Анжела Стрижевська: «За останні два роки робота прокуратури стала якіснішою. І це — добре…»

З ім’ям Анжели Стрижевської пов’язують різні асоціації й вони в основному позитивні. Йдеться про колег по викладацькій роботі в КНУ імені Тараса Шевченка, суддівській, науковій та консультативній роботі у Верховному Суді України. Бо де б Анжела Анатоліївна не працювала, завжди знаходилися справжні друзі, які поділяли її думки і позиції, раділи її успіхам. Звісно, були й ті, які готові були «втопити» її разом з усім тим, що вона робила.

Нині Анжела Стрижевська — заступник Генерального прокурора й курує, зокрема, напрям представництва в судах, слідства управління спецрозслідувань ГПУ. А тут поле журналістського інтересу велике. Тож сьогодні Анжела Анатоліївна, яка, до речі, свого часу була дописувачем ЮВУ, гість редакції тижневика і наша розмова про проблеми діяльності прокуратури, резонансні справи і низку інших тем, так чи інакше пов’язаних з її нинішньою роботою.

— Анжело Анатоліївно, свого часу Ви очолили в ГПУ робочу групу з питань проведення аналізу діяльності органів прокуратури та розробки системи оцінки якості роботи прокурора. Причетні Ви й до комплексного аналізу функціонування органів прокуратури, вирішення питань про перегляд структури та штатної чисельності прокуратур з урахуванням функціональних навантажень та обов’язків, які можуть дублюватися. Чи є вже конкретні результати роботи цієї групи і що вона привнесла в прокурорське життя?

— Із цього приводу можу сказати, що на сьогодні триває робота над виконанням плану дій щодо реалізації положень Стратегії реформування судоустрою, судочинства та суміжних правових інститутів на 2015—2020 роки, схваленої Указом Президента України від 20.05.2015 р. No 276, а також Дорожньої карти з реформування органів прокуратури України, розробленої за результатами співпраці Генеральної прокуратури України і представників міжнародних організацій. Запровадження в законодавчому порядку регулярних оцінок виконання службових обов’язків прокурорів в органах прокуратури (включаючи органи прокурорського самоврядування) також є рекомендацією ГРЕКО. Й саме на виконання розділу 3 вищезазначеної Дорожньої карти наказом Генерального прокурора України від 5 березня 2018 року No 38 утворено робочу групу за участі представників Консультативної місії Європейського Союзу в Україні та Офісу Ради Європи в Україні. Одним із результатів роботи вказаної групи є визначення прозорої та об’єктивної системи оцінювання діяльності прокурора. Проте наразі її запровадження в прокуратурах усіх рівнів неможливе без внесення змін до законодавства України.

На сьогодні результатом діяльності робочої групи є підготовлений проект Закону «Про внесення змін до Закону України «Про прокуратуру», яким пропонується запровадити періодичне оцінювання діяльності прокурора та визначити його порядок. Указаний законопроект був предметом вивчення міжнародних експертів проекту Ради Європи «Подальша підтримка реформи кримінальної юстиції в Україні» й отримав різного роду висновки та рекомендації, як схвальні, так і заперечливі, щодо окремих його положень.

— Щодо прозорості і прийняття рішень прокурорами: є певне зрушення незалежності щодо прокурорів, можливо, зменшення позаправового впливу керівництва. За новим законом прокурори звільняються від неофіційного «тиску». Відтепер жодних усних доручень, «прохань», «телефонних доручень» прокурорів вищого рівня працівник виконувати не зобов’язаний до отримання письмових вказівок. Кажуть, що прокурор не зобов’язаний також виконувати накази і вказівки прокурора вищого рівня, що викликають у нього сумнів у законності та явно злочинні розпорядження або вказівки. Це здійснюється на практиці чи просто чергова декларація?

— Законом України «Про прокуратуру» (ст. 17) передбачено, що прокурори підпорядковуються своїм керівникам виключно в частині виконання письмових наказів адміністративного характеру, пов’язаних з організаційними питаннями діяльності їх самих та органів прокуратури. Законодавством заборонено прокурорам вищого рівня давати вказівки прокурору нижчого рівня, погоджувати прийняття ним певних рішень та здійснювати інші дії з процесуальних питань. Не зобов’язаний прокурор виконувати й накази та вказівки прокурора вищого рівня, що викликають у нього сумнів у законності, якщо він не отримав їх у письмовій формі, а також явно злочинні накази або вказівки. Такий припис забезпечує незалежність прокурора у процесі. Прокурор також може звернутися до Ради прокурорів України з повідомленням про загрозу його незалежності в разі отримання наказу або вказівки, що викликають у нього сумнів у їх законності.

— Як відомо, нині в складі органів прокуратури працюють близько 15 тисяч осіб і в подальшому передбачалося поступове зменшення цієї кількості до 10 тисяч. Як Ви вважаєте, чому в чинному Законі «Про прокуратуру» не закладена норма щодо максимальної чисельності співробітників центрального апарату Генеральної прокуратури та регіональних підрозділів відомства?

— Відповідаючи на це питання, зазначу, що в грудні 2017 року норма Закону України «Про прокуратуру», яка передбачала поступове зменшення кількості прокурорів до 10 тисяч, була змінена. Наразі законом передбачена гранична чисельність працівників органів прокуратури в 15 тисяч осіб, що дозволяє в межах законодавчо затвердженої загальної чисельності працівників коригувати необхідну кількість прокурорів, державних службовців органів прокуратури залежно від обсягу навантаження за напрямами діяльності та інших факторів. Щодо відсутності на законодавчому рівні граничної чисельності працівників у розрізі центрального апарату та регіональних прокуратур, то це також пояснюється різним навантаженням на прокурорів залежно від місця розташування прокуратури й кількості органів досудового розслідування на місцях.

Зазначу, що щорічно в Україні реєструється близько 1 мільйона кримінальних проваджень, що, за встановленим статтею 37 КПК України правилом, вимагає призначення процесуального керівника по кожному з них. Минулорічна статистика свідчить, що виходячи з кількості зареєстрованих проваджень, навантаження на одного прокурора досягає 600 проваджень на рік. А це, як ви самі розумієте, багато.

— Останнім часом характерним стало поновлення на службі осіб, які були зняті з посад публічно, резонансно. Є тут і працівники прокуратури, зокрема, йдеться про прокурорів «діамантових», «бурштинових», «лісових»… Щось не так із їхнім звільненням із посад, чи якісь інші причини? Ваша думка з цього приводу.

— Як відомо, в кожному конкретному випадку питання про поновлення таких людей на роботі вирішує суд на підставі досліджених доказів, діючи на свій розсуд та переконання. Тож, незважаючи на резонансність та гучність звільнень прокурорів, їх поновлення може відбуватися на підставі судових рішень, які мають виконуватися всіма, в тому числі й суб’єктами владних повноважень. І ГПУ тут — не виняток…

— Добре, тепер щодо корупційних ризиків у діяльності органів прокуратури. У відповідному документі (Антикорупційна програма Генеральної прокуратури України) визначено 11 об’єктів, серед яких 5 функцій та 6 завдань для забезпечення діяльності органів прокуратури. Відверто кажучи, практично вся прокуратура і її співробітники — це «корупційно небезпечні суб’єкти». Чи Вам так не здасться?

— Як на моє переконання, не варто робити якихось узагальнюючих висновків з приводу корумпованості всіх прокурорів. На жаль, дійсно ганебні випадки нечистих на руку прокурорів також зустрічаються. Проте переважна більшість прокурорів, у чому я переконана, залишаються відданими своїй справі.

Додам, що в останні два роки для мінімізації корупційних ризиків у Генеральній прокуратурі України працює профільна комісія з оцінки корупційних ризиків, завданням якої є розробка заходів, необхідних для викорінення корупції в системі органів прокуратури, моніторинг їх виконання та інформування про проведену роботу в цьому напрямі НАЗК.

— Оцінюючи останній звіт Генерального прокурора України за минулий рік, понад половина експертів певним успіхом ГПУ вважає повернення до бюджету коштів корупціонерів, зокрема справу щодо конфіскації понад мільярда доларів людей з оточення Януковича. Також плюсом ГПУ є факти боротьби з корупцією на, так би мовити, «нижчих рівнях». Не минає й тижня без повідомлень про затримання чиновників «середньої руки», про що пише й наша газета. Схоже, тут дало результат посилення співпраці ГПУ, СБУ та МВС. Водночас, і це є очевидною проблемою Генпрокуратури, називається те, що, попри більшу відкритість, довіра до ГПУ не зросла. Ймовірна причина — резонансні справи відійшли на другий план. Наприклад, про «диктаторські закони» ніхто й не згадує, справа Кернеса закрита, на місці тупцює слідство у справі Павла Шеремета, заговорено справу Сергія Пашинського тощо. Що можна сказати з цього приводу?

— Перше, що можу сказати, відповідаючи на ваше запитання, це те, що упродовж останніх років нами була проведена колосальна робота задля того, аби довіра до органів прокуратури зростала. Разом із тим, питання довіри до органів прокуратури завжди було дискусійним. Є певна категорія людей, які за будь-якої нагоди категорично і повсюдно говорять про те, що довіру було втрачено безповоротно й усіх прокурорів слід замінити. Є й інші заяви, менш радикальні.

Саме через це, за новим законом, прийняття на посаду прокурора проводиться на конкурсній основі. Сподіваюся, законодавчі новели та їх успішна реалізація позитивно вплинуть на імідж прокуратури. Можу також додати, що за останні роки прокуратура змінилася, її робота стала якіснішою і прогнозованішою. І це — добре.

— Із певного часу альтернативою функції прокуратури з нагляду за додержанням прав і свобод людини відповідно до стандартів ЄС стало запровадження механізму прямого звернення до суду. З метою заміни діяльності прокуратури в указаному напрямі з 1 січня 2014 р. в Україні розпочав роботу інститут безоплатної правової допомоги. Однак обмежене фінансування, недостатня компетентність юристів, які там працюють, та відсутність у них, на відміну від прокурорів, владних повноважень спричиняють низький рівень ефективності цього інституту. Чи є в органах прокуратури достатньо повноважень для виконання покладених на неї обов’язків з нагляду за додержанням прав і свобод людини?

— Як відомо, із прийняттям змін до Конституції України у 2016 році прокурори втратили функцію з представництва інтересів громадян у суді. Тож на сьогодні прокурори уповноважені лише завершити ті провадження з представництва інтересів громадян, які були розпочаті до набрання чинності змінами до Конституції України, тобто до 30 вересня 2016 року.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути