Наш вимір Brexit: навіщо ЄС ставить Україну за приклад для Британії?

Тарас Качка, заступник виконавчого директора МФ «Відродження», у 2007—2011 роках учасник переговорної команди України щодо Угоди про асоціацію

Минулого тижня порядок денний ЄС визначався дискусією про можливі формати стратегічних для ЄС рішень — багаторічних фінансових рамок та другої фази Brexit. Другою фазою називають стадію переговорів, коли ЄС і Британія активно шукають модель майбутніх відносин. І що вкрай важливо — у цій розмові досить активно згадується Угода про асоціацію між Україною та ЄС як одна з моделей відносин Євросоюзу з європейськими державами, які до ЄС не входять. І передусім як модель інтеграції з єдиним ринком Євросоюзу.

Минулого тижня Financial Times писав, що Угода про асоціацію може бути основою для майбутнього правового режиму економічних відносин між Британією та ЄС і розлого цитував Briefing Paper Еріки Шищак. Також про Угоду про асоціацію згадував у своїй презентації для лідерів держав-членів Мішель Барньє, який веде переговори про Brexit з боку Єврокомісії. Слайд з його презентації поширив Bloomberg. Щоправда, на думку Барньє, наріжні елементи позиції Британії не дозволяють використати українську модель у майбутніх відносинах.

Тож Українська Угода про асоціацію отримала свої кілька хвилин слави в ширшому контексті відносин ЄС із європейськими державами, які до Євросоюзу не входять, а не лише у контексті двосторонніх відносин між Україною та ЄС.

Наскільки ж насправді Угода про асоціацію може стати моделлю для пост-Brexit відносин ЄС з Британією?

Чого ж хоче сама Британія, до кінця не відомо. Бо частина її політикуму виступає за жорсткий Brexit, а інша, навпаки, говорить про те, що країна має за будь-яку ціну залишитися в ЄС.

Чинна прем’єр-міністр Тереза Мей власне концептуальне бачення виклала ще у вересні 2017 року у своїй Флорентійській промові. Якщо редукувати цю промову до простої формули, то Британія хоче зберегти нинішню фактичну економічну інтеграцію з ЄС, але в правовій формі, яка б виключала зверхність Європейського Союзу. Для прикладу Тереза Мей вказує те, що якщо торгівля зараз відбувається без мит й обтяжливих процедур, то ніщо не заважає зберегти цей режим і після виходу з Євросоюзу.

Перелік сфер, де британському бізнесу важливо лишитись в єсівських рамках, з кожним днем стає довшим – хімія, медицина, режим ПДВ, митний режим і особливо – фінансові ринки. Думаю, що за кілька місяців цей перелік охопить усі 100% компетенції ЄС.

Натомість найбільш критичним елементом для Британії є правова незалежність – автономність від інституцій ЄС й особливо від судових органів, зокрема Європейського суду. Тобто Британія хоче стати юридично незалежною, але лишитися економічно інтегрованою. І звісно ж, при цьому нічого не платити до бюджету ЄС.

І наша Угода про асоціацію максимально близька до бажаної для ЄС моделі – найбільш можлива автономія (не повна, але можлива), при цьому визначено механізми інтегрованості в єдиний ринок ЄС. Тут слід особливо наголосити: не лише вільна торгівля, а саме інтегрованість, оскільки поки що український уряд воліє робити наголос на обсягах торгівлі, а не на інтеграції ринків.

Тепер звернімо увагу на позицію Євросоюзу щодо Британії. Вона зовсім протилежна: хочете виходити з ЄС, то виходьте повністю. Причин для цієї позиції багато, але головна – дати зрозуміти всім, наскільки насправді важливий ЄС для економіки держав-членів.

Поширений слайд з презентації Мішеля Барньє, який веде переговори з Британією, показує, що Угода про асоціацію з Україною справді дає великі можливості інтегруватися з єдиним ринком ЄС – більші ніж митний союз з Туреччиною чи угоди про вільну торгівлю з Канадою та Кореєю. Але ця інтеграція базується на адаптації законодавства України до законодавства ЄС і на єдності тлумачення цього законодавства.

Тобто йдеться не просто про угоду про лібералізацію торгівлі, а конкретно про інтеграцію України до єдиного ринку ЄС. І саме інтеграційний аспект, на думку Барньє, не відповідає принциповим елементам позиції Британії.

Варто також звернути увагу на те, чому ЄС використовує наявні угоди як набір моделей для вибору. Як влучно було сказано в одній із колонок у The Guardian, Мішель Барньє вже навіть не прикидається, що веде переговори з Британією, і більше схильний представляти свої вимоги як перелік непорушних правових умов. Ті, хто вів переговори з ЄС, знає, що Єврокомісія – неперевершений майстер вести переговори саме так.

Тому й оприлюднений слайд досить виразно промовляє: хочете мати право на участь в єдиному ринку ЄС, як Україна, Швейцарія чи Норвегія, – маєте погодитися на те, проти чого тепер виступаєте. Інакше або просто ЗВТ, або взагалі нічого.

Це все загальноєвропейська розмова, і приємно, що Угода про асоціацію з Україною привертає до себе увагу. Ця увага означає, що ЄС у внутрішній дискусії уважно вивчає їхню з нами угоду. Але головне – визнає її інтеграційною за своєю природою і, до певної міри, звісно, популяризує її саме як інтеграційну. Тобто це добра угода, яка дає нам досить багато можливостей.

У цьому відмінність між Британією і Україною. Для Британії можлива угода про асоціацію є шансом зберегти досягнуте, а для нас – реалізувати можливість. Як приклад можемо взяти знову ж таки уповноважених економічних операторів (ЗМІ писали про важливість цього інституту для розвитку торгівлі). Саме цей інститут у дослідженнях британського уряду має стати наріжним елементом вільної торгівлі після виходу з ЄС.

Україна ж поки лише придивляється до цього інституту — ми рік за роком ніяк не можемо зрушити з місця у цьому напрямі, хоч Угода про асоціацію наголошує на його важливості для полегшення торгівлі. Можливо, цей конкретний інститут не є магічним рятівником торгівлі, але він точно допомагає робити її сталою і надійною та разом із десятками інших елементів угоди до- зволяє інтегрувати Україну до ринку ЄС в обсязі, не меншому ніж у Британії. І якщо ми цю можливість не реалізуємо, а Україна активно уникає реалізації угоди, то користі від правових досягнень буде мало.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути