Пробудження дракона, або Чому Уельс заговорив про незалежність від Британії? - LexInform: Правові та юридичні новини, юридична практика, коментарі
Connect with us

В світі

Пробудження дракона, або Чому Уельс заговорив про незалежність від Британії?

Дата публікації:

Олександр КРАЄВ, експерт Ради зовнішньої політики «Українська призма»

Вихід Британії зі складу ЄС дав «друге дихання» кельтським національним рухам. Усе частіше й частіше в останні місяці ми чуємо про виступи то ірландських, то шотландських націоналістів, і щоразу вони мають все більше й більше політичної ваги. Але в цьому контексті дуже рідко згадують валлійців. Як виявилося, дарма… Вперше за довгі століття питання незалежності Уельсу з’явилося в офіційному політичному порядку денному. Й хоча поки шанси валлійської столиці Кардіффу виглядають набагато скромнішими, аніж в Единбургу (Шотландія), вони вже не розглядаються як абсолютно нереальні.

Читайте також: Brexit — помилкове рішення

Край шахт та шерсті

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

В уяві пересічного громадянина про Уельс рідко знайдуться певні автентичні риси, що роблять цю країну відмінною від сусідки Англії. Звісно, назвуть принца Уельського (історія того, звідки з’явився цей титул у спадкоємця престолу, взагалі окрема тема). Окремі фани політичних інтриг згадають складні відносини Лондона з валлійськими шахтарями, особливо в часи Тетчер. Любителям історії, певне, прийдуть на думку славнозвісні довгі луки (які дійсно походили саме з Уельсу) та історії про відважних валлійських списоносців часів раннього Середньовіччя.

Але чим жив Уельс в останні десятиріччя? Невже все, з чого складається «душа» народу — це згадки про напівлегендарне минуле? Однак насправді все набагато цікавіше. Хоча Уельс дійсно перебував в унії з Англією найдовше серед усіх кельтских держав і довгий час де-факто вважався невіддільною її частиною, все ж власну окремішність він зміг не лише зберегти, але й модернізувати та зробити привабливою. Річ у тім, що сама така унітарність та близькість до імперського центру не давала Уельсу можливості активно політично виступати за власну незалежність — фактично, навіть декілька сотень років тому від Лондона до Кардіфа дістатися було в рази швидше, ніж до Единбургу, а тим паче в Ірландію.

Тому валлійці обрали іншу тактику. Будь-який шлях можна пройти, навіть якщо йдеш його малими кроками. Для валлійців такими малими кроками до власної ідентичності та її збереження стала культура. Не маючи з валлійцями таких великих проблем, як із шотландцями та пізніше, з ірландцями, англійці не намагалися настільки ж цілеспрямовано винищити й валлійську мову, і валлійську культуру. Хоча вона й була максимально маргіналізована протягом століть, проте не задавлена.

Уельс історично мав і низку інших переваг, які дозволили йому законсервуватися в собі. Справа в тому, що регіон постійно відрізнявся своєю економічною специфікацією. Це проявилося найяскравіше із початком промислової революції у Британії, яка різко стала потребувати вугілля в астрономічних масштабах — могутність Британської імперії штовхав уперед паровий двигун. Уельс, багатий вугільними шахтами, дуже швидко став вузькоспеціалізованим регіоном, своєрідною «шахтарською країною«. І саме в цей період, по аналогії з такими ж регіонами по всьому світу, валлійці вперше відчули, що центр їх просто банально використовує та експлуатує.

Час націоналістів

А зараз що? Чи насправді мова і культура дають валлійцям вимірювані й реальні політичні, економічні та соціальні переваги? Що ж, про це доволі переконливо говорить статистика. З початку 1990-х валлійська національна партія поступово здобувала все ширшу підтримку. Певною мірою це відповідало загальному тренду — у 1997-му шотландці на референдумі добилися права на власний парламент. Але одночасно — це було й питання зручності. Валлійська партія Плайд Камру («Партія Уельсу») давала виборцям альтернативу, але коли постало питання про автономний парламент і місцеве врядування, то кого ще вибирати, як не місцеву партію, яка репрезентує виключно місцеві інтереси?

Тож, не дивно, що вибори 2019 року показали перші успіхи умовних «прокельтських» партій. Нові місцеві вибори у 2021 році ще раз підтвердили цю тезу — й ірландський Шинн Фейн, і шотландські націоналісти, і навіть Плайд Камру не лише повторили успіх, але й підтвердили його новими місцями у місцевих радах. Щоправда, Плайд Камру дещо відстала від колег — здобула всього одне нове місце в британському парламенті. Але для Уельсу це вже неабиякий успіх.

У традиційно лейбористських валлійських округах здобути нові місця для лівоцентристських сил — апріорі важке завдання. То як націоналістам вдалося не лише тримати свої позиції, але і розвивати успіх? На це є декілька вагомих причин. По-перше, незважаючи на падіння рейтингів консерваторів на фоні неякісного реагування на наслідки пандемії та нові невдалі угоди з Європейським Союзом, свої рейтинги не особливо втримали і лейбористи. Логічною була б ситуація, за якої провали владної партії спричинили б гарну й стабільну підтримку для опозиції — особливо в британській моделі, коли формат «тіньового кабінету« дозволяє якісно показати альтернативу. Але ж ні, лейбористи гарно підгадали час для початку внутрішньопартійних розборок. Як результат — валлійські націоналісти почувають себе ще впевненіше.

По-друге, Brexit. Хоча більшість валлійців у 2016 році все ж проголосували за те, аби вийти з ЄС, очевидні промахи переговорного процесу та труднощі останніх років показали дійсні перспективи такого грандіозного зовнішньополітичного проекту. Плайд Камру із початку минулого року змінила риторику на опонування Brexit, і тепер радісно пожинає з цього плоди. Як ми бачимо, нестабільна політична та економічна ситуація породили краще електоральне поле для націоналістів та змінили, певним чином, політичний ландшафт Уельсу. Але така суспільна невизначеність дала ще один результат — цього разу страхітливо прагматичний.

Валлійська комісія

Перед травневими виборами цього року лейбористська партія в Уельсі, намагаючись вибити з-під Плайд Камру частину її маргінального електорату, пішла на напрочуд сміливий крок — вона включила в свій передвиборчий маніфест обіцянку створити комісію, яка визначить майбутнє Уельсу в нових політичних умовах postBrexit. Сміливий крок виборці оцінили й дали лейбористам перемогу на цих виборах. Що цікаво, даний крок оцінили й опоненти — консерватори, хоча й активно критикували саму ініціативу, проте зрештою направили запит на приєднання до неї. Тут варто зробити ремарку, що і лейбористи, і консерватори, у своїх передвиборчих програмах чітко зазначили власну прихильність єдності і неподільності Великої Британії.

У чому ідея нового органу? Незалежна Конституційна комісія розпочала свою роботу, адже в політичного істеблішменту немає впевненості в тому, що поточний стан справ в Уельсі стосовно статусу держави, політичних повноважень її обраних представників, рівня автономії щонайкраще відповідають інтересам валлійців. Комісія розпочне свою роботу із фронтального соцопитування про настрої населення і їх погляди на поточну політичну й економічну ситуацію в країні.

Надалі дискусія прийме більше політичний поворот — яке має бути розподілення повноважень між Кардіффом та Лондоном? Дійсно, наразі Сеннед (парламент Уельсу) контролює питання охорони здоров’я, місцевого самоврядування та освіти. Але чому б валлійцям не мати той самий ступінь автономії, який мають шотландці та ірландці? Чому б їм також не опікуватися і державними медіа, і енергетикою, і — найголовніше — більшою частиною власних податків?

Таким чином, питання більшої автономії а, можливо, й незалежності — може отримати щось більше, ніж культурно-історичний вимір. Аналогічно до шотландської ситуації, справжнім переломним моментом стало введення в дискусію економічного аргументу. На фоні ускладнення економічної ситуації і більшого контролю з Лондона питання про фіскальну та монетарну незалежність може мати своє місце й у валлійських дебатах. А головне, співголова комісії Лаура МакКалістер вже заявила, що вони «розглядають усі можливі варіанти для Уельсу» — включно з незалежністю.

Джерело: Юридичний вісник України

В світі

Гібридне перемир’я: як змінюється «міграційна війна» Лукашенка з ЄС

Опубліковано

on

От

Прикордонний перехід «Кузниця—Брузги» за останні тижні став символом спроб самопроголошеного президента Білорусі шантажувати ЄС навалою мігрантів. Саме в околицях Брузги 8 листопада мігранти розгорнули свій табір, саме там за тиждень, 15 листопада, відбувся найпотужніший штурм польського кордону, коли мігранти жбурляли каміння в польських військових, а ті у відповідь були змушені застосовувати водомети. Від 19 листопада ситуація там дещо стабілізувалася. За повідомленням польської прикордонної служби, мігранти вже покинули стихійний табір, а його рештки прибирають білоруські працівники. Самих мігрантів, які 10 днів прожили просто в лісі на кордоні, білоруська влада перевела до транспортно-логістичного центру. Одночасно стало відомо про перші рейси, які повертають на батьківщину учасників численних проривів кордону ЄС.

Читайте також: Біженці як гібридна зброя: для чого Лукашенко шантажує ЄС?

Чи достатньо цього, щоб говорити якщо не про завершення кризи, то хоча б її гострої фази? Не менш важливе й інше питання: хто вийшов переможцем із цієї кризи? Чи стали ними Польща та Литва, які зуміли захистити європейські кордони? Чи, може, Александр Лукашенко, який добився відновлення контактів із керівництвом ЄС? А може, переможцем став Кремль, якому вдалося «продати» ЄС вирішення кризи, створеної за його активної участі?

Непозбувна криза

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Дві тисячі мігрантів під контролем білоруських прикордонників переселили до логістичного транспортного центру, де умови далеко не ідеальні, але принаймні люди ночують у закритому приміщенні. Проте це явна меншість від загальної кількості мігрантів, що перебувають у Білорусі. Основна причина, чому вони все ж таки залишаються на кордоні — у них підживлюють надію на можливість потрапити до Німеччини, яка є для багатьох основним пунктом призначення. Мігранти, серед яких ця інформація постійно циркулює, періодично збирають речі, очікуючи примарних автобусів, якими їх повезуть до Німеччини.

Це підтверджують й у Польщі. За словами польського міністра оборони Маріуша Блащака, мігранти змінили методи й тепер меншими групами атакують кордони на різних ділянках. Приміром, 20 листопада польські прикордонники зафіксували 208 спроб нелегального переходу державного кордону. Як і раніше, мігранти діють за відкритої допомоги білоруських силовиків. Своєю чергою, Литва заявила про нову тактику проштовхування мігрантів через кордон — білоруські силовики заштовхують у Литву невеликі групки мігрантів, що ускладнює процес пошуку цих груп.

Одночасно залишаються і спроби масштабних проривів. Так, у ніч на 22 листопада група з близько 150 агресивно налаштованих іноземців намагалася прорватися на територію Польщі поблизу села Дубичі Церковні — також за сприяння білоруських силовиків. Тож про завершення кризи говорити поки явно зарано.

Чого досягнув ЄС?

Ключовий успіх Євросоюзу — перекриття каналів, якими мігранти потрапляють до Білорусі. Зокрема, Узбекистан уже заборонив брати громадян шести країн на авіарейси до Мінська. Обмеження на перевезення потенційних мігрантів запровадили також Туреччина і ОАЕ, а сирійська авіакомпанія Cham Wings Airlines взагалі скасувала всі рейси до Мінська під загрозою санкцій.

Утім, гарантій на повний успіх такі заходи дати не можуть, оскільки за необхідності режим Лукашенка цілком здатен налагодити аналогічні канали перевезення людей з інших країн Близького Сходу або іншими маршрутами, зокрема й через територію РФ.

Лукашенко «на дроті»

Наразі ключова перемога Александра Лукашенка полягає у відновленні контактів із Заходом. Два тижні тому йому двічі телефонувала канцлерка Німеччини Ангела Меркель — і це стало першими контактами Лукашенка з лідером європейської країни після вкрадених президентських виборів у Білорусі у серпні 2020 року. Це навіть поставило питання про можливий вихід Лукашенка з міжнародної ізоляції й крок до легітимізації диктатора. Щонайменше, державна білоруська і російська пропаганда змогли вдало обіграти дзвінок Меркель, змальовуючи Лукашенка як переможця. А на додачу — можливі умови «мирової угоди» з білоруським диктатором могли б стати загрозою для єдності ЄС. На першу телефонну розмову гостро відреагував польський президент Анджей Дуда, який заявив про невизнання будь-яких досягнутих домовленостей. Як наслідок, іміджева перемога Лукашенко стала його єдиним досягненням. Про жодне визнання його як легітимного президента та зняття санкцій не йдеться.

Читайте також: Мінфін США назвав імена «гаманців» Лукашенка

Обіцянка від Путіна

Про те, що за організацією кризи з мігрантами стоїть Кремль, неодноразово заявляли європейські політики.

Міграційна криза наочно продемонструвала, що Москва та Мінськ діють узгоджено та посилюють напругу на західних кордонах. При цьому російська офіційна риторика намагається перекласти всю відповідальність на так званий «колективний Захід» і закликає до прямих перемовин із Лукашенком. Кремль традиційно намагається максимально дистанціюватися від ситуації, граючи роль своєрідного посередника.

Міграційну кризу можна розглядати як пазл у стратегії Москви з посилення напруги та ескалації відносин з ЄС та НАТО. Таким чином Кремль намагається досягти (причому — досить вдало) своїх проміжних цілей, отримуючи, зокрема, додаткові важелі впливу для запуску «Північного потоку-2» і цементування Білорусі в зоні російського впливу.

Однозначний успіх РФ полягає у збільшенні військової присутності в Білорусі. Йдеться і про бойові чергування авіації, здатної нести ядерну зброю, і про постачання комплексів «Іскандер» до кордону з Україною, і про наміри спільно оборонятися від «ворожого Заходу». Щоправда, цей шантаж ледь не призвів до суттєвих економічних втрат РФ. Погрози Польщі повністю закрити залізничні перевезення з Білорусі напряму стосуються російського експорту до ЄС, а на додачу це може збільшити вартість підтримки «на плаву» білоруської економіки. Саме тому цю погрозу Варшави почули у Москві — і це також один із факторів, що призвів до поступового зняття напруженості на кордоні.

Проте набагато важливішим для Кремля є можливість за допомогою білоруської кризи позиціонувати себе як країну, здатну допомагати ЄС у вирішенні глобальних проблем. «У президента РФ дуже тісні відносини з президентом Білорусі, тому в нього мають бути засоби, щоб діяти і чинити тиск дипломатично чи іншими методами. Ми очікуємо, що Путін зможе це зробити», — заявив днями глава МЗС Франції Жан-Ів Ле Дріан. Поза увагою залишається те, якою стане ціна цієї допомоги, тобто на які поступки буде змушений піти ЄС? Щонайменше, приклад «розв’язання» міграційної кризи буде використовуватися європейськими «друзями Путіна» як аргумент на користь послаблення санкцій.

Марія АВДЄЄВА, Європейська експертна асоціація, експерт iSANS,
Юрій ПАНЧЕНКО, редактор ЄП

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Злочинець повернувся до в’язниці через 30 років після втечі

Опубліковано

on

От

Австралієць, який утік із в’язниці Нового Південного Уельсу майже 30 років тому, здався поліції та вирішив повернутися в тюрму, бо пандемія COVID-19 зробила його безхатьком.

Читайте також: В Україні з’являться спеціальні в’язниці для «злодіїв в законі»

Як повідомляється, у 90-х Дарко Десича засудили до трьох з половиною років тюремного ув’язнення за вирощування марихуани. Відбувши 13 місяців, в ніч на 1 серпня 1992 року він зміг втекти з виправного центру Графтона. Попри ретельні пошуки, поліції не вдалося знайти втікача. Десич навіть згадувався в колись популярному телесеріалі «Найбільш розшукувані в Австралії». За даними близьких до слідства джерел, чоловік втік на північні пляжі Сіднея, де працював найманим будівельником і різноробом. Жив у будинку в Авалоні, але попри те, що намагався вчасно платити за оренду житла, був виселений, адже через пандемію втратив роботу.

У подальшому 64-річний чоловік спав на пляжі, поки не вирішив, що життя за ґратами «набагато простіше», ніж життя бездомного. Відтак одного дня він здався поліцейським дільниці Ді Уай в передмісті Сіднея. Десичу висунули звинувачення у втечі. І знову тюрма.

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Чверть мільйона за погану стрижку

Опубліковано

on

От

В Індії стався той самий випадок, про який хоч раз, але точно, думала кожна жінка після візиту до перукарні.

Читайте також: Споживачів знову звільняють від сплати судового збору у справах про захист їхніх прав

Клієнтка два роки судилася з перукарнею через знівечену долю. І, врешті-решт, суд зобов’язав місцевий салон краси виплатити моделі колосальну компенсацію за погану стрижку, повідомляє BBC. Як ідеться в позові, жінка, яка мала довге волосся, звернулася до однієї з перукарень Делі ще у 2018 році. Клієнтка дала конкретні інструкції про те, який образ їй потрібен, але перукар обрізав більшу частину її волосся, «залишивши тільки 4 дюйми (трохи більше за 10 см. — Ред.) від маківки до плечей». Це призвело до того, що в позивачки, працівниці фірми з виробництва товарів для волосся, стався нервовий зрив і розвинулася психічна травма — вона не могла зосередитися на своїй роботі й була змушена звільнитися.

Читайте також: Беззахисний споживач. Коли держава нарешті подбає про наші права?

Найважливіші юридичні новини. Підписуйтесь на LexInform в Telegram

У Національній комісії з вирішення споживчих суперечок Індії дійшли висновку, що це «повністю змінило її спосіб життя і зруйнувало її мрію стати топ-моделлю». На цьому тлі суд у справах споживачів Індії зобов’язав салон виплатити своїй клієнтці 20 мільйонів рупій (271 тисячу доларів США). «Вона перестала бачити себе в дзеркалі. Вона — професіонал в сфері комунікацій і мала брати участь у зустрічах та інтерактивних сесіях. Але втратила впевненість у собі через коротку стрижку», — постановив суддя.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Вже йдете? Перш ніж Ви підете ...

Запрошуємо до нашого каналу Telegram

Не варто пропускати жодної актуальної новини ;)
close-link