В світі
Справа «Рудого барона». Про вирок Борису Беккеру, але не тільки про це…
У кінці квітня цього року Лондонський суд визнав всесвітньо відомого тенісиста Бориса Беккера винним у кримінально протиправному порушенні законодавства про банкрутство та засудив його до 2.5 років позбавлення волі. Коли до кримінальної відповідальності притягаються відомі особи, тим більше такі, які на певних етапах суспільного розвитку були прикладами для наслідування цілих верств населення, це завжди «провокує» певний суспільний інтерес до таких подій, до осіб, які їх вчиняють, до причин таких вчинків. Свої міркування з цього приводу висловлює й доктор юридичних наук, доктор теології, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України, заслужений діяч науки і техніки України Євген Львович СТРЕЛЬЦОВ.
«…І якщо зустрівся з тріумфом та нещастям, зумій
поставитися до цих обманів однаково …» Р. Кіплінг
Презентаційні відомості
Отже, Борис Беккер, (нім. — Boris Franz Becker), один з найзнаменитіших спортсменів ХХ століття, свого часу перша ракетка світового тенісу, кумир цілого покоління, незмінний об’єкт уваги ЗМІ, постійний гість різноманітних «тусовок». Він народився 22 листопада 1967 р. у місті Лаймен (Німеччина). Першу славу здобув у 1985 році у віці 17 років, коли став наймолодшим переможцем Уїмблдону, престижного світового турніру. Свій тріумф він повторив у 1986, 1989 роках. У 1988 — 1989 роках спортсмен привів Західну Німеччину до перемоги на кубку Davis. Крім того, в біографії Беккера був двічі виграний чемпіонат Австралії (1991, 1996 рр.), один раз — чемпіонат США (1989 р.) тощо. Загалом він провів 1 317 матчів в одиночному та парному розрядах, в яких здобув 967 перемог. Спортсмен завоював 49 титулів в одиночному розряді та 15 — у парному, а в 1985-му здобув «Срібний лавровий лист» — головну спортивну нагороду ФРН. Чотири рази Беккер визнавався найкращим спортсменом року у ФРН (1985, 1986, 1989, 1990 рр.), найкращий гравець 1989 р. за версією Асоціації тенісистів-професіоналів, член Міжнародної зали тенісної слави (2003 р.) та Зали слави німецького спорту (2015 р.). Перший мільйон доларів Беккер заробив у 18 років, а вже в 19-ть став так званою «маркетинговою машиною». У 1987-му Newsweek вийшов з обкладинкою «Борис Беккер Inc.», вказуючи, що тільки контракт із Puma приніс німецькому тінейджеру 100 мільйонів фунтів.
Читайте також: Справам про банкрутство – знову зелене світло
У ті роки глава однієї з компаній назвав Беккера «пацаном, який мислить лише семизначними сумами». Він блискавично виступав на тенісних кортах до 2012 року. Потім 6 років був тренером відомого сербського тенісиста Новака Джоковича, який протягом цих років шість разів ставав переможцем турнірів Великого Шолому. Був головним тренером чоловічої збірної Німеччини з тенісу, працював спортивним коментатором на турнірах тенісу та футболу. З 2000 року Борис володів заводом, що виготовляє ракетки та одяг для тенісистів; запустив онлайн-платформу, де можна побачити найкращі моменти ігор, створив парфумерну продукцію у співпраці з компанією LR і так далі, і так далі, і так далі…
Це були роки, коли багато в чому завдяки йому тенісна ейфорія в Німеччині призвела до того, що навіть у дорогі елітні клуби записатися було неможливо, бо була занадто велика кількість охочих. Рівень продажу ракеток та м’ячів, спортивного одягу та взуття виріс у декілька разів. Відповідно, зросли й розміри, в тому числі і його довгострокових рекламних контрактів, згідно з якими фірми-виробники (причому, не тільки ті, що спеціалізувалися на спортивному екіпіруванні) платили великі гроші професійним тенісистам. Зазначимо також, що Беккер випустив декілька автобіографічних книг: «Зупинися, мить…» (2003 р., Augenblick, verweile doch…), «Життя — не гра» (2013 р., Das Leben ist kein Spiel) та книгу «Що робить дітей сильнішими» (2007 р., Was Kinder stark macht), присвячену принципам спортивного виховання. У будь-якому разі, навіть ці короткі відомості про життя «рудого барона», як часто раніше звали його в Німеччині, можуть бути прикладом успішного життя для багатьох, причому не тільки молодих людей. Але в житті не все так ідеально, в тому числі і з особистою самореалізацією. В його житті були й є певні складнощі, причому достатньо суттєві. Зупинимося тільки на одному напрямку, який й пов’язаний з правовими проблемами, які мав Борис Беккер, причому у різних країнах.
Його «взаємовідносини» з правовою сферою
Такі «взаємовідносини» вже мають певну тривалість. Починалося все, так би мовити, з «дрібниць». Наприклад, його офіційно звинуватили в тому, що він не заплатив священикові, який провів його весільну церемонію. А в Іспанії судовим рішенням було виставлено на аукціон віллу на Мальорці, оскільки тенісист мав понад 500 тисяч фунтів боргу перед будівельниками, декораторами та іспанською владою. Пізніше Беккер, начебто, повернув віллу, і вона стала запорукою 2- чи 3-мільйонного кредиту, взятого ним у лондонському банку Arbuthnot & Latham у 2014-му. У його біографії було й позбавлення прав та великий штраф за серйозне перевищення швидкості під час керування автомобілем у Швейцарії.
Були й більш значні правопорушення. Так, у 2002 році судом у Мюнхені він був визнаний винним за ухилення від сплати податків. Розслідуванням було встановлено, що для того, аби значно знизити розмір податків, які підлягали сплачуванню, він зареєстрував своє постійне місце життя у Монте-Карло (Монако), яке умовно звуть податковим «раєм». Але, як було встановлено, такий переїзд був фіктивним, і весь цей час він проживав у маленькій мюнхенській мансарді над квартирою своєї сестри. Отже, фактично проживаючи постійно в Німеччині, був зобов’язаний цій країні велику суму несплачених податків за два роки. Тому німецький суд засудив Беккера на 2 роки позбавлення волі умовно, але зобов’язав заплатити 3 мільйони євро податків і 500 тисяч євро штрафу. Варто додати, що очікуваної позасудової угоди сторін — земельного суду, прокуратури та адвокатів, що достатньо часто практикується при розслідуванні таких правопорушень, не відбулося. Це сталося, за словами судді Хуберти Кнерінгер по цій справі, не тільки через те, що сторони не змогли домовитися про міру покарання, а й унаслідок відмови Беккера давати докладні свідчення про доходи останніх років, що є обов’язковим у таких умовах та свідчить про його скритність та нечесність, тобто нещирість перед правосуддям.
Були й фінансові складнощі з його дамами. Наприклад, будучи одруженим, він, як писали ЗМІ в ті часи, мав «інтрижку у білизняній» із моделлю російсько-нігерійського походження. Народження від цього швидкоплинного сексуального контакту «сумлінної» доньки «коштувало» Беккеру значних витрат. Так, першій жінці він заплатив за розлучення з нею з його вини 12 млн фунтів. Суд також зобов’язав тенісиста щомісяця виплачувати першій дружині 20 тисяч фунтів, плюс спортсмен придбав для неї та дітей величезний будинок у США. Крім того, вказаний секс-епізод із моделлю та первісне заперечення свого батьківства коштували Беккеру ще 20 млн фунтів та покупки будинку в Лондоні. Були й інші значні фінансові проблеми.
Останній судовий процес
Більш детально саме про це. У 2017 році лондонський суд, на вимоги кредиторів, визнав Беккера банкрутом. Вважається, що в даному випадку до банкрутства Беккера призвели вже не тільки перипетії приватного життя, а його, з одного боку, амбіції бізнесмена, а з іншого, поєднання таких намірів із так званим «невмінням» вести бізнес. Так, по завершенні тенісної кар’єри він вклався відразу в кілька стартапів: компанію з виробництва органічної їжі New Food AG, маркетинговий онлайн ресурс Sportgate, реаліті-шоу BBeckerTV, відкрив кілька автосалонів Mercedes-Benz, придбав акції мюнхенської «Баварії» тощо. Але світ капіталістичної економіки не тільки суто прагматичний, в чомусь і безжалісний, що призвело до того, що всі компанії, відкриті Беккером, досить швидко прогоріли, поставивши його на межу фінансової неспроможності. Невдачі Беккера в бізнесі були, за словами британського тенісного оглядача Кріса Боуерса, «відкритим» секретом, а німецький колега Боуерса додав: «Здавалося, Борис хотів довести світові, що він досить розумний, щоб досягти успіху в бізнесі. Але це було не так». Біограф Беккера Крістіан Шоммерс висловився делікатніше: «Скажу просто: в теніс він грав набагато краще». Якщо до цього додати про його «невдалу любов» до покеру (за деякими даними, він програв у покер близько 15 млн), то його морально-фінансове становище на тому етапі та потім потрібно визнати складним. Вірогідно, основні мотиви таких вчинків, намірів свого самоствердження криються в його словах, які в книзі Фреда Селіна «Я — гравець» сформульовані наступним чином: «Я думаю, що підспудно мною рухало бажання помститися, показати всім, на що я здатний». Зухвалі наміри, чи не так, особливо при здійсненні непростих видів бізнесу?
У будь-якому разі визнання Беккера банкрутом зажадало від нього вчинення відповідних діянь щодо погашення його заборгованості. Але, як було встановлено, Беккер навмисно приховував свої доходи, аби не виплачувати кредит та борги, в чому по суті його й звинувачували. Так, йому інкримінували приховування 1,13 млн євро, які він отримав від продажу приналежного йому дилерського центру Мерседес. Також він не задекларував певну власність у Німеччині, частку своєї квартири в Челсі, приховав банківський кредит у розмірі 825 тис. євро тощо. Загалом звинувачення було пред’явлено по 24-х пунктах, але в остаточному вироку від 29 квітня 2022 року присяжні «залишили» 54-річному Беккеру 4 пункти обвинувачення у фінансовому шахрайстві, враховуючи, що при вчиненні цього він діяв «навмисно і нечесно». За такі діяння санкція передбачає до 7 років позбавлення волі. Прокуратура просила 3,5 роки, але остаточно розмір покарання склав 2,5 роки позбавлення волі (30 місяців), причому, в разі позитивної поведінки під час відбування покарання, його термін може бути зменшений наполовину. Після оголошення вироку, Беккер був затриманий прямо у залі суду.
Він не визнав свою провину й заявив, що діяв так за порадами експертів. Його адвокат Джонатан Лейдлоу просив поставитися до клієнта поблажливо, оскільки він є батьком 4-х дітей та витрачав гроші не на розкішний спосіб життя, а на аліменти, оренду, юридичні та ділові витрати. За словами адвоката, «падіння» зірки тенісу практично «знищило» його репутацію, взагалі він пережив публічне приниження та практично не має змоги заробляти в майбутньому, і «скоріше за все, йому доведеться просити милостиню, якщо він хоче вижити». Виносячи вирок, суддя лондонського округу Саутуарк Дебора Тейлор, де відбувався суд, врахувала всі ці обставини та, звертаючись до Беккера, обґрунтувала свій вирок наступним чином: «Ви не дослухалися попередження, яке вам дали, коли умовно засудили минулого разу (за ухилення від сплати податків, — Є.С.), і не стали на шлях виправлення. А це є значною обтяжливою обставиною… Ви не покаялися й не змирилися, а намагалися перекласти свою вину на інших людей, тому й заслуговуєте реального покарання. Хоча, з іншого боку, я беру до уваги Ваше фінансове падіння і те, що ви втратили свою кар’єру та репутацію». Професійне, на мою думку, обґрунтування вироку.
Перші короткі відомості щодо відбування покарання
Беккер вже почав відбувати покарання в англійській тюрмі Уандсворт, яка, до речі, розташована на відстані трохи більше трьох кілометрів від Уїмблдонського стадіону. Він утримується в камері розміром 6,5 кв. м і скаржиться на якість харчування (зокрема, на маленькі порції несмачної яловичини з кукурудзою) та умови перебування, в першу чергу, санітарні. А вони достатньо сурові, наприклад: йому заборонено користуватися мобільним телефоном. Хоча адміністрація тюрми, можливо, з метою «якоїсь» компенсації, вже запропонувала Беккеру роботу фітнес-інструктором у спортзалі в’язниці. Сам же екс-тенісист сподівається на раннє видворення його з Англії, бо згідно із законами цієї держави, «будь-який іноземний громадянин, засуджений за злочин до тюремного ув’язнення, підлягає депортації за першої ж можливості». Але не знаю, з урахуванням усіх обставин та звичок його попереднього життя, чи буде вважати «рудий барон» це певним полегшенням відбування свого сьогоднішнього реального покарання, пов’язаного з примусовим відстороненням його від публічного суспільного життя, до якого він звик.
А далі вже не стільки про Беккера…
Але спочатку ще декілька додаткових слів про зіркового тенісиста. У згадуваній уже книзі «Я — гравець», є такі слова Беккера: «Я був дуже молодий, але вже досяг вершин успіху. Я став мільйонером, я міг дозволити собі дуже багато того, що не могли дозволити собі мої однолітки. Вчора ще я був такий, як усі, і раптом на мене почали дивитися як на месію. Але як людина я навіть ще й не жив по-справжньому». Тут, вірогідно, не все щиро, хоча друга частина останнього речення є певним його зізнанням. Але назвати себе «таким, як усі», про що йшлося в першій частині попереднього речення, подібна категорія людей, а, можливо, і ще ширше їх коло, ніколи себе не вважали. Водночас, історія спортивної кар’єри Бориса Беккера, зокрема, походження хлопця з «простої» родини, який погано вчився в школі, але став справжньою світовою зіркою у багатьох вимірах, може бути для багатьох, в першу чергу, для молоді, прикладом реалізації «феномену Попелюшки», героїні казки Шарля Перо та братів Грімм, варто тільки захотіти… Водночас, більш ретельна оцінка реалізації цього та схожих феноменів викликає певні питання, що дозволяє розширити сферу даного аналізу.
Так, роздуми про біографію «рудого барона» в черговий раз повертають до складної загальної проблеми успішності людської самореалізації, людського самоствердження в житті. Пошук свого місця в житті — це завжди вирішення складної проблеми — «ким бути?», «яким бути?», — з усіма відомими наслідками такого рішення. Причому, це не суто вікові проблеми, як ми зазвичай вважаємо. Такий пошук, звичайно, через різні причини (зовнішні чи/або внутрішні), може тою чи іншою мірою продовжуватися все життя. Цей процес може включати не тільки, а, можливо, й не стільки вибір професії, скільки загальне особисте самовизначення, своє позиціонування в зовнішньому світі, в пошуку форм контактів з іншими людьми, співвідношення власних можливостей із можливостями та намірами інших людей, зокрема самоствердження за «свій рахунок» або за «рахунок інших людей», що, в свою чергу, може бути конструктивним або надуманим. Загалом самоствердження людини — то її «шлях до себе», який нерідко триває все життя, й із зовнішніх позицій може виглядати просто, а в той же час, є із багатьох внутрішніх позицій, — це дуже складна «дорога». Сказане стосується всіх нас. Останній приклад — це рішення «героїчного» красеня — актора Алена Делона щодо своєї евтаназії. Що лежить в основі такого кроку, в чому основна його мотивація: дійсно невиліковна хвороба чи розчарування в останньому етапі свого життя? І таких прикладів, схожих або не дуже схожих, але за сутністю подібних випадків, — чимало.
Саме тому, кажучи загалом, зовнішнє «зображення» і внутрішній зміст конкретної людини не завжди можуть збігатися. І хвала тим, хто «розібрався» із собою успішно і, не втрачаючи необхідну самокритичність, реалізує себе продуктивно. Набагато складніше тим, хто все своє життя намагається «заявити» про себе та не завжди робить це успішно. При реалізації, часто на зовнішньому, суто «показному», рівні внутрішня особиста нереалізованість такої особи може мати різні негативні відтінки. Не виключені, скажімо, випадки, коли певна особиста неадекватність видається, наприклад, за відповідну політичну позицію. Хоча загалом це дуже складні особистісні процеси. Наприклад, як один полюс, це має свою реалізацію багато в чому в надуманій ролі «невдахи» з усіма наслідками, що випливають з цього, або, як протилежний полюс, це проявляється через достатньо активні форми «нереалізованого» пошуку особистого місця в житті, що, своєю чергою, часто виступає складовою різних форм девіантної поведінки, котрі з юридичних позицій можуть мати неоднакові «вирази», напрями, характер та ступінь суспільної небезпеки, що, в свою чергу, породжує різні форми суспільно-правової оцінки.
При цьому потрібно враховувати, що кожна сфера, кожен напрям суспільного життя має свої, так би мовити, особливості в таких процесах. Має свої «заморочки» і навчально-наукова сфера, в тому числі й її правовий напрямок. Це, наприклад, відбувається тоді, коли замість природно-поступового, соціально-обґрунтованого, зрозумілого розвитку правової теорії з’являються так звані «псевдо Ньютони», зміст розробок яких свідчить не стільки про намір проведення об’єктивних досліджень, скільки про бажання самоствердження, яке часто носить не стільки надуманий, чисто суб’єктивний характер, скільки суто відверто гіпертрофований, і в чомусь навіть хворобливий вираз. Дуже часто це поєднується з інтриганством у всіх його проявах.
Загалом процес самоствердження — це, так би мовити, тривалий процес, і приводи для нього можуть бути різними, починаючи з постійних «занепокоєнь» і «закінчуючи» конкретними причинами. Наприклад, сьогоднішнє складне становище в Україні для багатьох людей «запускає» такі процеси, впоратися з якими — теж завдання особистої самореалізації. Тому в цілому потрібно враховувати, що людська самореалізація, складні шляхи людського самоствердження, необхідність збереження, укріплення та розвитку свого ментального (психічного) здоров’я — це утвердження цінностей та значущості власної особистості, свого значення, свого права бути собою, починаючи від невдалих спроб цього — так званої особистої трагедії, до дійсного самоствердження або, як кажуть, до внутрішнього тріумфу. Але, як складається доля кожної людини, як людина прагне її вибудувати — це питання, які кожен повинен ставити сам собі, безумовно, в адекватному розумінні. У будь-якому разі, три основні питання Канта: «що я можу знати?», «що я маю робити?», «на що я можу сподіватися?», або узагальнюючи: що таке людина взагалі, в чому її сутність, зберігають свою незмінну актуальність людської самореалізації.
Важлива теза про кримінальне право наостанок
Так, саме такі ментально-правові роздуми породжені, як, можливо, дивно це не виглядає, кримінально протиправними вчинками «рудого барона». Але це, що варто підкреслити, вчергове виділяє особливості кримінального права та формально-змістовної його матерії і на міжнародному, і на національному рівнях. Кваліфіковане застосування норм кримінального права потребує обов’язкового, поруч із фіксуванням зовнішнього виразу діяннями (що характерно для інших правових галузей), встановлення всього того, що характеризує внутрішній світ особи, яка вчиняє кримінально протиправні діяння: його задуми, наміри, мотиви, цілі, як він загалом ставився до того, що вчиняв, як оцінював свою поведінку тощо. Наявність цього, що потрібно завжди обов’язково враховувати, не тільки дає змогу вірно оцінити ознаки діяння, які вчинила відповідна особа, а й, на цьому слід наголосити, призначити правильне «лікування», яке спрямоване і проти діяння, і стосовно особи, проти її «шкідливих» намірів. Відомий вираз лікарів, що ліки відрізняються від отрути лише дозою, має своє принципове значення і при застосуванні кримінально-правових «ліків», тобто незначне, середнє або велике їх застосування можє мати свої зрозумілі наслідки: продуктивні, жодні, шкідливі. Крім того, розуміння внутрішнього світу такої особи повинно дати змогу розробити та застосувати заходи, які повинні, при їх необхідній якості, попереджувати вчинення таких діянь. Це може мати вплив не тільки на конкретну особу, а на групи осіб, навіть на цілі прошарки, які потенційно схильні до вчинення подібних діянь. Також потрібно враховувати, що «просунута» держава, розуміючи низку причин, що можуть призвести до вчинення діянь, які вона вважає для «себе» шкідливими, заздалегідь розробить (повинна розробити) комплекс реальних заходів, котрі по-перше, будуть «заперечувати» виникнення, а, можливо, й формування в суспільстві кримінально-правового осередка, який багато в чому «формується» за рахунок притягнення осіб до кримінальної відповідальності, зі зрозумілим у подальшому відношенням цієї кримінальної спільноти до функціонування державних інститутів, основних існуючих суспільних цінностей. По-друге, так, за якісної організації, це потребуватиме додаткових коштів. Хоча, безумовно, краще профінансувати збереження в суспільстві соціального спокою, аніж витрачати такі ж, а, можливо, й ще більші кошти на функціонування системи кримінальної юстиції та кримінально-каральної системи.
Звісно, ці мої міркування дуже тезисні й не відображають багатошаровість та глибину змісту кримінального права, але дають змогу ще раз коротко нагадати про принципову сутність цієї галузі права, всього того, що складає його зміст. Тому цікавтесь кримінальним правом як соціально-правовим феноменом, «кохайте» його як науковий напрямок, поважайте як навчальну дисципліну, але інколи побоюйтесь як галузь законодавства!
Джерело: Юридичний вісник України
