В світі
Напіврозпад ракетного договору і Україна як сторона ДРСМД
Борис БАБІН, доктор юридичних наук, професор, науковий консультант адвокатського об’єднання
Barristers
Для початку зазначимо, що договір про ліквідацію ракет середньої і малої дальності укладався не між США і Росією, а між США і СРСР.
Днями МЗС РФ офіційно повідомив про припинення дії Договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності (ДРСМД), який був підписаний СРСР та США у Вашингтоні 8 грудня 1987 р. й набув чинності як для Радянського Союзу, так й для Сполучених Штатів Америки 1 червня 1988-го. Як не дивно, але з дитинства мені намертво закарбувався в пам`яті той зимовий день у далекому північному селі, коли нам, першачкам, на політінформації розповідала про цей договір вчителька. Як про найважливішу з можливих у світі подій. Запам’ятався той морозний ранок мені саме через її щирий настрій, який сьогодні, навіть за умов нинішньої війни, багатьом зрозуміти важко. Адже він зводився до того, що «можливо ядерної війни все ж не буде».
Я не стану аналізувати, чому США та РФ припинили дію цієї угоди, але візьму на себе сміливіть поміркувати, що б могла зараз зробити Україна, звісно, за умов наявності власного ефективного зовнішньополітичного відомства (а не нинішнього «МЗС УРСР»)? Насамперед, ми мали б згадати, що ДРСМД є чинним міжнародним договором України, як правонаступниці СРСР, який наша країна сумлінно виконувала, зокрема через активні дії, поки мала статус ядерної держави, й у наступному. Тому в березні цього року було дуже дивно читати коментар «МЗС УРСР», за яким «оскільки Верховна Рада ніколи не ратифікувала зазначену угоду, Україна неухильно дотримувалася положень ДРСМД фактично на добровільній основі».
Хотілося б нагадати вітчизняним дипломатам, що Україна є не лише правонаступницею УРСР (та, на жаль, зокрема її МЗС та відповідних династій), але й СРСР у цілому. Й хоча закон про міжнародні договори України оминає питання дії в Україні договорів СРСР, є ще універсальна Віденська конвенція 1969 р. та обов’язкова для України Віденська конвенція щодо правонаступництва 1978 р., за п. b ч. 1 ст. 24 якої двосторонній договір, що у момент правонаступництва був чинним щодо території, що є об’єктом правонаступництва держав, вважається чинним між новою незалежною державою й іншою державою-учасницею, коли через свою поведінку вони мають вважатися такими, що про це домовилися. А також є чинний Закон України «Про правонаступництво України» 1991 р. № 1543-XII, згідно ст. 7 якого Україна є правонаступником прав і обов’язків за міжнародними договорами СРСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки (заяв про таку суперечність стосовно ДРСМД Україна ніколи не робила).
Отже, ДРСМД як міжнародна угода України накладає на нас зобов`язання й ми маємо формально визначитися із подальшою дією цього договору та наслідками (саме для України) його припинення РФ та США. Тобто це має бути, як мінімум, окрема нота чи заява МЗС із підкресленням того факту, що ДРСМД був не угодою «РФ — США» а саме договором СРСР та, відповідно, України. У такому документі варто було б підкреслити недалекоглядність світу, який у свої часи погодився із приниципом РФ як «держави-продовжувача» СРСР, що, серед іншого, призвело до колапсу системи ядерної безпеки, констатувати припинення дії ДРСМД для України, а також запропонувати консультації. Бо скасування з боку РФ та США для себе дії ДРСМД означатиме істотну зміну умов для подальшої реалізації Будапештського меморандуму, бо, як мінімум, формально дає Україні усі підстави для обговорення подальшої дії цієї угоди 1994 року. Адже наразі очевидною стане не просто легалізація РСМД ключовими ядерними сторонами, але і їх наступне гласне розміщення як РФ, так і США біля кордонів України, а з боку РФ — також у Криму.
Таким чином, наразі маємо унікальний шанс для обговорення разом із РФ та США кримського питання, а також — для відновлення Будепаштського процесу в цілому. Більше того, оскільки з військово-тактичного боку для США дійсно цікаве розміщення РСМД біля кордонів України, насамперед у Польщі та Румунії, а також нарощування таких ракет на власних ВМС у Середземному морі — це має стати предметом невідкладних консультацій України з відповідними державами НАТО. З іншого боку, будь-які подальші переговорні процеси із сателітами РФ, такими, як Білорусь та Вірменія, у подальшому не можуть оминати ризиків розміщення в цих країнах російських РСМД.
Утім, маю скромну надію, що нове керівництво РНБО та Міністерство закордонних справ проводитиме в цій сфері прагматичну політику, розраховану саме на захист національних інтересів та в рамках міжнародного права, а не пострадянських «понятій».
Джерело: Юридичний вісник України
