Connect with us

В світі

Народні протести у Грузії: причини, підтексти та можливі сценарії

Хвиля демонтажу правлячих політичних режимів уже стала характерною тенденцією на теренах пострадянського простору. Здавалося, епізодична демонстрація у Вірменії переросла у дострокові вибори й створила передумови для приходу до влади Ніколи Пашиняна. Переконливу перемогу на президентських виборах в Україні несистемного політика Володимира Зеленського можна інтерпретувати як мирну «електоральну революцію» проти діючого істеблішменту, результати якої мають шанси остаточно закріпитися після завершення парламентської кампанії. В Молдові відбувся безпрецедентний компроміс зовнішніх гравців, у результаті чого коаліцію сформували проросійські і проєвропейські сили з метою трансформації системи, створеної при Володимирі Плахотнюку. І ось, напевно, настав час Грузії, де до останнього не затихали суспільні протести, почалися відставки і зберігається перспектива дострокових виборів.

Особливість грузинського прикладу полягає в неочікуваному драйвері соціального вибуху. Ним став депутат Держдуми Росії, православний комуніст, прихильник Сталіна — Сергій Гаврилов. Він приїхав до Грузії очолити засідання Міжпарламентської асамблеї православ’я — інституції, створеної ще в 1994 році, яка об’єднує політиків 21 країни, проте не відзначалася резонансними результатами роботи, як мінімум, до останнього тижня. Чи то в силу недалекоглядності організаторів, чи через власні лідерські амбіції російський депутат вирішив сісти на місце спікера парламенту Грузії. Звичайно, як каже народна мудрість, в ногах правди нема, але ситуаційно Гаврилов довів, що відсутність правди притаманна й іншим частинам тіла. Як результат, чиста нумерологія — там, де п’ята колона неправильно застосовує п’яту точку, дипломатія закінчується.

Під акомпанемент активного сплеску народного незадоволення та штурму парламенту Гаврилов був змушений панічно покидати приміщення. На жаль, жорсткі дії правоохоронних органів, які застосували газ та гумову зброю, призвели до численних травм серед демонстрантів. Біля 100 учасників протесту були затримані у ході прямих сутичок. Врешті-решт, дії силовиків не лише не зупинили мітинг, а й спровокували новий виток виступів проти режиму, а демонстрація проти російського депутата і проведення засідання асамблеї в цілому переросли в політичні акції з новим переліком вимог.

Можливі сценарії розвитку ситуації

Проте для деталізації подальших подій та прогнозування можливих сценаріїв розвитку ситуації варто зробити акцент на моделі організації політичного життя в Грузії та обставинах, що передували масовим протестам, але мали не менше значення. На сьогодні провідною політичною силою в країні є партія «Грузинська мрія». Політсила посідає домінуюче положення в парламенті, контролює уряд і навіть президента Саломе Зурабішвілі, яка формально відноситься до іншої сили — «Шлях Грузії». Специфічною особливістю «Грузинської мрії» є ключова роль у ній олігарха Бідзіни Іванішвілі — спонсора, кулуарного сірого кардинала та бенефіціара проекту. Він створив умови для централізації політичної влади і економічних активів країни у своїх руках, виступаючи грузинською версією свого колеги з Молдови.

Концентрація важелів впливу на політичні процеси в країні в однієї людини вже давно створювала базу для громадських протестів. Додатковими каталізаторами народного незадоволення слугували низькі показники життя, невизначеність з євроінтеграційними перспективами, поява неоднозначних сигналів щодо можливого зближення з Росією, відсутність якісних реформ (навіть конституційна, яка була покликана забезпечити транзит до парламентської республіки, пройшла під диктовку Іванішвілі і не знайшла підтримки в опозиції). Таким чином, платформа для соціального вибуху систематично формувалась декілька років, а російський депутат став тією «комуністично- православною» іскрою, яка розпалила це полум’я.

Зважаючи на різноманіття актуальних проблем, подальші народні виступи у Грузії стали своєрідним майданчиком плюралізму, який об’єднав різні соціальні групи проти дій системи. Хтось продовжує артикулювати власну позицію з приводу так званої «співпраці» з Росією, яка окупувала 20% територій, інші захищають громадські права, порушені правоохоронними органами у ході перших сутичок, решта відстоює ідею перезавантаження інститутів влади. У цій боротьбі побачили шанс на отримання власних дивідендів опозиційні політики.

У чому головний інтерес «рухів за свободу і за життя»?

Звичайно, домогтися якнайшвидших перевиборів без тривалого перехідного періоду — своєрідна грузинська модифікація вірменського сценарію. Оскільки, відповідно до згаданих нами конституційних змін, Грузія переходить на парламентську форму правління. Таким чином, у разі поступок влади та успішної мобілізації електорату на фоні протестів, опозиція отримає чудові можливості, як мінімум, посилити власне становище в парламенті та долучитись до формування нового уряду, як максимум — спробувати сформувати більшість і перехопити владу в «Грузинської мрії» Іванішвілі. Враховуючи далекоглядні мотиви, «рухівці» з різних таборів готові об’єднатися і стояти до кінця, допоки не будуть оголошені позачергові вибори.

У першу чергу, ці резонансні події — виклик для Іванішвілі, адже постала загроза розбалансування побудованої ним системи управління країною. Намагаючись тримати протестний рух у допустимих рамках, влада пішла на поступки. Перший крок — відставка глави парламенту Іраклія Кобахідзе. Продиктоване обставинами рішення не мало ніяких кулуарних підтекстів, проте було недостатнім для демонстрантів. Наступний крок, відхід від правових рамок та готовність провести наступні парламентські вибори за відкритими пропорційними списками. Хоча така реакція була позитивно сприйнята на вулицях, можна шукати завуальовані мотиви Іванішвілі, адже чомусь було вирішено ліквідувати прохідні бар’єри і будьяка партія, що набере навіть невелику кількість голосів, буде представлена в законодавчому органі нового скликання. В чому підтекст? З фінансовим ресурсом Іванішвілі можна створити безліч політсил, які не тільки зможуть приваблювати електорат, незадоволений «Грузинською мрією», відбиваючи голоси в конкурентів з опозиції, але й пройти в парламент й далі грати на руку грузинському олігарху. Іванішвілі погодився навіть віддати свій головний козир — мажоритарку, де б він міг спокійно провести лояльних кандидатів і запропонував внести зміни до виборчого кодексу вже до виборів, які малиб відбутися у 2020 році (раніше закріплення пропорційної системи планувалось на 2024 рік).

В оточенні Іванішвілі сподівалися, що вжитих заходів буде достатньо, проте помилилися. Серед вимог учасників протесту залишились два пункти — відставка міністра внутрішніх справ Георгія Гахарії та вже згадані нами дострокові парламентські вибори. Обидва кейси неоднозначні та непередбачувані своїми наслідками для Іванішвілі та його команди.

Зважаючи на всі «за» і «проти», в Іванішвілі зберігається опція відставки міністра з метою зняття напруги серед протестуючих громадян. За таким сценарієм необхідно знайти лояльного і амбіційного силовика, який готовий замінити чинного очільника міністерства, не допустивши розколу в рядах правоохоронців і політсили, а Гахарія може стати головним фігурантом і винуватцем антиурядових демонстрацій, відводячи на себе весь негативний ефект. При цьому, задовольнивши вимогу активістів, Іванішвілі отримає більше шансів нівелювати запит на дострокові парламентські вибори. Вони, наразі, є не особ ливо вигідними для нього, оскільки на фоні масових протестів партія вірогідно втрачатиме свою електоральну підтримку і не буде часу реалізувати план із запуском нових політичних проектів, які зможуть пройти у парламент завдяки нульовому прохідному бар’єру.

Додає турбулентності політичним процесам і реакція РФ, яка вирішила перекрити авіаційне сполучення з Грузією з метою нанесення удару по одному з головних доходних секторів грузинської економіки — туризму. За попередніми підрахунками, у разі успішного обмеження російського туристичного потоку країна може втрати до 5% ВВП, що матиме деструктивні наслідки у короткостроковій перспективі. Окрім того, небезпідставно Іванішвілі приписують широке коло бізнес-інтересів, які пов’язують його з Росією, що змушує олігарха побоюватися за власні активи у разі подальших асиметричних дій російського керівництва.

Антон НАЙЧУК,
директор Фонду
громадської дипломатії, ЄП

Джерело: Юридичний вісник України

Advertisement

В світі

Доходи держбюджету зросли на 6,7% за рахунок зростання цін і зарплат

Рахункова палата відповідно до вимог ч. 2 ст. 110 Бюджетного кодексу України і ч. 3 ст. 7 Закону України «Про Рахункову палату» подала до Верховної Ради Висновок про результати аналізу виконання закону про Державний бюджет України на 2019 рік у січні-вересні, затверджений рішенням Рахункової палати від 26 листопада 2019 р. № 33-8.

У Комітеті з питань бюджету проаналізовано Висновок РП, останні звітні дані Міністерства фінансів України, Державної казначейської служби України, Державної фіскальної служби України, інших державних органів щодо стану реалізації норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» і виконання бюджетів у поточному році.

Щодо макроекономічних показників. Згідно зі статистичними даними, основні показники економічного і соціального розвитку України є такими: реальний ВВП за І квартал, ІІ квартал і ІІІ квартал 2019 р. (порівняно з відповідним періодом 2018 р.) становив за оперативною оцінкою Держстату відповідно 102,5%, 104,6% і 104,2% /враховано при затвердженні бюджету – 103%; індекс споживчих цін у листопаді п.р. – 100,1%, з початку року – 104,3% враховано при затвердженні бюджету (грудень до грудня попереднього року) – 107,4%; індекс цін виробників промислової продукції у жовтні п.р. – 98,8%, з початку року – 98,9% враховано при затвердженні бюджету (грудень до грудня попереднього року)  – 110,1%.

У Висновку РП зазначено, що в умовах надпрогнозованого зростання економіки державний бюджет у звітному періоді не виконано як за доходами, так і за видатками.

За попередніми даними Національного банку, обсяг міжнародних резервів на 1 січня 2019 р. склав 21,93 млрд дол. США і збільшився у листопаді п.р. на 0,53 млрд дол. США, або на 2,5% (з початку року збільшився на 1,11 млрд дол. США, або на 5,3%). Офіційний курс гривні щодо долара США за січень-листопад (в середньому) і на кінець листопада п.р. становив відповідно 26,05 і 24,04 грн/дол. США (прогнозний обмінний курс, врахований при затвердженні бюджету, середньорічний і на кінець року – 28,2 і 29,4 грн/дол. США).

Кошти бюджетів та інших клієнтів Казначейства становили на 1 грудня 2019 р. 90 млрд грн (проти 60,9 млрд грн на 1 січня 2019 р.), у т.ч.: на єдиному казначейському рахунку – 55 млрд грн (проти 9,9 млрд грн на 1 січня 2019 р.), на рахунках Казначейства у іноземній валюті – 24,2 млрд грн, на інших рахунках – 10,8 млрд грн.

Щодо доходів державного бюджету. Доходи державного бюджету за 11 місяців п.р. становили 899,7 млрд грн, що на 56,4 млрд грн, або на 6,7%, більше відповідного показника за минулий рік. Рахункова палата звернула увагу, що збільшення доходів державного бюджету порівняно з відповідним періодом минулого року забезпечено, насамперед, за рахунок коштів Національного банку, зростання цін, заробітної плати, збільшення обсягів імпорту, авансового перерахування державними підприємствами частини чистого прибутку.

До загального фонду за січень-листопад п.р. надійшло доходів в обсязі 792,2 млрд грн, що на 51 млрд грн, або на 6,1%, менше уточненого плану на цей період, при тому що такий план вже зменшено на 9,8 млрд грн у зв‘язку із зменшенням    річного затвердженого плану на 20,1 млрд грн згідно із змінами до Закону, внесеними законом від 31 жовтня 20198 р. № 265-IХ. Порівняно з відповідним періодом минулого року такі доходи зросли на 4,1% при плановому річному зростанні на 9% (уточнений план на 2019 р. до факту за 2018 р.), що також вказує на проблеми їх виконання у п.р.

Ознайомитись докладніше з Висновком Рахункової палати та інформацію щодо виконання державного бюджету у поточному році можна за цим посиланням.

Читати далі

В світі

Аншлюс чи імітація від Лукашенка: що відбувається між Білоруссю та РФ?

Заяви про створення спільного парламенту та уряду Білорусі і Росії викликали справжній спалах стривоженості в Україні. І ці побоювання зовсім не необґрунтовані. Оскільки такі політичні органи зазвичай пов’язують з національними державами, зрозумілою є певна тривога.

Зрештою, вплив Росії на Білорусь традиційно великий, однак так само традиційно Мінськ, навіть у стратегічних питаннях, може проводити і проводить незалежну зовнішню політику. Зокрема, імпорт з Білорусі відіграв досить значну роль у забезпеченні військовою технікою, запчастинами та пальним української армії, що, звісно, в білоруській політичній системі не могло б відбуватися без згоди найвищого політичного керівництва й, очевидно ж, суперечить інтересам Росії. Якщо Білорусь втратить свій суверенітет, більше таку функцію вона виконувати не зможе. І що набагато неприємніше для України — виникне проблема необхідності захисту ділянки кордону з Білоруссю.

Наразі Білорусь виконує роль переговорного майданчика між Україною та Росією, і Київ може бути відносно спокійним щодо білоруського кордону — позиція Білорусі, очевидно, не дозволила б використати її як майданчик для наступу на Україну. Однак що буде, якщо Білорусь дійсно втратить суверенітет?..

Про що насправді йшлося?

У 1990-ті роки відбулося кілька кроків із тісної інтеграції Росії та Білорусі. Спершу у 1996-му було підписано угоду про створення «глибоко інтегрованої політично та економічно» спільноти Росії і Білорусі.

Далі у 1997 році цю спільноту було перетворено на Союз Білорусі та Росії. В обох угодах ішлося про збереження державного суверенітету обох сторін, але узгодження зовнішньої політики, а також глибоку економічну інтеграцію і навіть, відповідно до статуту та договору про союз Білорусі та Росії, єдине громадянство. Також для реалізації спільних задач передбачалося створення «на паритетних засадах» парламентської асамблеї та виконавчого комітету.

У грудні 1999 році було підписано договір про створення Союзної держави. Він набув чинності, тобто формально така держава (Білорусі та Росії) існує. Обидві країни, відповідно до статті 6 договору, зберігають суверенітет «з урахуванням добровільно переданих Союзній державі повноважень». Передбачається існування прапору, гімну, єдиної валюти, знову-таки узгодження зовнішньої та оборонної політики. Також передбачається створення спільної Вищої державної ради (до якої входитимуть президенти, прем’єри, спікери та голови палат держав-членів), парламенту і уряду — згідно зі статтею 4, «для реалізації цілей Союзної держави», водночас «державну владу в державах-учасниках здійснюють утворені ними відповідно до їхніх конституцій державні органи».

По факту мова про щось на зразок конфедерації

Білоруські парламент чи уряд не розпускаються, але «нагору» передається частина їхніх повноважень (як це відбувається, скажімо, в Європейському Союзі). Це, за політичної асиметрії (закладеної навіть у союзній угоді — у нижній палаті передбаченого наднаціонального парламенту російські депутати мали б 75 місць, а білоруські — 28), дійсно призвело б до підпорядкування Білорусі Москві у певних питаннях, віднесених до повноважень Союзної держави. Ось тільки насправді ані спільного парламенту чи уряду, ані спільної грошової одиниці, ані конституції, ані бюджету, ані навіть прапору чи гімну «єдиної держави» допоки не існує. Як, по суті, не існує й спільної зовнішньої та оборонної політики — про це свідчить, власне, фактична участь Білорусі в матеріальному забезпеченні української армії.

Навіть зі спільною економічною політикою (яка також регулюється більш успішним Євразійським економічним союзом) є проблеми: регулярно відбуваються «торгові війни», останнім часом пов’язані з реекспортом Білоруссю до Росії харчових продуктів із західних держав, що підпадають під російські санкції. Але не тільки: білоруські продукти з російського ринку також витісняються. Зрештою, до самих санкцій Білорусь не долучилася, тобто навіть у такому фундаментальному питанні зовнішньоекономічної політики домовитися Москві з Мінськом не вдалося. Та й кордон між Білоруссю та Росією існує не для проформи — з російської сторони відбувається перевірка вантажівок, що прямують з Білорусі до Росії.

Україні така політика Росії знайома — до 2014 року подібні торгові війни між нашою державою та Росією були регулярними і вкрай відчутними для української економіки. Це звичний зовнішньополітичний важіль для Москви.

Чого росіяни хочуть від Білорусі? Оживити проект

Внутрішньо-політична підтримка Путіна та його режиму останнім часом спадає. Це пов’язано, зокрема, із соціально- економічними проблемами, з якими стикаються росіяни у повсякденному житті. Ейфорія 2014 року, пов’язана з анексією Криму, минула. Для відновлення підтримки режиму було б добре продемонструвати зовнішньополітичні «успіхи» — і таким потенційним «успіхом», очевидно, в Кремлі бачать ревіталізацію по суті замороженої «Союзної держави», бо 51% росіян, згідно опитувань, навіть не чули про такий союз. А з тих, хто чув, більшість навряд чи розуміє, що передбачають союзні угоди та як це працюватиме на практиці. Тож «продати» таку ідею як щось нове теоретично можна.

Варто нагадати, що минулого року, приблизно в той самий зимовий, період, активізувалися розмови щодо Союзної держави — у вигляді тиску Росії. Сам Лукашенко тоді заявив, що Білорусь «пробуватимуть на зуб». Водночас він же запевняв, що якщо «немає рівноправної основи — немає й союзу», критикував завищену ціну на газ для Білорусі, а також пропозиції створення єдиного емісійного центру (незважаючи на те, що єдина валюта та єдиний емісійний центр передбачені договором про створення Союзної держави).

Аналітиками періодично обговорюється можливість для Путіна залишити за собою владу після 2024 року (коли він, за чинним російським законодавством, не матиме права балотуватися на президентських виборах) через утворення Союзної держави та зайняття головуючої посади у ньому. Правда, є проблема — такої посади чинний договір про Союзну державу не передбачає. Глава уряду чи голови палат парламенту є, а от єдиної «головної» фігури немає. А ще залишаються відкритими питання, чи погодиться Білорусь під писати новий договір і про яку інтеграцію взагалі йдеться зараз.

Почекати до весни

Посол Білорусі в Росії Владімір Семашко у виступі, розтиражованому ЗМІ, заявив, що цілі, поставлені договором про Союзну державу, «грандіозні, і вони не повинні змінюватися». Йдеться як про утворення спільних парламенту та уряду, так і про дію єдиних ринків енергоносіїв, уніфікованого податкового законодавства тощо.

У цих, нібито, сенсаційних заявах немає нічого нового. Білорусь займає таку позицію постійно — від договору вони ніколи не відмовлялися. Ось тільки на практиці щоразу щось заважає. І в цьому виступі Семашко згадав проблемні для Білорусі питання — ціну газу і так званий «податковий маневр», через який Білорусь недоотримує гроші за переробку й реекспорт російської нафти. До 2021 року передбачається, за його словами, «створення єдиних ринків«. Однак нагадаємо, що з 2010 року між державами-учасницями Євразійського економічного союзу (зокрема, Росією та Білоруссю) існує спільний ринок товарів. Як він працює на практиці — було зазначено вище. Також відповідно до дорожньої карти ЄАЕС передбачається формування спільних ринків нафти та газу.

Зауважимо, що особливо інтенсифікуються як тиск Росії щодо інтеграції, так і білоруська публічна «поступливість» в опалювальний період, коли, як відомо, Росія може використовувати енергетичний важіль для тиску на ті держави, що безпосередньо купують газ у неї. Тому нічого дивного, якщо навесні «раптово» вкотре виявиться, що і в цих проектах економічної інтеграції є щось, що Білорусь не влаштовує.

Що ж до створення спільних парламенту та уряду, то дійсно на декларативному рівні це залишається спільною метою — як це й було з підписанням договору про Сою зну державу. Однак у поточній дорожній карті утворення цих органів не згадується, й, очевидно, залишається питанням далекої перспективи, яку політично вигідно періодично згадувати, щоб отримувати певні переваги на переговорах. Переписування договору під особисті інтереси Путіна — створення певної керівної посади в Союзній державі для збереження ним влади після 2024 року виглядає потенційно можливим сценарієм на майбутнє. Але підстав вважати, що Білорусь, й особисто Лукашенко погодиться на існування умовного «президента Союзної держави» зі скільки-небудь помітними формальними повноваженнями, бракує. Тоді як посада «весільного генерала» без значимих повноважень може не задовольнити самого Путіна.

От і виходить, що чутки про політичний «аншлюс» Білорусі та підпорядкування її російським військово-політичним цілям залишаються дещо перебільшеними. Натомість існує ризик економічного поглинання, але передчасно вважати, що це питання вже вирішено.

Костянтин ФЕДОРЕНКО,
науковий співробітник
Центру східноєвропейських
та міжнародних студій (Берлін)

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Нова Єврокомісія фон дер Ляєн розпочала роботу

Першого грудня розпочав роботу новий склад Європейської комісії на чолі з Урсулою фон дер Ляєн.

«Ми будемо однією командою, яка працює в загальних європейських інтересах. Шлях цей буде важким, а завдання — непростими. Але разом ми можемо це зробити», — сказано в офіційному повідомленні ЄК в Twitter, присвяченому початку роботи нового складу виконавчого органу ЄС. Тоді ж, 1 грудня, також офіційно приступив до роботи і новий глава Європейської Ради Шарль Мішель, який замінив на посту Дональда Туска.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.