В Україні
Адвокат і політика
Олекса ЯКИМЕНКО, адвокат, м. Вінниця
Адвокат завжди є потенційним політиком. У силу своєї юридичної та культурної підготовки, він уже готовий стати ним. Проте, щоб насправді стати політиком, адвокат має припинити або зупинити свою адвокатську діяльність, тобто потрібно перестати бути правозахисником.
Що можна, а чого не можна адвокату
Закон категорично забороняє лише суміщати адвокатську діяльність з роботою на посадах, які пов’язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування. Формально дозволено таке суміщення, коли воно не пов’язано з зайняттям владних посад. Наприклад, бути депутатом місцевої ради (крім здійснення повноважень на постійній основі), членом політичної партії, обіймати там керівні посади тощо.
Але адвокатська діяльність не може суміщатися з будь-якою політичною діяльністю. Адвокатська робота не допускає іншого професійного відволікання або захоплення, яке могло б ускладнити реалізацію адвокатського покликання. Адвокат повинен завжди бути готовим надати юридичну допомогу особі, незалежно від її політичних переконань та вподобань. Тут він має діяти як лікар, який надає медичну допомогу людині, незалежно від того, хто вона така. Однак, якщо адвокат політично заангажований — це уже означатиме, що він професійно упереджений.
Сенс адвокатури — викривати тих, хто виходить за окре слені правом межі, будь то чиновники чи політики всіх мастей. Чиновник, виправдовуючи свої дії, скаржиться на брак у нього повноважень для виконання своїх обов’язків, тому заради «державних» інтересів йому доводиться переступати закони. Політики хочуть змінити режим, який вони називають «авторитарним» або «несправедливим» тощо і встановити свій, «демократичний», тому вони, як правило, не визнають жодних законів цього режиму. Інші взагалі вважають, що невиконання законів, які не відповідають їхнім поглядам, не є правопорушенням, а переслідування владою за порушення неліберальних законів є нехтуванням правами «вільної» особистості тощо.
Адвокат же стоїть за виконання всіма тих законів, які є зараз, а не які повинні бути. Для нього достатні ті закони, які є. Закон — це не рядок у нормативно-правовому акті, це система і єдність права. А право єдине й цілісне, що завжди дозволяє прийняти справедливе рішення. І навіть у тих випадках, коли адвокат викриває дії влади, на відміну від політика, він перебуває повністю в правових рамках своєї професійної правозахисної діяльності.
У чому суть різниці?
Політики і державний апарат всіх систем проти права і за доцільність. А для адво ката право і є доцільність. У цьому консервативність адвоката. Доцільність поза правом заперечує адвоката. Існування адвоката в системі невизначеності та свавіллі доцільності втрачає сенс, тому доцільність ворожа адвокату. Він завжди проти доцільності і за право.
Змішання правозахисту і політики ставить адвокатів в один ряд з тими, хто присвячує себе боротьбі за політичні цілі. А ці цілі, як правило, спрямовані на руйнування або перетворення суспільства, держави, політичного устрою. Адво кати, які прагнуть до такого руйнування або перетворення, по суті витупають як революціонери й уже не можуть виконувати свою правозахисну місію, тобто, по суті, перестають бути адвокатами.
Політична, революційна адвокатура — це оксиморон.
Використання доводів політичного характеру
Є випадки, коли адвокат, з різних причин та міркувань, вдається до доводів політичного характеру або які містять політичні підтексти тощо. Таке недопустимо. Політика не повинна бути в залі судового засідання, оскільки при іншому розкладі доцільність стане домінувати над законом. У залі судового засідання має дотримуватися принцип змагальності. А для цього, зокрема, необхідно, щоб адвокат витримував політичний нейтралітет, не брав участі в політичних чварах, не плутав свою правозахисну місію зі сторонніми політичними справами.
Правозахисник не повинен у своїй професійній діяльності використовувати або іншим чином експлуатувати політичні переконання свого підзахисного. Це означатиме, що адвокат відступив від своїх прямих професійних обов’язків у юридичному захисті й такий адвокат втратить до себе будь-яку довіру. І така недовіра не з причин якогось раптового відразливого перетворення, а криється в особливості професії: адвокат не може бути об’єктивним у питаннях, які стосуються політичних поглядів. І з цим йому потрібно погодитися.
Про це у різкій манері застерігав ще Володимир Ленін на початку двадцятого століття: «Адвокатів треба брати в їжакові рукавиці й ставити в стан облоги, бо ця інтелігентська наволоч часто паскудствує. Заздалегідь попереджати їх суворо: якщо.., дозволиш собі хоч найменшу непристойність або політичний опортунізм (говорити про нерозвиненість, про невірність соціалізму, про захоплення, про заперечення соціал-демократами насильства, про мирний характер їх вчення і руху і так далі, або хоч що-небудь подібне), то я, підсудний, тебе обірву тут же публічно, назву негідником, заявлю, що відмовляюся від такого захисту і так далі. І приводити ці погрози до виконання. Брати адвокатів тільки розумних, інших не треба. Заздалегідь оголошувати їм: виключно критикувати й «ловити» свідків і прокурора на питанні перевірки фактів та підлаштованим звинуваченням, виключно дискредитувати шемякінскі сторони суду. Навіть розумний ліберальний адвокат архісхильний сказати або натякнути на мирний характер соціал-демократичного руху, на визнання його культурної ролі навіть людьми на кшталт Пекло Вагнера etc. Усі подібні наміри треба припинити в корені. Юристи найреакційніші люди, як говорив, здається, Бебель. Знай цвіркун свій припічок. Будь тільки юристом, висміюй свідків звинувачення і прокурора, найбільше протиставляй такий собі суд і суд присяжних у вільній країні, але переконань підсудного не стосуйся, про оцінку його переконань і його дій не смій і заїкатися. Бо ти, лібералішко, до того ж цих переконань не розумієш, що, навіть хвалячи їх, не зумієш обійтися без непристойностей. Звичайно, все це можна викласти адвокату не по-собакевичному, а м’яко, поступливо, гнучко й обережно. Але все ж краще адвока тів боятися і не вірити їм, особливо якщо вони скажуть, що вони соціал-демократи і члени партії».
Ось така оцінка трудів адвоката може бути, коли він «зачіпає» політику.
Це наочне підтвердження, що він завжди має діяти лише в рамках правового процесу. Й хоча закон — міра політична, а адвокатська діяльність немислима без або поза використання закону, проте в результаті своєї професійної діяльності адвокат не отримує влади для себе. Тому всі наявні політичні ознаки, які безперечно існують у формі і змісті адво катської діяльності, не існують у чистому вигляді, вони трансформувалися в суто професійну діяльність.
Політика адвоката проявляється через професійну діяльність. Інакше це не буде адвокат.
Окремі адвокати вдаються до заяв про політичний характер судового процесу і що влада таким чином бореться зі своїм політичним супротивником його підзахисним. Тобто такі адвокати поширюють політичні заяви типу — справа ця… політично мотивована і не має жодних належних доказів. «… су дове засідання юридично підтвердило, що це процес саме політичний. Чому було юридичне підтвердження політичної ознаки цієї справи? Справа в тому, що вчора протягом 2,5 години підсудна і її захисники, звертаючись до суду, просили назвати подію злочину, просили суддю, щоб він озвучив, у чому полягають оті злочинні дії підсудної, за які її кримінально переслідують. У ці 2,5 години суддя самотужки, а також за допомогою прокурорів, намагався сформулювати подію злочину. Та так і не сформулював. І це зрозуміло, чому не сформулював. Бо немає події злочину. А якщо її немає в дійсності, то, звісно, її не можна сформулювати… Якщо так, то насправді дане переслідування є політичним, воно не є юридичним».
Такого роду заяви виходять за рамки адвокатської професії, порушують сенс адвокатської професії і, що прикро, навіть не завжди є юридично бездоганними. Політичні заяви можуть і повинні робити політичні діячі. Якщо судовий процес є дійсно або уявно політично мотивованим, то заяви про це повинен зробити сам підсудний або політична партія, членом якої він є, але не адво кат. Адвокат не повинен виступати з такою заявою навіть за дорученням свого довірителя.
Якщо підсудний сам себе вважає політичним борцем або жертвою політичних репресій, то він сам особисто і повинен вести себе в процесі як політичний борець. Це не справа адвоката, а адво кат не повинен показувати своє ставлення до політичних поглядів свого підзахисного. Якщо підсудний не визнає політичний режим, то він не повинен визнавати і суддів, бо вони, на думку політичного борця, є плоть цього режиму. Політичний борець повинен у судовому процесі викривати не тільки взагалі ненависний йому політичний режим, а й сам суд. Адвокат же повинен будувати свої відносини із судом за правилами судочинства.
Такими заявами адвокат виводить сам себе за рамки процесуальних функціональних обов’язків і фактично підміняє формальний юридичний процес політичною доцільністю. В подальшому, коли він буде заявляти юридично вмотивовані заяви про неспроможність звинувачення, абсурдність вироку і щось там ще, то такі його заяви не матимуть будь-якого юридичного, громадського і політичного сенсу. Адже від самого початку адвокат відмовив судовому процесу в його процесуально-правовому призначенні, визнавши цей процес політичним.
«Паліативні» справи, звісно, є…
Це аж ніяк не означає, що, насправді, відсутні «політичні» справи. Вони є, і навіть мають уже окрему професійну назву — «паліативні». Термін взятий від паліативної медицини (медицина для безнадійних хворих), що передбачає діяльність паліативної адвокатури для безнадійно обвинувачених. Ці справи характеризуються тим, що при їх розгляді спрацьовує обвинувальний ухил, окремі норми законодавства фактично не діють, існує явний і прихований спротив захисту не лише сторони обвинувачення, а й суду та в цілому правоохоронної системи тощо.
Умови роботи адвоката в «політичних» судових процесах є складними, проте він не позбавлений можливості проявити свій професійний хист. А коли ж звучить теза адвоката про політичний характер суду над його підзахисним, то це уже сприймається як спосіб відмови правозахисника від боротьби за право або така собі об’ява про його неспроможність здійснювати професійну діяльність.
Джерело: Юридичний вісник України
