов у ЄСПЛ

Нідерланди надали додаткову інформацію до позову проти Росії до Європейського суду з прав людини у зв’язку зі збиттям літака рейсу МН17.

Про це повідомив посол України в Нідерландах Всеволод Ченцов.«Сьогодні відбувся брифінг у міністерстві юстиції Нідерландів, де представники держав-членів Міжнародної спільної слідчої групи (JIT) та країн, чиї громадяни загинули внаслідок збиття літака, представили розгорнуту інформацію щодо позову Нідерландів до ЄСПЛ проти РФ та висловили пропозицію підтримати такий крок.

Також було надано уточнення щодо правової основи звернення Нідерландів. Зокрема, країни, котрі бажають приєднатися до позову як треті сторони, зможуть це зробити впродовж 12 тижнів після офіційної передачі позову РФ секретаріатом ЄСПЛ», — розповів посол. За його словами, в позові Нідерландів проти Росії йдеться про порушення останньою трьох статей Європейської конвенції з прав людини — 2-ї, 3-ї та 13-ї.

Нагадаємо, 10 липня стало відомо, що Нідерланди подадуть позов проти Росії до ЄСПЛ через її роль у збитті літака рейсу MH17 над Донбасом у 2014 році. Цим кроком уряд країни хоче підтримати скарги окремих родичів загиблих, які вже звернулися до ЄСПЛ.

Розгляд по суті може розпочатися у лютому-березні наступного року.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Польща скасувала позовну давність для комуністичних злочинів

Завдяки новому законодавству польські прокурори зможуть переслідувати людей, відповідальних за скоєні злочини.

Президент Польщі Анджей Дуда підписав закон, який скасовує позовну давність за комуністичні злочини. Про це повідомляє «Польське радіо».

Попередні положення передбачали, що позовна давність для комуністичних злочинів починається з 1 серпня 1990 року, а вичерпання термінів для злочинів відбувається після 40 років, якщо йдеться про вбивство, воєнний злочин або злочин проти людяності, а також після 30 років, коли йдеться про інший комуністичний злочин. За останні не можна було би карати від 1 серпня цього року.

Автори законопроекту під час написання нових положень посилалися на Європейський суд з прав людини. Як вказано в поясненні до закону, «він відстоює позицію, що до обов’язків демократично правової держави входить засудження злочинів, котрі були вчинені у тоталітарних (авторитарних) системах і не були розслідувані з політичних причин». За інформацією правоохоронців, у Комісії переслідування злочинів проти польського народу нині відкрите 431 провадження. У понад 300 з них використовується кваліфікація як злочину проти людяності, що не підлягає позовній давності.

Нагадаємо, у 2017 році Сейм Польщі прийняв резолюцію, яка засуджує комуністичну ідеологію.

В Угорщині ще 10 років тому прирівняли злочини комуністів до Голокосту і заборонили заперечувати їх під загрозою тюремного ув’язнення.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

Telegram