В світі
Стамбул зробив крок від Європи Чому Туреччина вийшла з конвенції про захист жінок
У середині березня турецькі активісти оприлюднили жахливу статистику: 300 випадків вбивств жінок чоловіками та 171 випадок підозрілих смертей жінок. Такі дані наводить у своєму звіті турецька платформа «Ми подолаємо феміцид». А з початку цього року платформа нарахувала в Туреччині ще 77 вбивств жінок. В усіх цих випадках, вбивці – чоловіки, які були з жінками у шлюбі, стосунках чи були їхніми колишніми чоловіками чи бойфрендами, батьками та синами. Дані Всесвітньої організації охорони здоров’я теж насторожують: у Туреччині 38% жінок протягом життя зазнають насильства з боку партнера порівняно з 25% в Європі. Попри таку статистику 20 березня президент та одночасно голова уряду Реджеп Таїп Ердоган постановив, що Туреччина виходить зі Стамбульської конвенції про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (СК). Чому Туреччина відмовилася від цієї угоди? Що за це буде Анкарі та що чекає на Стамбульську конвенцію?
«Початкову гарну ідею викрадено»
Стамбульська конвенція стала системною відповіддю країн Ради Європи на проблеми насильства щодо жінок і дівчат. Зокрема, це стосується домашнього насильства, насильства, вчиненого партнером, чоловіком чи іншим родичем.
Для Туреччини факт одноголосної ратифікації парламентом Стамбульської конвенції часто був козирем її урядовців, який свідчив про прогресивність їхньої держави. Адже досі конвенцію не ратифікували навіть шість чинних країн-членів ЄС! Як пояснює юристка Ерен Кескін, у час, коли Туреччина підписувала СК, партія влади мала більше підтримки в країні, була м’якішою, більше зважала на Європейський Союз, а також у той час тривав мирний процес із курдами. Далі все змінилося. Головні закиди, які нині озвучують турецькі посадовці – що СК «заохочує до розлучення» та «підриває традиційні сімейні цінності». Утім причин відмови від Стамбульської конвенції значно більше.
Хто заважає Ердогану?
Рішення президента Туреччини, хоч і з’явилося раптово, однак уже протягом певного часу висіло в повітрі. Утримання при владі Партії справедливості та розвитку (турецька абревіатура – АКР), яку очолює Ердоган, відбувається завдяки її коаліції з ультраправою Партією націоналістичного руху (турецька абревіатура – МНР). Видання Deutsche Welle зазначило, що високопоставлені члени АКР почали доводити, що ця конвенція «заохочує аморальний спосіб життя, такий як гомосексуалізм» і що, мовляв, Ердоган піддався цьому впливові через спадання підтримки виборців у час економічної кризи. Згідно з іншим поясненням, Ердогану потрібні голоси ісламістів, зокрема з партії «Саадет» («Щастя»).
Нарешті, виконавчий директор організації Human Rights Watch Кеннет Рот вважає вихід Ердогана зі Стамбульської конвенції актом протидії будь-якій опозиції, яка може завадити йому втриматися при владі. У цьому випадку йдеться про жіночі організації, адже жіночий рух – одна з найсильніших ланок громадянського суспільства Туреччини на сьогодні. Коментарі незалежних юристів однозначні: такі дії президента – незаконні. Директорка Центру основних прав та професор міжнародного права Школи Герті в Берліні Башак Чали зазначає, що відповідно до Конституції Туреччини, закон, який ухвалив парламент, може бути змінено лише парламентом, а не президентом.
За турецьким законодавством, правовий шлях виходу зі Стамбульської конвенції виглядав би наступним чином: спершу парламент має прийняти відповідне рішення вийти з СК, після чого глава держави має діяти на виконання цього рішення й повідомити Раду Європи про намір вийти з конвенції.
Тож виглядає так, що неправомірне рішення глави держави можна оскаржувати в суді, що й зробила одна з організацій захисту прав жінок і дітей у Туреччині. Втім є маленька проблема: як і майже все інше в Туреччині, судову гілку влади контролюють АКР та Ердоган.
«Велике розчарування»
Події в Туреччині викликали блискавичні відповіді від міжнародних організацій та урядів, і всі вони переважно наголошують на відкаті Туреччини назад, збільшенні загроз для жінок у країні та небезпечному сигналі жінкам Європи і поза нею. Насамперед на сторінці Ради Європи з’явилася спільна заява генерального секретаря Ради Європи Марії Пейчинович-Бурич, міністра закордонних справ Німеччини і голови Комітету міністрів Ради Європи Гайко Мааса та президента Парламентської асамблеї Ради Європи Ріка Дамса: «Ми глибоко шкодуємо про рішення президента Туреччини вийти з цієї Конвенції, яка має широку підтримку в країні, без будь-яких парламентських дебатів. […] Вихід зі Стамбульської конвенції позбавить Туреччину та турецьких жінок життєво важливого інструменту протидії насильству. Ми […] закликаємо турецьку владу не послаблювати міжнародну систему захисту жінок від насильства, яку заснувала Стамбульська конвенція».
Спеціальний доповідач ООН з питань насильства щодо жінок Дубравка Шимонович та інші експертки назвали рішення Туреччини «дуже тривожним кроком назад»: «Це надсилає небезпечний сигнал про те, що насильство над жінками не є важливим, оскільки існує ризик заохочення злочинців та послаблення заходів щодо його запобігання».
Змінити це рішення закликав Туреччину і верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики Жозеп Боррелль. Лідерки думок Туреччини також не мовчать. Щойно про рішення стало відомо, тисячі людей вийшли з протестами на вулиці. Вихід із конвенції публічно засудила й турецька письменниця Еліф Шафак: «Вам не обов’язково розмовляти турецькою, щоб зрозуміти, які сердиті жінки, як глибоко розчаровані й ображені, і які надзвичайно сміливі. Підтримайте Стамбульську конвенцію у боротьбі проти феміциду».
Навіть провладна Асоціація жінок і демократії (KADEM), заступницею голови якої є молодша дочка Ердогана, висловила невдоволення, оскільки Стамбульська конвенція «зіграла важливу роль у боротьбі з насильством».
Турецький прецедент
Чи стане рішення Туреччини прикладом для інших країн? Це питання не випадкове. Стамбульська конвенція – документ, який праворадикальні та релігійно орієнтовані політики Європи використовують для світоглядної боротьби з ліберально налаштованими опонентами в своїх країнах. Наприклад, уряд Польщі вже заявляв про наміри вийти з конвенції минулого літа, чим викликав хвилю критики в Раді Європи та в Європейському Союзі.
Але нині сталося так, що вперше держава-учасниця Ради Європи виходитиме з ратифікованої міжнародної угоди. Це може стати сигналом для інших: легше відмовитися від своїх міжнародних зобов’язань, аніж виконувати їх, і не треба тоді пекти раків, слухаючи альтернативні звіти. Поглянемо, бодай, на Росію. Прикладами російських дій, які не відповідають цінностям Ради Європи, є протиправна анексія Криму, порушення прав людини у Криму, підтримка сепаратистських формувань на сході України, отруєння та вбивства російських опозиційних політиків і діячів у Європі, а наостанок – і ув’язнення Навального. Такі дії Росії, однак, поки не призвели до протидії на рівні Ради Європи.
Подібне може статися і з Туреччиною, коли Раді Європі буде важливіше зберегти діалог, аніж будувати стіну. Обидва ці варіанти є крайніми, але інших рішень в організації поки не напрацювали. Вочевидь залишати ратифікацію Стамбульської конвенції у вільному плаванні може стати надто загрозливо.
Болгарія, Латвія та Литва, Чеська Республіка, Словаччина й Угорщина, які ще не ратифікували угоду навіть із зауваженнями, можуть мати спокусу вийти з СК, якщо політичні перипетії у внутрішній політиці триватимуть, а громадян потрібно буде чимось відволікти від національних проблем.
Проте виникає питання: якою має бути реакція на такий крок Анкари?
За обставин, поки Ердоган залишається президентом, а АКР має більшість у парламенті, єдине, що далі може робити Захід – це використовувати механізм «батога й пряника», намагатися якимсь чином стримати Ердогана й підтримати опозицію. Втім, західні лідери могли б вживати більш жорстку та менш дипломатичну риторику, зменшити спілкування до найнеобхіднішого, а в крайньому разі й ставити питання щодо призупинення членства Туреччини у Раді Європи, замороження перемовин із ЄС про такий очікуваний Анкарою митний союз. Адже економічний тиск, який хоч і не завжди можна бачити неозброєним оком, все ж дошкуляє уявленням диктаторів про вседозволеність та власну непохитність. І, може, одного дня це й стане останньою пір’їнкою…
Діана ЗУБКО,
експертка з питань
електронного врядування
Джерело: Юридичний вісник України
