Connect with us

В світі

Стамбул зробив крок від Європи Чому Туреччина вийшла з конвенції про захист жінок

Дата публікації:

У середині березня турецькі активісти оприлюднили жахливу статистику: 300 випадків вбивств жінок чоловіками та 171 випадок підозрілих смертей жінок. Такі дані наводить у своєму звіті турецька платформа «Ми подолаємо феміцид». А з початку цього року платформа нарахувала в Туреччині ще 77 вбивств жінок. В усіх цих випадках, вбивці – чоловіки, які були з жінками у шлюбі, стосунках чи були їхніми колишніми чоловіками чи бойфрендами, батьками та синами. Дані Всесвітньої організації охорони здоров’я теж насторожують: у Туреччині 38% жінок протягом життя зазнають насильства з боку партнера порівняно з 25% в Європі. Попри таку статистику 20 березня президент та одночасно голова уряду Реджеп Таїп Ердоган постановив, що Туреччина виходить зі Стамбульської конвенції про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству (СК). Чому Туреччина відмовилася від цієї угоди? Що за це буде Анкарі та що чекає на Стамбульську конвенцію?

«Початкову гарну ідею викрадено»

Стамбульська конвенція стала системною відповіддю країн Ради Європи на проблеми насильства щодо жінок і дівчат. Зокрема, це стосується домашнього насильства, насильства, вчиненого партнером, чоловіком чи іншим родичем.

Для Туреччини факт одноголосної ратифікації парламентом Стамбульської конвенції часто був козирем її урядовців, який свідчив про прогресивність їхньої держави. Адже досі конвенцію не ратифікували навіть шість чинних країн-членів ЄС! Як пояснює юристка Ерен Кескін, у час, коли Туреччина підписувала СК, партія влади мала більше підтримки в країні, була м’якішою, більше зважала на Європейський Союз, а також у той час тривав мирний процес із курдами. Далі все змінилося. Головні закиди, які нині озвучують турецькі посадовці – що СК «заохочує до розлучення» та «підриває традиційні сімейні цінності». Утім причин відмови від Стамбульської конвенції значно більше.

Хто заважає Ердогану?

Рішення президента Туреччини, хоч і з’явилося раптово, однак уже протягом певного часу висіло в повітрі. Утримання при владі Партії справедливості та розвитку (турецька абревіатура – АКР), яку очолює Ердоган, відбувається завдяки її коаліції з ультраправою Партією націоналістичного руху (турецька абревіатура – МНР). Видання Deutsche Welle зазначило, що високопоставлені члени АКР почали доводити, що ця конвенція «заохочує аморальний спосіб життя, такий як гомосексуалізм» і що, мовляв, Ердоган піддався цьому впливові через спадання підтримки виборців у час економічної кризи. Згідно з іншим поясненням, Ердогану потрібні голоси ісламістів, зокрема з партії «Саадет» («Щастя»).

Нарешті, виконавчий директор організації Human Rights Watch Кеннет Рот вважає вихід Ердогана зі Стамбульської конвенції актом протидії будь-якій опозиції, яка може завадити йому втриматися при владі. У цьому випадку йдеться про жіночі організації, адже жіночий рух – одна з найсильніших ланок громадянського суспільства Туреччини на сьогодні. Коментарі незалежних юристів однозначні: такі дії президента – незаконні. Директорка Центру основних прав та професор міжнародного права Школи Герті в Берліні Башак Чали зазначає, що відповідно до Конституції Туреччини, закон, який ухвалив парламент, може бути змінено лише парламентом, а не президентом.

За турецьким законодавством, правовий шлях виходу зі Стамбульської конвенції виглядав би наступним чином: спершу парламент має прийняти відповідне рішення вийти з СК, після чого глава держави має діяти на виконання цього рішення й повідомити Раду Європи про намір вийти з конвенції.

Тож виглядає так, що неправомірне рішення глави держави можна оскаржувати в суді, що й зробила одна з організацій захисту прав жінок і дітей у Туреччині. Втім є маленька проблема: як і майже все інше в Туреччині, судову гілку влади контролюють АКР та Ердоган.

«Велике розчарування»

Події в Туреччині викликали блискавичні відповіді від міжнародних організацій та урядів, і всі вони переважно наголошують на відкаті Туреччини назад, збільшенні загроз для жінок у країні та небезпечному сигналі жінкам Європи і поза нею. Насамперед на сторінці Ради Європи з’явилася спільна заява генерального секретаря Ради Європи Марії Пейчинович-Бурич, міністра закордонних справ Німеччини і голови Комітету міністрів Ради Європи Гайко Мааса та президента Парламентської асамблеї Ради Європи Ріка Дамса: «Ми глибоко шкодуємо про рішення президента Туреччини вийти з цієї Конвенції, яка має широку підтримку в країні, без будь-яких парламентських дебатів. […] Вихід зі Стамбульської конвенції позбавить Туреччину та турецьких жінок життєво важливого інструменту протидії насильству. Ми […] закликаємо турецьку владу не послаблювати міжнародну систему захисту жінок від насильства, яку заснувала Стамбульська конвенція».

Спеціальний доповідач ООН з питань насильства щодо жінок Дубравка Шимонович та інші експертки назвали рішення Туреччини «дуже тривожним кроком назад»: «Це надсилає небезпечний сигнал про те, що насильство над жінками не є важливим, оскільки існує ризик заохочення злочинців та послаблення заходів щодо його запобігання».

Змінити це рішення закликав Туреччину і верховний представник ЄС з питань закордонних справ і політики Жозеп Боррелль. Лідерки думок Туреччини також не мовчать. Щойно про рішення стало відомо, тисячі людей вийшли з протестами на вулиці. Вихід із конвенції публічно засудила й турецька письменниця Еліф Шафак: «Вам не обов’язково розмовляти турецькою, щоб зрозуміти, які сердиті жінки, як глибоко розчаровані й ображені, і які надзвичайно сміливі. Підтримайте Стамбульську конвенцію у боротьбі проти феміциду».

Навіть провладна Асоціація жінок і демократії (KADEM), заступницею голови якої є молодша дочка Ердогана, висловила невдоволення, оскільки Стамбульська конвенція «зіграла важливу роль у боротьбі з насильством».

Турецький прецедент

Чи стане рішення Туреччини прикладом для інших країн? Це питання не випадкове. Стамбульська конвенція – документ, який праворадикальні та релігійно орієнтовані політики Європи використовують для світоглядної боротьби з ліберально налаштованими опонентами в своїх країнах. Наприклад, уряд Польщі вже заявляв про наміри вийти з конвенції минулого літа, чим викликав хвилю критики в Раді Європи та в Європейському Союзі.

Але нині сталося так, що вперше держава-учасниця Ради Європи виходитиме з ратифікованої міжнародної угоди. Це може стати сигналом для інших: легше відмовитися від своїх міжнародних зобов’язань, аніж виконувати їх, і не треба тоді пекти раків, слухаючи альтернативні звіти. Поглянемо, бодай, на Росію. Прикладами російських дій, які не відповідають цінностям Ради Європи, є протиправна анексія Криму, порушення прав людини у Криму, підтримка сепаратистських формувань на сході України, отруєння та вбивства російських опозиційних політиків і діячів у Європі, а наостанок – і ув’язнення Навального. Такі дії Росії, однак, поки не призвели до протидії на рівні Ради Європи.

Подібне може статися і з Туреччиною, коли Раді Європі буде важливіше зберегти діалог, аніж будувати стіну. Обидва ці варіанти є крайніми, але інших рішень в організації поки не напрацювали. Вочевидь залишати ратифікацію Стамбульської конвенції у вільному плаванні може стати надто загрозливо.

Болгарія, Латвія та Литва, Чеська Республіка, Словаччина й Угорщина, які ще не ратифікували угоду навіть із зауваженнями, можуть мати спокусу вийти з СК, якщо політичні перипетії у внутрішній політиці триватимуть, а громадян потрібно буде чимось відволікти від національних проблем.

Проте виникає питання: якою має бути реакція на такий крок Анкари?

За обставин, поки Ердоган залишається президентом, а АКР має більшість у парламенті, єдине, що далі може робити Захід – це використовувати механізм «батога й пряника», намагатися якимсь чином стримати Ердогана й підтримати опозицію. Втім, західні лідери могли б вживати більш жорстку та менш дипломатичну риторику, зменшити спілкування до найнеобхіднішого, а в крайньому разі й ставити питання щодо призупинення членства Туреччини у Раді Європи, замороження перемовин із ЄС про такий очікуваний Анкарою митний союз. Адже економічний тиск, який хоч і не завжди можна бачити неозброєним оком, все ж дошкуляє уявленням диктаторів про вседозволеність та власну непохитність. І, може, одного дня це й стане останньою пір’їнкою…

Діана ЗУБКО,
експертка з питань
електронного врядування

Джерело: Юридичний вісник України

Advertisement

В світі

Вбити Лукашенка: навіщо Росії створювати «заколот» білоруської опозиції?

Опубліковано

on

Двадцять другого квітня самопроголошений президент Білорусі Олександр Лукашенко в черговий раз злітав до Москви для переговорів із Путіним. Від зустрічі білоруського та російського лідерів традиційно чекали сенсацій: коли саме Лукашенко дасть згоду на поступову здачу суверенітету в обмін на фінансову допомогу та гарантії безпеки, що важливо для нього, оскільки не так давно він заявив про замах на себе та своїх дітей, який, нібито, планували кілька білоруських опозиціонерів за підтримки спецслужб США. Також Лукашенко анонсував швидке ухвалення принципово важливого рішення, змусивши всю країну гадати, що ж він має на увазі. І, нарешті, напередодні зустрічі США відновили дію своїх санкцій проти білоруських експортерів. Усе це збільшує ризики повної втрати Білоруссю власного суверенітету.

«Своєчасний» заколот

Дванадцятого квітня КДБ Білорусі затримав у Мінську лідера опозиційної партії Білоруський народний фронт Григорія Костусьова. А наступного дня вже у Москві затримали політолога Олександра Федуту та адвоката Юрія Зенковича. Факт затримання в Росії білоруських опозиціонерів вже сам по собі виглядав сенсацією. Проте наступні події стали ще більш сенсаційними. Згідно із заявою російських спецслужб, затримані прибули до Москви після консультацій у США і Польщі, щоб переконати представників Збройних сил Білорусі взяти участь у державному перевороті, реалізація якого була запланована під час параду на честь 9 травня у Мінську.

Як оперативно заявила російська ФСБ, замах на Лукашенка і військовий переворот у Білорусі планувалися «за відпрацьованим сценарієм «кольорових революцій» із залученням місцевих та українських націоналістів».

Фінальною метою змови, за версією спецслужб Росії та Білорусі, було повалення в Білорусі конституційного ладу, ліквідація посади президента й перехід влади в державі до «Комітету національного примирення». Передбачалося, що активну фазу почнуть якісь збройні формування, що перебувають на невідомих «прихованих базах».

Про сам заколот Лукашенко оголосив 17 квітня, зробивши особливий комплімент Путіну: він фактично назвав президента США Джо Байдена замовником спецоперації із замаху на своє життя. Варто нагадати, що раніше Байден назвав Путіна вбивцею, а тепер Лукашенко підтримав логіку відповіді Путіна: «Хто як обзивається, той так сам і називається». До того ж, Лукашенко вже не вперше розповідає журналістам про замах. Найвідоміший випадок стався в червні 1994 року, за тиждень до першого туру перших президентських виборів у Білорусі. Тоді машину кандидата, нібито, обстріляли з іномарки, яка його наздогнала. Так само багато питань створює і цей «заколот». Чому білоруські військові обрали в якості партнерів політолога та адвоката, які навіть не співпрацювали з лідерами нинішнього протесту?

Чому в Лукашенка оперативно заявили, що заколот планувався на червень—липень, тоді як у ФСБ заявили про чітку та символічну дату – 9 травня? Проте набагато важливішим є питання, навіщо самопроголошеному президенту Білорусі була потрібна ця вистава?

Старт репресій?

Які наслідки матиме цей «заколот»? Варто зазначити, що про ймовірність іноземного заколоту проти себе Лукашенко заявляв ще минулого літа. Тепер, завдяки допомозі російських спецслужб, він може говорити, що його очікування справдилися. Натомість, білоруська опозиція вважає, що «вчасно розкритий заколот» може дати поштовх масовим репресіям у країні. Це може бути одним із пояснень досить загадкової заяви Лукашенка, який пообіцяв незабаром ухвалення дуже принципового рішення. І теж в контексті розкритого «заколоту».

«Що вони (заколотники) можуть зробити? Знову ці їхні фрази: все тримається на Лукашенку, його треба знести. Моє завдання – зробити так, щоб навіть якщо знесуть, у них нічого не вийшло. Це буде одне з принципових моїх рішень за чверть століття президентства. Це буде дуже серйозно. Це буде, швидше за все, декрет президента».

У Білорусі президентські декрети мають вищу силу, аніж закони. А тому з’являються вони нечасто – кілька на рік. Тож анонсований декрет може бути дійсно сенсаційним. Своєю чергою репресії потрібні Лукашенку для повного та швидкого зачищення внутрішнього політичного поля. Самопроголошений президент не відмовився від ідеї проведення конституційної реформи, проте для гарантування її вдалого результату потрібно, щоб у країні не залишилося жодної, навіть ширмової опозиції.

Про останнє свідчить і стилістика російської пропаганди. У прямому ефірі Соловйова «Терміново! Замах на Лукашенка! ФСБ попередила держпереворот у Мінську», замах на самопроголошеного президента Білорусі порівняли із замахами на Сталіна та прогнозують повторення репресій тридцятих років.

У порівнянні з таким сусідом будьякі придушення опозиції всередині Росії виглядатимуть ніжними і лагідними. А сам Путін, у порівнянні з Лукашенком, – взірцем толерантності.

Повернення санкцій

Показово, що «розкриття заколоту» збіглося з двома іншими важливими подіями. Перша – відновлення дії санкцій Сполучених Штатів проти ключових білоруських підприємств-експортерів, про що згадувалося вище.

«Держдепартамент США повністю підтримує зроблене сьогодні Міністерством фінансів США оголошення про відкликання Генеральної ліцензії (GL), пов’язаної з Білоруссю, і встановлення 45-денного періоду припинення операцій. Цей крок є ще одним наслідком ігнорування білоруською владою прав людини й невиконання Білоруссю своїх зобов’язань за міжнародним правом у сфері прав людини», – йдеться в заяві Держдепу.

Під дію санкцій знову потрапили «Білоруський нафтовий торговий дім», «Белнефтехім» і його представництва в США, «Белшина», «Гродно Азот», «Гродно Хімволокно», «Лакокраска», «Нафтан», «Полоцьк-Скловолокно». Варто нагадати, ці санкції були введені США ще в 2007 році, проте у 2015-ому Штати призупинили їхню дію, в тому числі з метою зменшити залежність Білорусі від РФ.

Це рішення очікувалося 26 квітня – саме в цей день спливав термін чергового призупинення. Проте події останніх тижнів, зокрема жорсткий розгін мітингу, присвяченого Дню волі 25 березня, не давав підстав сумніватися в тому, що Сполучені Штати повернуть санкції.

Про це свідчила й зміна риторики білоруського МЗС – раніше там утримувалися від хамських нападів у бік США, однак наприкінці березня у вкрай неполіткоректній формі відповіли на привітання Вашингтона на честь Дня волі.

Відповідне рішення було оприлюднено за тиждень до завершення терміну діючого призупинення. Повернення санкцій не лише завдає удару по білоруському експорту, але й суттєво збільшує залежність Білорусі від російської фінансової допомоги.

* * *

Традиційно на останніх зустрічах Путіна й Лукашенка обговорювалося посилення інтеграції та військової співпраці. Чогось подібного очікували й від останньої зустрічі (поки все тримається в таємниці. Більше того, за такого сценарію розкритий «заколот» міг зіграти символічну роль – даючи Лукашенку можливість пояснювати свої дії необхідністю захищати країну від «західних терористів». Поки внутрішні загрози повністю не усунуто, Лукашенко буде вимушений максимально використовувати проросійську та антизахідну риторику.

І це створює справжнє «вікно можливостей» для Кремля – можливість отримати від Лукашенка такі поступки та зобов’язання, які буде неможливо відіграти назад, як би не склалася далі політична ситуація в Білорусі.

Юрій ПАНЧЕНКО,
ЄП Марія АВДЄЄВА,
експерт iSANS

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Стирають кордони для бізнесу та цифрових кочівників: e-Residency приймає виклики пандемічного світу

Опубліковано

on

Програма електронного резидентства оголосила про запуск 4 нових пунктів видачі ID-карток на 3 континентах: в Африці, Південній Америці та Азії. Таке рішення пов’язують зі збільшенням числа цифрових номадів та підприємців, що хочуть вести бізнес онлайн, через пандемію COVID-19.

Наприклад, тільки українці за період карантину (з березня 2020 року по березень 2021 року) зареєстрували в онлайн режимі через e-Residency 274 підприємства та подали майже 770 заявок, щоб стати електронними резидентами.

“Ми дуже раді запуску нових пунктів видачі. Над ними працювали впродовж трьох років, щоб стати ще доступнішими для підприємців з віддалених бізнес-точок. Розширення нашої цифрової та фізичної мережі, а також можливостей бізнесу, незмінно залишаються для нас головними завданнями. Підприємці та фрилансери з усього світу можуть запропонувати багато можливостей одне одному, і ми сподіваємось, що полегшення процесу приєднання до e-Residency спонукає багатьох обрати саме нас для подальшого розвитку їхніх компаній”, – розповів Лаурі Хаав, керуючий директор e-Residency.

Пандемія прискорила збільшення кількості цифрових кочівників або фрилансерів чи віддалених працівників, які можуть виконувати роботу без прив’язки до офісу. Наразі їхня кількість становить від 5 до 10 млн. Однак, вона постійно зростатиме і, за попередніми прогнозами, до 2035-го становитиме 1 млрд. Тому потреба в інноваціях стає все актуальнішою.

Керсті Кальюлайд, президентка Естонії, також зауважує: “Хоча глобальна пандемія обмежила наші можливості подорожувати, працювати та керувати бізнесом, вона натомість прискорила цифрову трансформацію урядів, бізнесу та фрилансерів. Оскільки все більше людей обирають жити й працювати без прив’язки до одного місця, зростає потреба у цифровому наборі інструментів, який би у цьому допоміг”. 

Наприклад, відомі компанії Auther (працюють у галузі біометричних платежів) та компанія Ria.com Marketplaces мають українське коріння, але засновники є естонськими електронними резидентами. Юрій Голузинець, керівник Auther, розповідаючи про становлення стартапу, наголошував: можливість керувати бізнесом онлайн із будь-якої точки світу дозволила заощадити кошти та час.

Уряд Естонії співпрацює з компанією BLS International для випуску ID-карток e-Residency в Сінгапурі, Бангкоку, Токіо, Йоганнесбурзі та Бразилії. BLS – це постачальник аутсорсингових послуг для урядових і дипломатичних місій по всьому світу. Компанія управляє візовими, паспортними, консульськими, атестаційними і цивільними послугами для понад 46 урядів.

Програма e-Residency заснована в 2014 році. Понад 80 000 цифрових підприємців вже користуються її можливостями. Вони створили бібльше 16 700 компаній в ЄС. Основна ціль програми – залучати не-резидентів з усього світу до захищеного та прозорого доступу до естонських діджитал сервісів. 

Українці продовжують займати першість серед кількості зареєстрованих компаній. На квітень 2021 року їхня чисельність становить майже 1300 компаній. 

Завдяки ID-карті електронні резиденти можуть створити компанію всього лиш за 1 день, вести бізнес повністю віддалено, податися на відкриття аккаунту в банку для бізнесу, користуватися е-банкінгом та міжнародними платіжними сервіс-провайдерами, сплачувати податки та підписувати документи повністю онлайн. E-Residency не надає громадянство, податкове чи фізичне резидентство, право на подорожі до Естонії чи ЄС.

Читати далі

В світі

У США може з’явитися 51-й штат

Опубліковано

on

Палата представників Конгресу США схвалила законопроект про надання федеральному округу Колумбія статусу 51-го штату.

У підконтрольній демократам Палаті представників документ був схвалений 216 голосами, проти — 208. Він передбачає відокремити 2 квадратні милі (5,2 км) землі Вашингтона, щоб вони служили федеральним округом.

Він буде включати Білий дім, Капітолій США і Національну алею. Решта 66 квадратних миль (165 км) землі стануть 51-м штатом США під назвою Вашингтон, Співдружність Дугласа, на честь борця за права темношкірих і лідера руху за скасування рабства Фредеріка Дугласа.

Для прийняття законопроекту він має бути ще схвалений Сенатом, де республіканці та демократи мають однакову кількість голосів, а тому документ навряд чи набере необхідну підтримку. Нагадаємо, влітку минулого року Палата представників вже приймала схожий законопроект, проте Сенат його так і не затвердив. Статус штату дозволив би округу бути представленим в Конгресі двома сенаторами і одним конгресменом.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі


Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Facebook

TWITTER

Календар юриста

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2021
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.

Telegram