Офіційний проект Конвенції ООН про запобігання та покарання злочинів проти людяності (До 75-річчя перемоги над нацистським режимом)

Петро РАБІНОВИЧ,
доктор юридичних наук,
професор кафедри теорії та філософії права ЛНУ імені Івана Франка, академік НАПрН України

Анна ДЕРЖИПІЛЬСЬКА, аспірантка, кафедри теорії та філософії права ЛНУ імені Івана Франка

Невдовзі світ відзначатиме 75 років перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. І це дає привід нагадати про те, чого ніхто й ніколи не повинен забувати, зокрема, про ті жахливі антилюдські масові злочини, які були організовані керівниками нацистської Німеччини, а після Перемоги — засуджені створеним державами- переможницями Міжнародним військовим трибуналом у Нюрнберзі як «злочини проти людяності» (англійською мовою — «crimes against humanity»). Наведений англомовний вираз має в україномовних (і, до речі, російськомовних) тлумачних словниках щонайменше два різних значення: людство (человечество) і людяність (человечность). Й обидва вони використовувалися, як свідчить історія, в міжнародних документах.

1915 рік

Під час Першої світової війни в Туреччині (Османській імперії), яка була однією з її учасниць, відбулися масові переслідування та винищення мирного вірменського населення. Реагуючи на ці злочинні дії, держави Антанти — Росія, Франція та Великобританія ухвалили 24 травня 1915 року спільну Декларацію, в якій засудили ці події як «злочини проти людства і цивілізації» та поклали відповідальність за їх вчинення на уряд Туреччини і його членів. Цей документ був опублікований одночасно в кожній із держав Антанти, зокрема в Росії (яка була ініціатором його прийняття) — в «Бюллетене Петроградского телеграфного агенства»; а за кілька днів його було надіслано посольству Туреччини в США.

1945 рік

Після поразки гітлерівської Німеччини у Другій світовій війні основні держави­переможниці — СРСР, Великобританія та США — утворюють Міжнародний військовий трибунал для засудження й покарання керівників нацистського режиму за вчинені ними злочини. Підстави і порядок притягнення до такої відповідальності було закріплено в розробленому влітку 1945 року Статуті цього органу. До його підготовки американською стороною було залучено вже відомого на той час юриста­міжнародника, професора Кембриджського університету Герша Лаутерпахта (він здобував юридичну освіту у Львівському університеті у 1915—1919 рр.). Відтак, Г. Лаутерпахт сформулював п’ять складів злочинів проти людяності (вбивство, винищення, поневолення, депортація, переслідування). При цьому цей перелік автор залишив відкритим, включивши до нього також «інші нелюдські діяння, вчинені проти цивільного населення». Усі ці положення були дослівно відтворені в пункті «с» ст. 6 згаданого статуту. У цьому міжнародному документі, як свідчить його офіційний переклад російською мовою, англомовний термін «humanity» було використано вже в його другому значенні — людяність (человечность). І це цілком відповідало правозахисній філософії Г. Лаутепахта, суть якої була відображена такою його унікально гуманістичною формулою: «кожна людина є кінцевим пунктом усього права». Саме в такому сенсі зазначене термінопоняття почало використовуватись надалі у випадках, якщо йшлося про притягнення до міжнародно­кримінальної відповідальності за вчинення злочинів проти людяності. (Втім, як слушно зауважила дослідниця обговорюваної проблеми С. Кучевська, у Конвенції ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів проти людства» від 26 листопада 1968 р. слово «людяність» було офіційно перекладено на російську мову як «человечество»).

Та, на превеликий жаль, і після завершення Другої світової війни злочини проти людяності не лише не припинилися, а час від часу знову спалахували в різних регіонах світу, набуваючи ще й нових, більш різноманітних форм.

Від Нюрнберзького трибуналу до Міжнародного кримінального суду

Такі злочини часто викликали належне реагування з боку ООН. У цих випадках вона, зазвичай, створювала тимчасові Міжнародні трибунали для покарання осіб, винних в організації та вчиненні злочинів проти людяності (трибунали в Югославії, Руанді тощо). І в статутах цих органів фактично використовувалися такі ж формулювання складів злочинів проти людяності, які Г. Лаутерпахт у 1945 році продиктував американському обвинувачу на Нюрнберзькому процесі Р. Джексону (останній епізод яскраво описаний у захоплюючій книзі британського професора Ф. Сендса «Східно­західна вулиця. Повернення до Львова», опублікованій українською мовою в 2017 році у Львові).

Логічним продовженням цих процесів стало розроблення під егідою ООН і підписання представниками низки держав у 1998 році Римського статуту Міжнародного кримінального суду (далі — МКС). Від України цей документ підписала міністр юстиції С. Станік (до речі, випускниця юридичного факультету Львівського університету). МКС розпочав свою діяльність у 2002 році. Й хоча кількість зазначених у вказаному документі складів злочинів проти людяності зросла до одинадцяти, та з­поміж визначень деяких із їхніх складів знову ж відтворювалися, принаймні змістовно, формулювання професора Г. Лаутерпахта. І ці його дефініції, так чи інакше, застосовувались у певних рішеннях МКС.

Від Римського статуту МКС до проекту Конвенції ООН

П’ять років тому Комісія з міжнародного права ООН розпочала роботу над проектуванням конвенційного міжнародного акта стосовно запобігання і покарання злочинів проти людяності. Спеціальним доповідачем з цього питання комісія призначила професора міжнародного права Університету Джорджа Вашингтона (США) Ш. Мерфі — ініціатора цього заходу. Основним аргументом ухвалення такого акта стало те, що в кримінальному законодавстві більшості держав не передбачається відповідальність за вчинення злочинів проти людяності.

На сьогодні, після тривалих дискусій і обговорень, комісія завершила проектування цього документа, і він, після схвалення його Комітетом з правових питань (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН A/RES/74/187 від 18 грудня 2019 року), має наразі таку назву: «Текст проекту статей щодо запобігання та покарання злочинів проти людяності». Він складається з Преамбули та 15-ти статей.

У Преамбулі, як зазвичай у міжнародно­правових актах, відображаються причини та цілі ухвалення пропонованої Конвенції. З­поміж них зазначимо, насамперед, такі, як:

• злочини проти людяності належать до найтяжчих злочинів для всієї міжнародної спільноти в цілому і мають бути попередженими відповідно до норм міжнародного права;

• намір покласти край безкарності винуватців цих злочинів і таким чином сприяти запобіганню їхньому вчиненню;

• обов’язком кожної держави є здійснення своєї кри
мінальної юрисдикції стосовно злочинів проти людяності;

• злочини проти людяності не можуть залишатися безкарними, ефективне кримінальне розслідування таких злочинів повинно бути забезпечено вжиттям заходів на національному рівні та посиленням міжнародного співробітництва, в тому числі щодо екстрадиції та взаємної правової допомоги.

Базові, визначальні положення проекту документу поміщені в його ст. 2 — «Визначення злочинів проти людяності». У ній повністю відповідно до формулювань Римського статуту МКС відтворюються дефініції кожного з 11-­ти різновидів злочинів проти людяності, зафіксованих у названому статуті. Тож наведемо зміст цієї статті (*переклад з англійської мови на українську співавторки публікації).

Стаття 2. Визначення злочинів проти людяності

1. Для цілей цього проекту статей «злочин проти людяності» означає будь-яке з перелічених діянь, вчинене як частина широкомасштабної або систематичної атаки, спрямованої проти будь-якого цивільного населення, з метою нападу:

(а) вбивство;

(b) винищення;

(c) поневолення;

(d) депортація або насильницьке переселення населення;

(e) позбавлення волі або інше серйозне позбавлення фізичної свободи з порушенням базових норм міжнародного права;

(f) катування;

(g) зґвалтування, сексуальне рабство, примусова проституція, вимушена вагітність, примусова стерилізація або будь-яка інша форма сексуального насильства середньої тяжкості;

(h) переслідування будь-якої окремої групи чи спільноти з політичних, расових, національних, етнічних, культурних, релігійних, гендерних чи інших підстав, які загальновизнані неприпустимими згідно з міжнародним правом, у зв’язку з будь-яким діянням, згаданим у цьому пункті;

(i) насильницьке зникнення осіб;

(j) злочин апартеїду;

(k) інші нелюдські вчинки подібного характеру, що навмисно спричиняють великі страждання чи тяжкі ушкодження організму або психічного чи фізичного здоров’я.

2. Для пункту 1:

(a) «напад, спрямований на будь-яке цивільне населення» означає поведінку, що передбачає багаторазове вчинення дій, згаданих у пункті 1, проти будь-якого цивільного населення, маючи на меті або сприяючи державі чи політичній організації вчинити такий напад;

(b) «винищення» включає навмисне порушення умов життя, зокрема позбавлення доступу до продуктів харчування та ліків, спрямоване на знищення частини населення;

(c) «поневолення» означає здійснення будь-якого або всіх повноважень, пов’язаних із встановленням права власності на особу, та включає здійснення таких повноважень під час торгівлі людьми, зокрема жінками та дітьми;

(d) «депортація або насильницьке переміщення населення» означає примусове переміщення осіб, а саме вигнання, або інші примусові дії, з тієї місцевості, в якій вони перебувають на законних підставах, без підстав, дозволених міжнародним правом;

(e) «катування» означає навмисне заподіяння сильного болю чи страждань, фізичних чи психічних, особі, яка перебуває під вартою або під контролем обвинуваченого в таких діях; виняток становлять катування, що не включають біль чи страждання, та виникають лише через передбачені або віднесені до них законні санкції;

(f) «примусова вагітність» означає незаконне ув’язнення насильницько завагітнілої жінки з наміром вплинути на етнічний склад будь-якого населення або здійснити інші серйозні порушення міжнародного права. Це визначення ні в якому разі не слід трактувати як таке, що впливає на національне законодавство, що стосується вагітності;

(g) «переслідування» означає навмисне і серйозне позбавлення основоположних прав, що суперечить міжнародному законодавству, на основі належності до певної групи чи спільноти;

(h) «злочин апартеїду» означає нелюдські діяння, подібні до тих, що зазначені у пункті 1, вчинені в умовах інституціоналізованого режиму систематичного гноблення та домінування однієї расової групи стосовно будь-якої іншої расової групи чи груп та вчинені з наміром підтримувати цей режим;

(i) «насильницьке зникнення осіб» означає арешт, затримання або викрадення осіб державою чи політичною організацією, включаючи дозвіл, підтримку або згоду з подальшою відмовою визнати це позбавлення волі або дати інформацію про долю чи місцезнаходження цих осіб з наміром позбавити їх захисту закону на тривалий проміжок часу.

3. Цей проект статті не зачіпає жодного більш широкого визначення, передбаченого будьяким міжнародним документом, звичайним міжнародним правом або національним законодавством.

Уважний читач не зможе не помітити, що і в цьому тексті використано текстуально, або принаймні концептуально, ідеї та юридичні конструкції, сформульовані 75 років тому одним із фундаторів сучасного міжнародного права — професором Кембриджського університету, колишнім студентом Львівського університету Гершем Лаутерпахтом, що свідчить про їхню неминаючу актуальність.

Остаточне прийняття ООН Конвенції про запобігання та покарання злочинів проти людяності буде гідним внеском у відзначення 75-­річчя перемоги над нацизмом. Воно також свідчитиме про подальший розвиток праволюдинної юриспруденції, витоки якої сягають творчості Г. Лаутерпахта.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути