2019 рік: правові події, проблеми, закони, люди, актуальні наукові видання

Наша мудра поетеса Ліна Костенко якось сказала такі слова, які западають у душу:

«Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати».

У цьому «свинячому році», що відходить в історію, ми вчергове зрозуміли: щоб пережити прірву негараздів, маємо поспішати й усе робити чітко, і не просто працювати, а робити все думаючи, підчищаючи всі негаразди, і не волаючи про допомогу когось стороннього. Зовнішній контроль, в який дедалі глибше занурюється країна, економіка, суспільство, колись має закінчитися. І при тому не на словах, а на ділі. Рік завершується і прийшов час нових справ, що мають спрямувати наше бурхливе життя в русло продуктивної праці, дотримання законів, реалізації життєвих і професійних задумів. Адже 2019-й, як і попередні роки, підніс нам стільки «сюрпризів», що вистачило б на десяток років. Самі лише намагання нового уряду завершити територіальну реформу й осучаснити систему місцевого самоврядування, укріпити українське військо, навчити його англійській мові, а ще протистояти ворожому сусіду, що живе за правилом «в нас достатньо зброї, патрони подавай», покращити стан доріг, продовжити наступний етап медичної реформи, стабілізувати «зелений» і газовий тарифи, «приструнити» ціни на комуналку, відкрити земельний ринок тощо. І все це треба робити швидко й продуктивно, бо насиченість негативних подій на душу населення все ще закликає. Тож чимось треба її, душу, заспокоїти.

На політичному фронті ми бачимо небувалі зміни поколінь, й активне роз’єднання політичних кіл по лініях корупції, на жаль, продовжується традиційне — «найкраще для своїх — закон для інших».

У соціальному плані дійсно запрацювали нові соціальні ліфти, але в той же час з’явилися цілі клани пройдисвітів, що нагло обіцяють швидке кар’єрне зростання, збільшення капіталів, уникнення відповідальності тощо. І, як не дивно, хтось їм вірить.

В юридичних колах також наближається зміна поколінь, відхід старої когорти юристів та їхніх дітей зі сцени, плутанина в реформах суду й прокуратури, а також боротьба за підвищення зарплат бюджетникам, а ще зниження довіри до влади і розмови про вибори, референдуми, особливий статус Донбасу та газ… Формуючи цьогорічний рейтинг, редакція ЮВУ виходила з того, що сучасність і надалі пропонуватиме нові й нові виклики. І відповідальне ставлення до юридичного фаху, розуміння його особливої ролі в суспільстві та державі потребує чіткого аналізу перебігу подій, розумних кроків для відвернення проблем, а також, що особливо важливо, розуміння того, чи в правильному напрямі ми рухаємося? Саме тому, формуючи рейтинги цього року, редакція, як і в попередні роки, звернулася до серйозних експертних досліджень, а також врахувала зауваження членів Редакційної ради ЮВУ та головних наших експертів — читачів і дописувачів. У підсумку ми прийшли до звичних уже номінацій, а саме:

1. позитивні правові події року;
2. негативні правові проблеми року;
3. ефективні закони року;
4. креативні юристи року;
5. фундаментальні правові видання року.

Кількість інформаційних приводів у кожній групі дорівнює п’яти, тобто є оптимальною, що допомагає зосередитися на фактах правового життя, не беручи до уваги менш суттєві речі. Безперечно, що не все є безспірним, не кожна подія може знайти своє вірне й однакове сприйняття, проте експерти не стали вдаватися до спекулятивних міркувань, загравати з читачем. Отож почнемо…

Позитивні правові події року

1. Нормандський формат. Ключові підсумки зустрічі нормандської четвірки є достатньо корисними. Президент України В. Зеленський показав себе лідером, який піде на все, аби добитися результату, діючи при тому відповідально й помірковано. Привертає увагу й чітка робота радників, наявність придатних варіантів виходу з кризової ситуації на Донбасі, бо Європа тут практично відійшла на другий план, відсторонилася від розуміння суті воєнного протистояння, його окремих фаз та динаміки негативних змін. Європейських лідерів влаштовує відсутність «гарячої військової фази» біля власних кордонів, домовленості щодо транзиту газу. А прийняте за підсумками зустрічі комюніке вимагає не робити помилок та прорахунків — часу і можливостей виправляти їх у нас може й не бути… Безумовно, Спеціальна моніторингова місія ОБСЄ повинна бути спроможною використовувати всі можливості мандату і з березня 2020 року мати повний доступ до всієї неконтрольованої території України, а наші військові — до лінії кордону. Важливе й розуміння того, що заходи з імплементації Мінських домовленостей не мають змінювати Основний Закон України; а «формула Штайнмаєра» повинна бути інкорпорована лише в законодавство.

Як відомо, чергова зустріч лідерів України, Росії, Німеччини та Франції за домовленістю відбудеться через чотири місяці, говоритиметься про політичні та безпекові умови і, можливо, ця зустріч допоможе не лише в організації місцевих виборів, а налагодженню відносин без пострілів, підозр, обвинувачень. Таким має бути мирний, безпековий формат.

2. Важливими є й наші судові здобутки у протистоянні з РФ у міжнародних юрисдикціях. Безперечно, основним досягненням називається проведення Нормандського саміту в Парижі, але не менш важливими є й рішення міжнародних судів на користь України, а також збереження режиму санкцій, звільнення українських бранців Кремля, збереження курсу на ЄС і НАТО. Дехто з активістів вітає й закріплення цього курсу в Конституції. Починаючи з 2014 послідовність зовнішньої політики принесла певні здобутки в нашому європейському поступі, якими є Угода про асоціацію з ЄС, безвіз, формування та подальше збереження міжнародної проукраїнської коаліції, товарний безвіз скоро буде, сподіваємося. Це — наші завдання і на наступний період.

3. У 2019-му значно більше уваги приділялося темі прав людини. Це відчувалося як на урядовому рівні, так на рівнях міжнародних організацій та територіальних громад. Ця важлива тема активно обговорювалася й у Верховній Раді, уряді, в інститутах громадянського суспільства, зокрема в УГСПЛ, СЮУ, АПУ, ААУ та інших громадських організаціях, які визначили ключові проблеми, пов’язані з порушенням прав людини в ході війн на Донбасі, а також запропонували механізми для їх вирішення на законодавчому рівні. Ключовим інструментом для цього має стати національна модель правосуддя перехідного періоду, яка наголошує на важливості допомоги жертвам конфлікту та відновленні їх порушених прав. Комісія з питань правової реформи при Президентові України вже підготувала відповідний законопроект, розроблений під егідою Омбудсмена із залученням інших зацікавлених сторін. Ідеться про гармонізацію національного кримінального законодавства з положеннями міжнародного права, щоб покарати винних у воєнних злочинах (через ухвалення законопроекту № 0892, раніше відомого як законопроект № 9438). Запровадження основ перехідного правосуддя є необхідною умовою переходу до поствоєнного стану, деокупації та реінтеграції регіону». Учасники згаданих вище заходів радили владі застосовувати всі компоненти перехідного правосуддя в комплексі, а також вивчити досвід врегулювання конфліктів в інших країнах та активніше застосовувати практику реалізації прав людини, щоб уникнути помилок на цьому шляху.

4. Радикальні зміни в антикорупційній політиці, розрахованій на широке коло учасників правових відносин. Зокрема зазнав радикальних змін (до закону, що нараховує всього 72 статті, внесено понад 40 змін) чинний Закон України «Про запобігання корупції». По-перше, це «перезавантаження» самого НАЗК як головного носія ідей, напрямів політики та реалізації протидії корупції в ідеалі. Про все це ми почули вже зі звітів того ж НАЗК, НАБУ та САП. По-друге, практично в усіх державних органах і установах впроваджені антикорупційні програми, що базуються на визначенні корупційно-небезпечних сфер їхньої діяльності, — від судів, органів прокуратури, поліції, СБУ до органів виконавчої влади й місцевого самоврядування, юридичних осіб публічного права.

По-третє, в державі є розуміння основних факторів протидії корупції, а саме створення відкритого реєстру корупціонерів, державний захист
викривачів корупції, організація мережі антикорупційних громадських об’єднань, початок роботи антикорупційного суду та відновлення кримінальної відповідальності за протиправне збагачення тощо. Й хоча ми не побачили ще жодної резонансної «посадки» за відверту й нахабну корупцію і поки недостатньо працює заборона на одержання пільг, послуг і майна посадовцями органів державної влади та місцевого самоврядування, є ще нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог Закону «Про запобігання корупції»; не набула поширення практика конфіскації або спеціальній конфіскації за рішенням суду в установленому законом порядку за вчинені корупційні правопорушення. Проте зрушення є — вже здійснюються антикорупційні експертизи нормативно-правових актів, відбувається спеціальна перевірка певних осіб щодо їх причетності до корупції, вдосконалюється система фінансового контролю щодо декларантів або суб’єктів корупційного ризику, кількість яких у державі понад вісімсот тисяч осіб.

5. Другий етап медичної реформи. Він стосується не стільки мільйонів співгромадян, скільки покращення якості медпослуг, і почав впроваджуватися з 1 квітня цього року. Запроваджуються електронні медичні книжки та лікарняні листки, а також рецепти програми «Доступні ліки»; розпочалася реформа вторинної (спеціалізованої) ланки медичної допомоги, відповідно до якої впроваджується гарантований пакет медичних послуг пацієнтам. Його обсяг визначатиметься з урахуванням їхніх потреб, клінічної доцільності, економічної ефективності та забезпечення рівного доступу до послуг. За направленням лікаря можна буде отримати до 50 лікувальних і діагностичних процедур.

Так, більшість медзакладів отримає статус неприбуткових комунальних підприємств; активно впроваджується комп’ютеризація робочих місць. В регіонах з’являться територіальні підрозділи Національної служби здоров’я.

Намітилися й лідери з впровадження медичної реформи. Таким регіоном, зокрема, є Полтавщина, де зарплата сімейного лікаря зросла в рази — 10 тисяч грн отримує медична сестра, від 15 до 22 тисяч — лікар. Про це розповів на своїй сторінці у Фейсбуці головлікар області Віктор Лисак. В регіоні щоденно укладається понад тисяча договорів, відповідно до яких заклади первинної ланки змінили свій статус, вони отримали на 35—40% більше фінансування, ніж коли не робилося через медичну субвенцію.

Негативні правові проблеми року

1. Різке погіршення стану правової системи. Правова система загалом складається з декількох компонентів, що перебувають у постійній взаємодії, є взаємозалежними й повинні узгоджуватися: а) законодавча і нормативно-правова база (інформаційно-праве поле); б) система органів правосуддя (адвокатура, суд, прокуратура); в) органи забезпечення правопорядку (традиційна назва — правоохоронні органи). Вказані елементи мають діяти як системний механізм. У реальному житті вони мають забезпечувати правопорядок і громадянський мир, проте правова система розбалансована настільки, що про той же мир наразі можна лише мріяти. Ця розбалансованість обумовлена, по-перше, змінами в правовому полі (з кожною зміною владних персоналій відбуваються перманентні зміни (іноді радикальні) в інформаційно-правовому полі. По-друге, правовий нігілізм державного менеджменту, нехтування приписами Конституції України як Основного Закону, якому мають відповідати всі інші закони й підзаконні акти, регулярні намагання президентів, керівників органів законодавчої і виконавчої гілок влади впливати (часто-густо прямо або опосередковано) на виконання функцій і повноважень органів правосуддя та забезпечення правопорядку. Станом на грудень 2019 р. в числі найважливіших проблем країни експерти називають: 1) боротьбу з корупцією (47%), 2) підвищення зарплат і пенсій (46%), 3) зниження тарифів на комунальні послуги (44%), 4) вирішення проблеми Донбасу (42%). Неготовність влади розв’язувати ці питання все більше турбує громадян. У той же час Президенту України (скоріше, як особистості, ніж інституту влади) висловлюють довіру 65,9% респондентів. Це — найвищий в історії сучасної України рівень довіри. ВРУ як фактичному творцеві «правового поля держави» довіряють у середньому 31,6% опитаних; уряду України як основному організатору функціонування правової системи держави — 35,1%. Якщо іти далі, то держапарату (чиновникам) як кадровому потенціалу реалізації функцій і повноважень державного управління в цілому довіряють 29,4%; Національній поліції — 12,7%; Службі безпеки України — 7,1%, судам (судовій системі в цілому), діяльність яких фактично є стрижнем функціонування правової системи і включає в себе не лише безпосередні функції суддів, а й роботу прокурорів та адвокатів, не довіряє більшість громадян, оскільки від’ємний баланс довіри становить 56,6% опитаних КМІС. Одночасно слід зауважити, що програми політичних партій, які перемогли на останніх парламентських виборах та увійшли до складу парламенту, фактично не містять положень, присвячених розбудові сталої правової системи держави. Лише в програмах окремих партій (зокрема «Слуги народу» й «Голосу») йдеться про необхідність чергового вдосконалення/реформування судової гілки влади та боротьбу з корупцією, що фактично корелює з оцінками та побажаннями респондентів соціологічного опитування.

2. Відсутність державної стратегії (програми) підвищення рівня правової культури та правосвідомості, як загальної, так і професійної. Інститути державної влади та управління, громадський сектор і ЗМІ не мають стратегії і тактики підвищення рівня правової свідомості і політичної культури українців та їхніх керманичів. До того ж, у році, що минає, почали активно згортати свою публічну діяльність провідні аналітичні ЗМІ (газети «Дзеркало тижня», «Сегодня» та інші), що доносили до суспільства інформацію про актуальні правові події та громадсько-політичні настрої тощо. В чинній Конституції України не закріплено обов’язок держави приймати конституційні закони, тобто ті законодавчі акти, що регулюють діяльність конституційних органів державної влади та управління (парламенту, уряду, суду, Президента, місцевого самоврядування) і мають ухвалюватися конституційною більшістю парламенту, без права внесення в них змін протягом хоча б однієї каденції Президента і Верховної Ради України. Найвищі органи державної влади нагально потребують стабільності своєї діяльності, яка може бути забезпечена лише відносно сталими законами. Вкрай назріла й необхідність ухвалення закону про законотворчу і нормативно-правову техніку в Україні, який має передбачати всі процедурні моменти створення (написання) законів та нормативно-правових актів різних рівнів, включаючи обов’язкові комплексні експертизи законопроектів. Українська держава потребує досліджень правової поведінки політиків і державних службовців-керівників, з метою виявлення мотивів і причин неспівпадіння їхніх політичних заяв з реальними управлінськими діями та способом особистого життя. Такі дослідження повинні мати на меті розробку ефективних методик добору кадрів на керівні посади в органах державної влади та управління, а також на посади суддів і прокурорів. Проведення конкурсів на ці посади — безумовний крок вперед у цьому напрямі, але проведення тестування на знання текстів законів (правил) не вирішує існуючі проблеми в кадровій політиці держави, до того ж, ставить під сумнів легітимність системи вищої освіти в Україні. Нагальною потребою є категорична заборона політично-групового (кланового) добору кадрів і непотизм, що апріорі не можуть сприяти ефективності будь-якого соціального управління, а державного — тим більше.

3. Вкрай низька ефективність законодавчого впливу на макроекономічну стабільність. Звідси виникає потреба залученні зовнішніх джерел фінансування, зокрема для виплат за запозиченнями, що припадали на 2018—2020 роки. Впровадження нових законів стосовно енергетики, реформування державних банків, приватизації, підтримки малого та середнього бізнесу практично не сприяє економічному зростанню, яке в поточному році зменшилося майже на 6 процентів порівняно з аналогічним періодом року минулого. Хоча за рахунок монетарних заходів і продажу ДП та ОВДП за зовнішніх ринках відбувається певна стабілізація національної валюти, проте стабільного економічного зростання не відбувається. Так, українці почали отримувати більшу заробітну плату, а внутрішнє споживання, яке підвищилося на 8,4%, активізувало товарообіг. Водночас багато українців працездатного віку щороку у пошуках гідно оплачуваної роботи виїжджають за кордон, й це створює проблеми на ринку праці в Україні та сповільнює зростання обсягів промислового виробництва. При цьому вимушені емігранти ще й підтримують вітчизняну економіку, переказуючи гроші на батьківщину. Зокрема, в цьому році заробітчани надіслали додому загалом близько 11,3 мільярда доларів. Значення цієї суми важливе тим, що це становить 8,3% всього ВВП країни за минулий рік.

4. Проблема подвійної реєстрації договорів оренди землі. На сьогодні вона є поширеною та в останній час використовується для заволодіння чужим майном, а простіше — рейдерства. Найчастіше ситуації із заволодінням чужим майном виникають через зміну процедури державної реєстрації права оренди (договорів оренди) земельних ділянок, яка відбулася 1 січня 2013 року. З того часу державна реєстрація договорів оренди землі не здійснюється в Державному реєстрі земель. Замість цього проводиться державна реєстрація права оренди земельних ділянок у запровадженому в 2013 році Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. У цьому держреєстрі була відсутня інформація про чинні правовідносини оренди земельних ділянок, права на які виникли до 2013 року. Держава намагалася якось запобігати виникненню подвійної реєстрації права оренди однієї земельної ділянки за різними орендарями та для дотримання гарантій достовірності зареєстрованих прав на нерухоме майно. Проте реєстратори під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, не запитували від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення й реєстрацію прав, таку інформацію. З 2015 року Верховний Суд України дотримувався однозначної позиції, що реєстрація права оренди, здійснена піз ніше, має бути скасована. Причиною того є наявність уже зареєстрованого права оренди на одну й ту ж земельну ділянку і це є підставою для відмови в державній реєстрації (постанови ВСУ від 29.09.2015 р., від 30.03.2016 р., від 15.11.2016 р.). А в постанові від 12.06.2018 року в адміністративній справі вже новий судовий орган — Верховний Суд вказав, що одним з обов’язків державного реєстратора є встановлення відсутності суперечностей між заявленими і вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями. І для перевірки цієї інформації, з метою недопущення одночасного існування подвійної державної реєстрації прав, державний реєстратор повинен, зокрема, запитувати інформацію від відповідних органів, які проводили таке оформлення раніше, а також вимагати, в разі потреби, надання додаткових документів, тощо. Одночасне існування державної реєстрації кількох прав оренди на одну земельну ділянку суперечить засадам офіційного визнання і підтвердження державою фактів виникнення прав на нерухоме майно, є порушенням чинного законодавства та інтересів орендаря, за яким право оренди земельної ділянки зареєстровано первинно та не припинялося.

5. Небезпеки налагоджених корупційних схем виведення коштів з держскарбниці. Побудована в попередні роки корупційна схема полягає у виплаті зовнішніх боргів під колосально високі відсотки на вкрадені в державі гроші. На сьогодні 40% українського бюджету йде на виплату зовнішніх боргів, вважають експерти. І якщо ситуація з виплатами по зовнішнім позикам збережеться, то вже в найближчому майбутньому Україну чекає дефолт. Держава-банкрут зможе розплатитися з боргами єдино доступним їй активом — землею. Верхов на Рада в спішному порядку в першому читанні вже проголосувала за відкриття ринку землі. Експерти вважають, що за сприяння міжнародних фондів легалізувалися незаконно виведені з України гроші, і які вкладалися в облігації зовнішньої державної позики. Так, діяльність Мінфіну в попередні роки призвела до необгрунтованого збільшення обсягів зовнішнього боргу країни та закладення цілої держави в заставу зовнішнім кредиторам, покладання на громадян України додаткових боргових зобов’язань і створення протиправної схеми продажу облігацій внутрішньої державної позики й міжнародних запозичень, легалізації коштів, отриманих злочинним шляхом, в тому числі через компанію, підконтрольну колишньому главі Нацбанку. Експерти звернули увагу на факт проведення перевірки відомостей, зазначених у Звіті Рахункової палати від 19 грудня 2017 р. № 26-8 щодо встановлених порушень у сфері використання міжнародної технічної допомоги на суму 5,3 млрд доларів США, а саме в частині неефективного використання донорських коштів уряду США й неналежного здійснення контролю МЕРТ України, як координатора цієї діяльності, а також фактів незаконного лобіювання при видобутку й постачанні на територію України енергоносіїв та незаконного ціноутворення для українських споживачів з можливим протиправним використанням міжнародних фінансових інструментів. При цьому особливої уваги заслуговують дії попереднього уряду з використання кош тів державного бюджету для закупівлі медичних препаратів через так звані міжнародні організації, шляхом виведення й утримання грошових коштів (на термін більше року) на їх рахунках, що призвело до порушення вимог чинного бюджетного законодавства України та мало вигляд безвідсоткового кредитування, відмивання й легалізації коштів, отриманих протиправним чином. Ці та інші факти стали підставою кваліфікації ситуації в країні як «безнадійно корумпованої держави».

Ефективні закони року

1. Такі закони, що приємно, є, і їх багато. Так, експерти відзначили значну роль Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення освітньої діяльності у сфері вищої освіти». Даним законодавчим актом вдосконалено процеси ліцензування освітньої діяльності, посилено засади рівного доступу до вищої освіти, розширено сферу застосування технологій зовнішнього незалежного оцінювання, підвищено вимоги до керівника закладу, змінено рамки кваліфікацій тощо. Закон, зокрема, спрощує саму процедуру ліцензування освітньої діяльності у сфері вищої освіти; змінено статус національного закладу вищої освіти, як і статус дослідницького університету, — посилено вимоги для надання такого статусу; створено умови для розвитку міждисциплінарних програм, освітніх програм спільного та подвійного диплома; унормувано дуальну форму здобуття вищої освіти; встановлено вимоги до провадження освітньої діяльності за так званими регульованими професіями тощо. Привертає увагу й те, що даний акт стосується діяльності всієї системи вищої освіти, в якій працює та навчається декілька мільйонів громадян країни.

2. Закон «Про оренду державного майна». Даним актом змінюються процедури надання державного та комунального майна в оренду. Чималий зиск від цього отримають і громадяни та бізнес. Закон допоможе якщо не ліквідувати повністю, то значною мірою «прикрити» ще одне джерело корупції в державному управлінні, бо інформація щодо всіх угод оренди державного та комунального майна відтепер стане публічною, до того ж, вона буде зосереджена на одному ресурсі, яким має стати «Прозорро. Продажі». Завдяки цьому Закону всі фахівці отримають чітке розуміння того, скільки і якого майна здається в оренду, за якою ціною, і наскільки ця ціна відповідає ринку. З 1 лютого 2020 року всі нові договори оренди укладатимуться лише через електронну торгову систему, а всі
комерційні договори оренди — через онлайн аукціон. Таким чином, громадяни та бізнес зможуть легше отримати державне та комунальне майно в оренду, а сама процедура надання майна в оренду значно прискориться. Стартова орендна плата на аукціонах буде розраховуватися не від оцінки майна, а від його балансової вартості. Обов’язкова оцінка залишиться лише для випадків, коли організація хоче орендувати майно без конкурсу.

3. Закон «Про Товариства з обмеженою відповідальністю», який набув чинності в червні минулого року. Його положення частково наближають законодавство України до європейських норм, а також замінюють застарілі норми Закону «Про господарські товариства», прийнятого ще в далекому 1991 році.

Товариство з обмеженою відповідальністю (ТОВ) — найпопулярніша організаційно-правова форма юридичної особи для ведення бізнесу. А тому набрання чинності цим законом, без перебільшень, зачепило більшість суб’єктів підприємницької діяльності. Разом із тим, хоч вказаний Закон набув чинності лише в червні минулого року, проте в нього на сьогодні внесено значні зміни, які наближають його до європейських норм. Даний Закон не лише визначає правовий статус ТОВ, й вносить позитивні зміни в порядок їх створення, діяльність та припинення повноважень учасників. Серед нововведень: запроваджено поняття корпоративних договорів між учасниками товариства та інститут безвідкличної довіреності; змінено порядок входу/виходу учасників з ТОВ; встановлено обмеження щодо виплати дивідендів учасникам товариства тощо. Також у ньому зведено до мінімуму перелік відомостей, які обов’язково повинні бути відображенні в статуті.

4. Кодекс України з процедур банкрутства. Прийнятий 18 жовтня 2018 року він набрав чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та був введений у дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом, тобто 21 жовтня 2019 року. У ньому дається системне трактування таких важливих понять як «банкрутство», «боржник», «грошове зобов’язання» тощо. Визначені пов’язані з ним нормативно-правові акти, зокрема Господарський процесуальний кодекс, а також чітко виписані процедури санації, судові процедури, які стосуються боржника, питання юрисдикції, підсудності для відкриття процедури банкрутства, повноваження арбітражних керуючих тощо. Важливість і актуальність цього акта не викликає сумнівів, адже стосується значної кількості підприємств, що перебувають у важкому фінансовому стані.

5. Не можна не відзначити й Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», відомий також як Закон про особливий статус Донбасу, що був ухвалений ще 16 вересня 2014 р. й нині пролонгований на рік. Він був ініційований у рамках Мінських домовленостей, і полягав у запровадженні особливого статусу місцевого самоврядування (терміном на 3 роки) для окремих районів Донецької та Луганської областей, тобто територій, не підконтрольних українській владі. Проте далі його пролонгації на черговий рік справа не рухається. Зокрема, через невиконання російською стороною умов пункту 4 статті 10 Закону, особливий порядок місцевого самоврядування так і не був запроваджений. Хоча експерти вважають, що його запровадження, врешті-решт, змінить радикальним чином ситуацію на Сході держави.

Креативні юристи року

Як і в минулому році дана номінація викликала найбільше дискусій та заперечень серед наших експертів. У шорт-лист рейтингового оцінювання було внесені прізвища понад двохсот осіб, діяльність яких так чи інакше відповідала вимогам креативності юристів, творчі задуми яких характеризуються не лише здатністю до продукування нових ідей, але й, що важливо, доведенням їх до конкретного практичного результату. Із чисельної аудиторії в остаточний список тих персоналій наші експерти внесли п’ятьох правників, творчі здібності, компетентність, самоорганізованість, воля та практична спрямованість діяльності яких не викликає сумніву. Ми не визначаємо з них кращого, а публікуємо їх прізвища згідно з алфавітом.

1. Першою в цьому списку є Ірина Валентинівна ВЕНЕДІКТОВА, доктор юридичних наук, професор, яка, будучи завідувачем кафедри цивільно-правових дисциплін юридичного факультету Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна на позачергових виборах у Верховну Раду України 2019 року балотувалася у списку партії «Слуга народу» під номером № 3, потім була обрана на посаду голови комітету ВРУ з питань правової політики та правосуддя. Ірина Венедіктова є експертом з питань реформи судової системи президентської команди, а ще членом Науково-консультативної ради при Верховному Суді, арбітром Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України. Відома вона і як науковець, що має власну наукову школу, та ще є членом редакційних рад декількох журналів. Сфера її інтересів дуже широка, І. В. Венедіктова, зокрема, спеціалізується на питаннях розвитку конституціоналізму, розбудові громадянського суспільства, вирішенні проблем приватного та міжнародного права.

2. Другим у списку експерти назвали юриста, що буквально увірвався в публічну площину, хоча пов’язував свою професійну діяльність з фінансовим правом. У минулому році ЮВУ назвало його серед креативних юристів. Це — Данило Олександрович ГЕТМАНЦЕВ, відомий вчений, доктор юридичних наук, професор, адвокат. На сьогодні він є одним із провідних аналітиків фінансового права, головою комітету ВРУ з податкової, митної та фінансової політики. Також він — організатор і почесний президент юридичної компанії Jurimex, експерт TaxLink, президент Асоціації податкових радників. Як науковець Данило Гетманцев зробив значний внесок у теорію оподаткування, приділяє чималу увагу розбудові адміністрування податків, впровадженню електронного адміністрування та захисту платників податків. Наприкінці минулого року він був у числі основних нюзмейкерів, повернувши Національному художньому музею України ікони Братського Богоявленського монастиря, заснованого ще в 1615 році. Це — перша такого розмаху подія серед провідних юридичних фірм, коли відбувається конкретний внесок у відновлення відомих історичних святинь.

3. Третьою в цьому списку іде Ніна Іванівна КАРПАЧОВА , екс-народний депутат України, перший український Омбудсман. Вона є автором декількох законопроектів, прийнятих ВРУ. Ніна Карпачова неодноразово очолювала урядові делегації України на серйозних міжнародних та європейських форумах із проблем захисту прав людини.

З 2000 року вона активно працює в Міжнародному інституті Омбудсмана, у 2019-му, як і в попередні роки, активно сприяла обміну військовополоненими, запобіганню торгівлі людьми. Окрім того, Н. І. Карпачова є автором численних видань з питань захисту прав людини, вона бере активну участь в громадській діяльності, є першим заступником голови Союзу юристів України.

4. Нове обличчя, якщо можна так сказати, серед креативних юристів року — Олег Анатолійович МАКАРОВ, керуючий партнер, керівник юридичного підрозділу юридичної фірми, депутат Київської міської ради VIII скликання. У попередні роки він був відомий не лише як фаховий юрист, але і як активний громадський діяч, зокрема багато часу приділяв роботі в Дисциплінарній палаті Київської міської кваліфікаційно-дисциплінарної комісії адвокатури та в правлінні громадської організації «Асоціація правників України». З 2015 р. О. А. Макаров — член етичної комісії всеукраїнської громадської організації «Асоціація правників України». Чудова європейська освіта, величезний практичний досвід та численні виграні справи зробили його впізнаваним не лише в юридичному співтоваристві. Сьогодні О. А. Макаров — народний депутат України ІХ скликання від партії «Голос», секретар комітету ВРУ з питань правової політики.

5. У цьому ж списку Руслан Олексійович СТЕФАНЧУК, один із лідерів команди чинного Президента України. За роки активної політичної діяльності він співпрацював з народним депутатом Анатолієм Матвієнком, іншими державними діячами. Водночас займався науковою діяльністю в Хмельницькому університеті управління та в Національній академії прокуратури України, у 2011—2013 рр. завідував відділом проблем розвитку національного законодавства в Інституті законодавства Верховної Ради України. У квітні 2019 р., тоді ще кандидат у Президенти України Володимир Зеленський на ток-шоу «Право на владу» назвав Руслана Стефанчука однією з ключових фігур своєї команди, ідеологом партії «Слуга народу» та експертом з реформування державних правових інститутів і законопроектної роботи. Обраний народним депутатом України за списком згаданої партії «Слуга народу», а 29 серпня цього року і Першим заступником Голови Верховної Ради України.

Фундаментальні правові видання року

Для початку зазначимо, експертами було обрано та оцінено близько сотні видань, які заслуговували на серйозну увагу. Треба зазначити, що в цьому році їх кількість та якість значно покращилися. При цьому не мав особливого значення регіон мешкання авторів. Вони були сильними як у столиці, так і в регіональних центрах або правничих школах. Варто зазначити, що значно підвищили якість своїх книг автори з Харкова, Одеси, Ужгорода, Львова, Хмельницького, інших правничих центрів. Видання, що представлені в цьому рейтингу, — не нумеровані, адже рейтинг утворений не за науковістю або значимістю видань, а за їх актуальністю, навчальним та практичним застосуванням.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути