Connect with us

В світі

Відповідь на російську диверсію: як Франція змінює підходи до загроз із космосу

Дмитро БОРЗЕНКО, експерт аналітичного центру «Ad Astra»

Франція володіє найпотужнішим потенціалом космічних систем серед держав — членів Європейського Союзу, оскільки будувала незалежну політику паралельно з наддержавами від самого початку космічної ери.

І хоча наразі космічна політика Парижа інтегрована в пан’європейський проект, Франція стикнулася з викликами, відповіддю на які має стати модернізація оборонної структури за американською моделлю. Першим кроком у цьому напрямі стала нещодавня заява Еммануеля Макрона про створення французьких космічних сил. Вона прозвучала через місяць після звинувачення у космічній диверсії на адресу РФ.

Від науки до оборони

Питання космічної політики постало у Франції ще в 1957 році у відповідь на виведення Радянським Союзом першого супутника на орбіту. Для цього в 1961 році було засновано Національний центр космічних досліджень (CNES) — наразі найбільше національне космічне агентство в Європі. З того моменту політика Франції в космічному просторі асоціюється майже виключно з діяльністю Національного центру, що створив державну космічну програму й наразі займається її реалізацією.

На сьогодні CNES виділяє чотири основні напрями в своїй роботі: програма Ariane, супутникова навігація, наукове дослідження та оборона.

Ariane

Франція розглядає вільний доступ до Космосу як питання національного суверенітету, яке гарантується наявністю системи ракет-носіїв. Єдиним європейським ракетним проектом глобального масштабу стала програма Ariane, основним підрядником якої був CNES, а розробником — французька компанія Aerospatiale. Починаючи з запуску Ariane-1 у 1979 році, Європа стала одним з основних виробників носіїв телекомунікаційних супутників, а згодом 80% усіх запусків геостаціонарних супутників у світі здійснювалося за допомогою ракет цієї родини. Саме з цього проекту Європа починає відлік своєї космічної діяльності, незалежної від США чи СРСР.

Навігація та наука

На шосте покоління ракет-носіїв цієї родини покладається велика надія, адже на 2020 рік планується, що Ariane-6 виведе на орбіту 30 геостаціонарних супутників системи OneWeb. Питання навігації є важливим у космічній політиці Франції. Республіка була одним із головних бенефіціарів навігаційної програми Galileo (участь у якій бере й Україна). Хоча в рамках трансатлантичної оборонної співпраці розглядалося питання злиття Galileo та американської GPS, Париж залишається поборником повної незалежності Galileo.

З огляду на те, що будь-яка діяльність у космічному просторі має подвійне призначення, Франція ініціювала два національних проекти для супутникового спостереження за земною поверхнею.

Оборона

Наразі відбувається злиття національних оборонних та цивільних космічних ініціатив країн Європи — процес, в якому Франція бере безпосередню участь та посідає керівну позицію. У грудні 2018 року в рамках проекту Composante Spatiale Optique на орбіту був виведений супутник CSO1, що прийшов на заміну військовому проекту Helios. Це продемонструвало готовність уряду до реалізації проекту «від Парижа до орбіти», не так у національному масштабі, як у загальноєвропейському, оскільки над ним працює європейський конгломерат Airbus разом із французькими компаніями Arianespace та Capgemini.

Нові виклики

Активізація космічної політики з боку Індії та КНР викликає в Парижа не лише зацікавленість, а й стурбованість. Договір про Космос, підписаний за два роки до висадки Армстронга на Місяць, втрачає свою актуальність. Небесні тіла вже не розглядаються як «спільна спадщина людства». Китай, Росія, Індія та Сполучені Штати мають у своєму арсеналі та випробовують протисупутникову зброю. Тому, пропагуючи ідеї мирного дослідження Космосу, Франція тим не менш мобілізує свої оборонні можливості.

У цьому контексті цікавою є лінія політики Парижа в російському напрямі. Підписавши в 1966 році договір про франко-російське космічне співробітництво, Франція вже понад п’ятдесят років вибудовує політику «обережної» співпраці у сфері Космосу з Росією. Найвідомішим прикладом такого симбіозу є спільний проєкт «Роскосмосу» та CNES — Arianespace Soyuz, у рамках якого російські ракети родини «Союз» запускають з космодрому Куру.

Водночас саме російський фактор став визначальним у запровадженні Макроном нової космічної доктрини. У 2017 році Париж звинуватив РФ у космічній диверсії. Російський супутник-перехоплювач «Луч»/«Олимп» наблизився до італо-французького супутника Athena-Fidus, після чого французький уряд звинуватив РФ в акті шпигунства — перехопленні повідомлень із геостаціонарного супутника. Висновком, який зробила міністр оборони Флоранс Парлі після диверсії «Роскосмосу», була необхідність розширення «космічної автономії» Франції.

Цього місяця президент Макрон оголосив про створення французьких космічних сил. Це передбачатиме створення Космічного командування у складі ВПС Франції, а також підвищення ситуаційної обізнаності та покращення механізмів захисту супутників за допомогою спостережних мінісупутників.

Разом із союзниками

Очікується, що таку політику Париж планує провадити у співпраці з іншими європейськими космічними державами, зокрема з Німеччиною. Така позиція президента демонструє глобальний тренд у політиках космічних держав на створення окремих центрів керування військовими операціями в Космосі. Так, наприклад, відбулося в Сполучених Штатах з ініціативою Дональда Трампа створити Космічне командування та закріпити за космічними силами статус шостого виду збройних сил.

Активізація космічної діяльності, зокрема в напрямі дослідження Місяця, з боку Китаю й Індії та загроза безпеці супутників з боку Росії перетворюють ці космічні держави на прямих конкурентів Парижа. Тому створення Космічного командування передбачає те, що військово-повітряні сили беруть на себе відповідальність за орбітальну оборону та подолання загроз від таких держав.

Джерело: Юридичний вісник України

В світі

«Мюнхенський зговір», або Дванадцять ідей про те, як зруйнувати Україну

Леся ВАСИЛЕНКО,
народний депутат, фракція «Голос»

Документ, який спочатку з’явився, а потім, завдяки реакції України та її друзів, зник із сайту та роздаткових матеріалів Мюнхенської безпекової конференції, офіційно має назву «Дванадцять кроків для більшої безпеки України та євроатлантичного регіону». Хоча насправді він мав би називатися «Дванадцять ідей про те, як перемогти Україну».

У мене до цього документа є два запитання: звідки та чому він з’явився? Також є потреба зрозуміти, що маємо робити після його появи?

План без України

На запитання Звідки, відповісти найпростіше. Автором документа стала так звана Група лідерів із питань євроатлантичної безпеки — об’єднання, одним із засновників якого є сама Мюнхенська безпекова конференція. Та цього разу головну роль серед учасників цієї групи зіграла Російська рада з міжнародних справ. А сам зміст документа свідчить про те, що готували його в Москві.

Про суть «кроків» трохи далі, важливо розуміти його структуру: кілька корисних для України речей для того, аби він виглядав нормально для західної аудиторії, й кілька речей, які множать Україну на нуль. Дана технологія апробована КДБ ще під час «холодної війни». Нічого нового.

Інше запитання — Чому? Ще перед вильотом у Мюнхен ми з колегами обговорювали ризики того, що питання України не стоятиме на порядку денному. Цю ж думку поділяв і Курт Волкер, який у своїй колонці для Foreign Policy написав, що Україна раптово опинилася в тумані міжнародної політики. Поза увагою — бо всі втомилися. Але також через те, що РФ набирає впливу.

Уже під час наших дискусій у Мюнхені стало очевидним: основною метою України мало би бути: повернути міжнародний безпековий дискурс до Украї ни як наріжного каменя міжнародної безпеки; порушити питання ПДЧ до членства в НАТО і прямої військової співпраці і допомоги, а ще питання посилення санкцій.

Із цим Україна мала їхати на ключову світову конференцію. Але ця позиція не пішла далі обговорень депутатів та експертів, її не представила українська влада. Та й вона взагалі нічого не представила наперед.

І тут виникають запитання вже до Офісу Президента, який готувався до Мюнхена. Україна їхала туди слухати та коментувати, не задекларувавши наперед свого бачення того, як потрібно обговорювати проблематику війни. А тому рамки обговорення задали за нас. Так працює російська дипломатично-­пропагандистська машина.

Завдяки реакції наших партнерів, у тому числі США й того ж Atlantic Council, документ був знятий з офіційного сайту конференції, але й досі його привид повертається до цих 12 кроків, явно придуманих Кремлем, або ж створених за його натхненням.

І саме тому непоганий, загалом, спіч Президента України Володимира Зеленського, в якому, щоправда, не було нічого ані нового, ані проривного, сприймався блякло і непевно. Хоча, якщо ми вже проґавили цей план, або не змогли попередити його публікацію, можна було б, напевно, підготуватися до його появи з відповідними реакціями дипломатичними каналами.

Небезпеки російського плану

Інша річ — що написано в «кроках», які намагалися нав’язати в Мюнхені. Нам це важливо проаналізувати. Ворога треба знати в лице. Вже сама назва документа викликає сумніви. «Конфлікт в і навколо України» — це термінологія Кремля, яка не називає справжній корінь проблеми: російську збройну агресію. А якщо проблема визначена неправильно, то й рішення навряд чи буде вірним.

Зупинюсь на деяких резонансних пунктах. Сьомим пунктом пропонувалося створення, по суті, зони вільної торгівлі між ЄС, Україною та Росією. Але це не працює, бо це не інтегровувані речі. Це красива приманка для бізнесу, яка ніколи не стане реальністю, або ж стане, але в спотвореному вигляді. Восьмий пункт припускає часткове зняття санкцій за часткову імплементацію Мінських домовленостей. Нехай навіть сьогодні. І це при тому, що Росія не виконує Мінські домовленості взагалі.

Тут варто нагадати: за чинними рішеннями ЄС, починати зняття санкцій із Росії можливо лише після повного виконання Мінська. А санкції США і Канади взагалі прив’язані не до Мінська, а до порушення територіальної цілісності, до збиття літака, до окупації України. Натомість тут бачимо єзуїтську спробу прив’язати санкції до невигідних Україні мінських угод, які треба взагалі перегорнути та забути. Єдине, що тут варто переглянути — це зняти будь­яку прив‘язку санкцій до Мінська. Санкції мають зніматись тільки у випадку припинення агресії, повернення Криму й деокупації Донбасу.

Одинадцятий пункт — теж, власне, про санкції, цього разу про політичні. Передбачалася можливість «вибіркової взаємодії» ЄС та РФ, в разі, знову­таки, навіть часткового виконання Мінська.

Найцікавіший і найнебезпечніший — останній пункт. В ньому пропонувалося якнайшвидше розпочати новий національний діалог про ідентичність. Це — абсолютний нонсенс та явне втручання у внутрішні справи України. З іншого боку, це чергова спроба зробити те, що роз’єднає Україну. Як Росія допомагатиме Україні та українцям «самоідентифікуватись», можна легко уявити. Результат такої «допомоги» агресора також передбачуваний.

Дивно, як взагалі можна погоджувати власну національну ідентичність з будь­якою іншою країною? Це справа самої країни. Ми самі доволі чітко дали відповідь на питання національної ідентичності. Ще під час Майдану, який зняв усі проблемні питання в дискурсі про національну ідентичність. Наші цінності: воля, свобода, незалежність та єдність. Більше питань немає і бути не може. Не тягніть нас у штучні, нав’язані дискусії з сумнівною метою. У цьому плані погоджуюсь тільки з тим, що, дійсно, державна політика і стратегія мали б бути більш консолідованими в питаннях національної ідентичності.

Автори шедевра

Отже, ці 12 пунктів — це пропозиція цілої низки «незалежних» експертів, серед яких, до речі, вказувалися й кілька українців, які й до того були відомі своєю причетністю до п’ятої колони Кремля й роботою над розвалом України. Це Василь Філіпчук, Олександр Чалий, Олексій Семеній. Хоча серед співавторів є й дійсно шановані люди, що найцікавіше. Всього документ підписали 46 осіб — представники європейських аналітичних центрів, колишні високопосадовці, дипломати тощо. Автори ініціативи — ексміністр оборони Великої Британії Дес Браун, голова Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішингер, екс­сенатор США Сем Нанн, колишній міністр енергетики США Ернест Моніз та колишній міністр закордонних справ РФ Ігор Іванов. Серед інших авторів — колишній командувач Об’єднаними силами НАТО в Європі Філіп Брідлав, екс­глава МЗС Нідерландів Берт Кундерс тощо. Те, що росіянам так легко вдалося їх чи то «переконати», чи то обдурити, — окрема проблема.

Як діяти Україні?

Що ми можемо протиставити таким російським дипломатичним нападам? Підходи, описані в документі, неприпустимі. Це сигнал диктатурам: приходьте, дестабілізуйте, захоплюйте території, а ми організуємо, по факту, для вас платформу для діалогу, щоб визначити, як легітимізувати ваші дії. І в Україні та за її межами має бути єдине розуміння: РФ — агресор і порушник міжнародного права. Україна і Європа — постраждалі. Потурання агресору дорівнює підриву безпеки України в регіоні, в Європі, у світі. Також думаю, що настав час і Україні говорити про нашу втому. Ми втомились від лицемірства, від неспроможності великої Європи відстояти свої ж принципи та поставити в куток одного неслухняного кремлівського хлопчиська. Ми стомилися від примусу нас до діалогу з людиною, яка не здатна чути нічого, крім слів про велику імперію.

З іншого боку, ми стомилися від того, що нам 6 років ставлять вимоги і малюють 12­крокові плани дій — намалюйте їх краще для Путіна. Ми втомилися, що на різних платформах під Росію міняють правила гри та правила притягнення до відповідальності. Але при всій цій втомі ми стоїмо міцно й тримаємо оборону навколо європейської демократії. Саме Україна стала оплотом європейської та світової безпеки. Й хотілося б, щоб про це не забували ті держави, які називають себе друзями та партнерами України.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Мексиканські копи пересядуть на українські електробайки

Поліцейський відділок мексиканського міста Мехікалі візьме для тестування електричні велосипеди Delfast TopCop українського стартапу Delfast.

Раніше компанія презентувала свої електробайки шефу й працівникам поліції Мехікалі, а також меру міста. Після цього поліція Мехікалі й Delfast уклали угоду про тестування кількох транспортних засобів. «Досі місцева поліція використовувала звичайні велосипеди для патрулювання центру міста. Вони передусім оцінили силу й швидкість Delfast TopCop, яка дозволяє легко долати значні відстані, пересуватися на місцевості з перешкодами і в цілому є швидшою», — зазначили в Delfast. Крім того, в поліції Мехікалі відзначили екологічність електричних велосипедів Delfast — місто є одним із найзабрудненіших у Мексиці. Нагадаємо, українські розробники створили гібрид мотоцикла й гірського велосипеда.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В світі

Онук Назарбаєва просить політичного притулку в Британії

Айсултан Назарбаєв, онук першого президента Казахстану Нурсултана Назарбаєва, просить у Британії політичного притулку й звинувачує владу своєї країни в спільній з РФ корупції.

Про це він написав на своїй сторінці у Facebook. За словами 29-­річного чоловіка, через його позиції сім’я чинить на нього тиск. Він пообіцяв розповісти подробиці в інтерв’ю Times.

У жовтні 2019­-го онук Назарбаєва, старший син його дочки Дариги Назарбаєвої, отримав умовний термін за напад на поліцейського в Лондоні (вдарив одного і вкусив іншого правоохоронця) під впливом наркотиків. Він заявив, що в наркотиках «шукав заспокоєння душі від нестерпної реальності». Пізніше він дякував російським спецслужбам за те, що ті витягли його з в’язниці, куди його «відправила гнити» сім’я.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.