В Україні
Амністія капіталів: чому ставка — не найважливіше?
Лада КРІМЕРМАН, керуючий партнер HLP Group
Якою має бути податкова амністія в Україні, і що може її зіпсувати?
Команда Володимира Зеленського заявила про намір ввести загальне декларування доходів, а заодно — провести амністію капіталів. Рішення здається цілком логічним — податкова амністія дозволить громадянам відносно безболісно показати державі нажиті капітали й почати жити прозоро, з чистого аркуша.
Що таке податкова амністія?
За визначенням МВФ — це «обмежена за часом пропозиція уряду певній групі платників податків заплатити визначену суму в обмін на прощення податкового зобов’язання (включаючи відсотки та штрафи), що відноситься до попередніх податкових періодів, а також звільнення від судового переслідування». Тобто держава пропонує своїм громадянам задекларувати все своє майно і капітал, незалежно від того, яким чином все це було нажито. Якщо в людини немає підтвердження джерела доходів на якусь суму, вона повинна заплатити певний відсоток від неї – після цієї точки відліку держава починає повністю моніторити його доходи і витрати. Прийшов, задекларував, сплатив штраф і пішов жити далі. Так, було, грішив, але тепер ти – чесний громадянин.
Яке завдання вирішує держава застосуванням амністії? Зі слів голови Державної податкової служби Сергія Верланова можна зробити висновок, що мета амністії — поповнення бюджету. Але є куди більш важливе завдання — побудувати цивілізовані відносини з платниками податків і вивести з тіні їх майно і доходи.
Ставки і справедливість
За словами глави РНБО Олександра Данилюка, дискусія наразі ведеться навколо ставки, за якою буде обкладатися податком незадеклароване раніше майно. Природно, питання ставки найбільше цікавить громадян і воно дійсно важливе. Верланов озвучив робочий варіант: «проект податкової амністії капіталів передбачає базову ставку в 9% і пільгову в 5% – при добровільному розкритті інформації платником податків».
З одного боку, всі розуміють, що якщо не буде доступною амністія, велика ймовірність, що люди не захочуть показувати свої активи. Більше того – далеко не у всіх буде можливість показати майновий стан і джерела доходів, за рахунок яких цей майновий статок було отримано. Адже проблема стосується не тільки олігархів, які отримували доходи манівцями, а й пересічних громадян. Хтось отримував зарплату готівкою, хтось показував не всю виручку в своєму магазині, а хтось просто не турбувався за зберігання документів — адже раніше в цьому не було необхідності. Всі вони могли заробити майно своєю працею, але підтвердити це документально не можуть.
З іншого боку, амністія зі сплатою за низькою ставкою для всіх дозволить легалізувати по-справжньому сумнівні доходи. Тобто майно, придбане без сплати податку на доходи, які були отримані з використанням всіляких схем. Не використовуй окремі бізнесмени схеми, вони б заплатили 18—20% податків, а зараз можуть отримати можливість сплатити з тих же доходів всього 5%. Це стільки ж, скільки платить фізособа-підприємець, маючи при цьому обмеження по оборотах. Той, хто показував прибуток, з якого забирали 18%, запитає — навіщо я всі ці роки платив податки?
Якщо для таких бізнесменів 5% — це мало, то для пенсіонерів, у яких немає грошей і підтвердження походження нерухомості, навіть 5% можуть стати проблемою. Нульова декларація завжди, при будь-якому варіанті виконання, буде мати негативний соціальний ефект. Саме тому про неї багато говорять, але тягнуть з реалізацією. У нас загравати з виборцями — свята справа, і жоден політик під час передвиборної кампанії не сказав: «Я йду у владу, щоб забезпечити загальне декларування, нульову декларацію, і кожному з вас потрібно буде з усього, що у вас є, заплатити податки». Кажуть лише про олігархів, але амністія так не працює.
Особливість історичного моменту в тому, що державі, по суті, не потрібно вмовляти громадян «здатися», заманюючи низькою ставкою, оскільки розвиток обміну інформацією між відомствами та країнами в кінці кінців і так до цього призведе. Що не задекларовано сьогодні, то завтра потрапить до рук контролюючих органів у рамках обміну. Тому законодавці можуть собі дозволити диктувати більш жорсткі умови і все одно отримати позитивний ефект для бюджету.
Приховані доходи або злочинні?
Але є проблема більш складна й важлива, ніж відсоток, який потрібно заплатити, — це знайти тонку грань між амністією і легалізацією доходів, отриманих злочинним шляхом. Вивести доходи з тіні – це, по суті, і є легалізація, й авторам української податкової амністії належить добре продумати, як розділити капітали, які можна легалізувати, а які — ні.
Якщо людина свого часу займалася підприємницькою діяльністю і не заплатила податки, то добре, нехай заплатить свої 5% (9% або 15%) і спить спокійно. Але держслужбовець або депутат, який отримав свої доходи в результаті корупційних дій – не повинен підпадати під норми закону про амністію. Так, і те, й інше є порушенням закону, але порушення ці різні за своєю суттю. Перший свого часу застосовував схеми по оптимізації й ухилявся від оподаткування, а другий — порушив закон про корупцію. Повинні бути чіткі, зрозумілі і справедливі правила, за якими закон розділить ці доходи.
Якщо таких механізмів не буде, якщо вони не будуть чіткими, ніяку амністію починати не можна. В іншому випадку ми або отримаємо пряму легалізацію всіх доходів, у тому числі — одержаних злочинним шляхом, або в закон буде внесена норма, яка дозволить згодом притягнути до відповідальності за злочинну діяльність, з якої були отримані задекларовані доходи.
Але будь-яка подібна лазівка створює ризик, що сьогодні всі погодяться на добровільне декларування, а завтра правоохоронні органи прийдуть за кожним — не тільки за злочинцями і олігархами. Будь-який виняток переводить амністію в режим ручного управління й може бути використаний як у благих цілях — не допустити відмивання доходів, так і з метою розборок з неугодними. Цю норму кожен чиновник і кожен орган на місцях захоче застосовувати на власний розсуд, а вирішувати все буде судова практика, яку в нас традиційно качає в ту сторону, в яку дме політичний вітер. Якщо люди будуть розуміти, що закон дозволяє державі в один прекрасний день конфіскувати майно, вони просто побояться його декларувати.
Як порахувати те, що порахувати неможливо?
Амністія капіталів передбачає, що громадянин повинен заплатити якийсь відсоток з майна і доходів туманного походження. Практично всі доходи сьогодні і так декларуються, тому основне завдання — спонукати громадян декларувати майно. Якщо хтось декларує 5 млн доларів — усе зрозуміло, з них і віднімуть відсоток. Але що, коли людина декларує заводи, пароплави, будинки, місце в гаражному кооперативі, й у неї немає підтвердження того, за які гроші і коли вона їх придбала?
Як оцінити вартість цього майна? З якої суми, в якому обсязі заплатити 5 (9)%? Що робити, якщо ці операції здійснювалися на території України в ті часи, коли нерухомість купувалася за символічну суму і будинок вартістю мільйон доларів за документами продавався за 100 000 (а то й менше)? Адже лише в останні два-три роки стали вимагати, щоб оцінна вартість була хоч якось наближена до ринкової. Оцінювати ж за сьогоднішніми цінами на ринку теж некоректно, адже ринок істотно змінився. Без чітких відповідей на ці питання про справедливу амністію не може бути й мови.
З точки зору податкової амністії, принцип справедливості повинен дотримуватися. Необхідно продумати механізм, що дозволяє зробити все грамотно й логічно. Підхід повинен бути усвідомлений, бо якщо перегнути — це може викликати серйозну зворотну реакцію, аж до майданів. І головне — творці проекту повинні ставити на перше місце не одноразове наповнення бюджету, а побудову здорової прозорої системи взаємовідносин держави і платника податків, відправною точкою якої може стати лише нульова декларація.
Джерело: Юридичний вісник України
