В Україні
АРМА у справі УкрСиббанку. Не таке воно просте діло – збереження речових доказів
Юрій Котнюк, ЮВУ
Третього березня Верховний Суд ухвалив постанову, якою Національне агентство з розшуку і менеджменту активів (АРМА) остаточно виграло господарську справу, затіяну проти нього іноземним підприємством «Черномор». Предмет позову може здатися малозначним – всього-то-навсього визнання недійсним договору про подовження терміну управління майном, укладеного АРМА з іншим суб’єктом підприємницької діяльності. Втім для широкого загалу більш цікавим є той факт, що даний процес – епізод великої війни, пов’язаної з грандіозним шахрайством, вчиненим багато років тому стосовно УкрСиббанку.
Шахраї проти олігарха
Фінансова установа, якій у цій історії судилося зіграти сумну роль потерпілої, була заснована у 1990 році під назвою «Харківінкомбанк», а своє нинішнє ім’я отримала після того, як у тих же 1990-х вступила до Українсько-Сибірської корпорації. УкрСиббанком фактично володіє дуже багатий бізнесмен Олександр Ярославський: персона непублічна, як і будь-який інший олігарх, та обставина, що він став жертвою шахраїв, ніяк не може викликати симпатії до нього з боку широких верств населення. Але при цьому його кривдників також не можна назвати благородними «робінгудами», які відбирають гроші у багатих, аби потім роздати їх бідним.
Отже, все по порядку. В далекому 2007 року група компаній, що володіла мережею автомобільних салонів «АІС» (від попередньої назви Автоінвестстрой), взяла в УкрСиббанку кредити на загальну суму близько 50 мільйонів доларів США, надавши в заставу свої торгівельні й виробничі приміщення в різних областях України. Фактичним їх власником вважається мешканець Харкова такий собі Дмитро Святаш, який з 2002-го по 2019-й рр. був депутатом Верховної Ради України. Його політичну діяльність залишимо за дужками, натомість зазначимо, що з початком парламентської кар’єри Святаша він формально не має жодного відношення до «АІС». Однак знавці вітчизняних та закордонних реєстрів злили журналістам інформацію про те, що сліди справжніх власників компаній, що створюють цю мережу, ведуть до екзотичних офшорних островів, але, врешті решт, приводять до найближчих родичів того ж Святаша.
Так от ці п’ятдесят мільйонів доларів своєчасно повернуті банку не були, а заставне майно шляхом хитрих маніпуляцій із фіктивним банкрутством було переведене на підставні компанії, котрі, згідно задуму організаторів цієї афери, мали отримати статус добросовісних набувачів. Причому така оборудка була здійснена стосовно не лише УкрСиббанку, а й інших фінансових установ, які мали необережність позичити гроші цій мережі автосалонів.
Скандал виявився настільки резонансним, що Головне слідче управління МВС України в жовтні 2013 року відкрило кримінальне провадження за статтею 190 ККУ (шахрайство), правда, не стосовно конкретних осіб, а лише за фактом привласнення кредитних коштів УкрСиббанку невстановленими особами. Представники потерпілого банку прямо вказували на те, що організатором афери був саме Святаш, але він на той момент входив у фракцію Партії Регіонів і був членом парламентського комітету з питань податкової та митної політики. Офіційно йому було пред’явлено обвинувачення лише в жовтні 2019 року, після того, як Святаш втратив депутатську недоторканність, програвши на останніх виборах котромусь зі «Слуг народу». В тексті повідомлення про підозру, складеному прокуратурою Києва, говорилося про заволодіння коштами УкрСиббанку на суму 1,1 млрд грн – очевидно, враховуючи проценти й інфляційні втрати. Сам Святаш у зв’язку з цим дав розлоге інтерв»ю належному структурам Дмитра Фірташа інформаційному агентству «Українські новини», в якому запевняв, що насправді він «білий і пухнастий». Але якщо злити воду політичного слово- блуддя, то в сухому залишку зостанеться визнаний ним самим факт, що сто мільйонів доларів він усе ж таки Ярославському винен. А в листопаді минулого року НАБУ оголосила Святаша в розшук.
Рейдерство справжнє й уявне
Повідавши в загальних рисах про цю історію, все ж повернімо розповідь у бік судових процесів по лінії господарської юрисдикції. Ще задовго до того, як прокуратура «взяла за зябра» Святаша, Голосіївський районний суд Києва в квітні й травні 2018 року задовольнив клопотання слідчого поліції й своїми ухвалами наклав арешт на низку об’єктів нерухомого майна, які належали компаніям, що входили до корпорації «АІС» і були причетними до шахрайського заволодіння кредитними коштами банку. Тими ж ухвалами арештоване майно було передане в розпорядження АРМА, як написано в тексті ухвали, для здійснення заходів з управління ним з метою забезпечення збереження як самого майна, так і його економічної вартості. Нацагентство ж у вересні того ж року уклало договір управління переданим йому майном у вигляді більше сотні торговельних, виробничих, складських та адміністративних приміщень з Товариством з обмеженою відповідальністю «Воздвиженка», яке, за твердженням опонентів, входило до сфери впливу потерпілого від цього шахрайства олігарха Олександра Ярославського.
Такий поворот подій викликав цілком очікувану паніку в середовищі реальних власників цієї мережі автосалонів, які організували «акції протестів» і пікети перед входом до Нацагентства, звинувачуючи останнє ледь не в рейдерстві. Втім, практика свідчить, що голосніше всіх «Рятуйте, рейдери!» кричать шахраї, яких змушують повернути безпідставно набуте майно.
Однак не обійшлося в цій історії й без, так би мовити, «класичного рейдерства». Й сталося воно, як це не дивно, із санкції суду. Вірніше, одного судді, а саме судді Голосіївського районного суду Києва Юрія Мазура, який своєю ухвалою від 17 січня 2020 року скасував арешт комплексу будівель за адресою провулок Балтійський, 20, у Києві, де знаходився центральний офіс корпорації «АІС» та низка належних їй автосалонів, а також передачу його в управління АРМА. Цікаво, що цей документ (№ 87031381) розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень як вирок, а не ухвала, і, як потім повідомляли засоби масової інформації, цей служитель Феміди, буцімто, отримав за її постановлення кругленьку суму в 200 тисяч доларів США.
Правда, дуже швидко після того постановою іншого судді цього ж суду статус-кво було відновлено, але в цей короткий проміжок опонентами АРМА та «Воздвиженки» була здійснена спроба силового захоплення вказаного комплексу. Зокрема, 24 січня близько трьох десятків осіб спортивної зовнішності, виламавши двері, намагалися проникнути в приміщення адміністративної будівлі, застосовуючи при цьому димові шашки й сльозогінний газ. Найбільше при цьому постраждав журналіст, який фіксував цю подію на відео – йому поламали ноги. Та невдовзі порядок було відновлено, а нападники доставлені до Оболонського районного управління поліції Києва. За даним фактом відкрите кримінальне провадження за двома статтями ККУ: 296 (хуліганство) і 3451 (погроза або насильство щодо журналіста).
Війна на фронті господарської юрисдикції
Утім, окрім примітивної «бузи» шахраї застосовували й більш інтелектуальні методи ведення війни. Так, до Господарського суду Києва було подано низку позовів до АРМА і ТОВ «Воздвиженка» про визнання недійсними укладених між ними договорів. Найпримітнішою в цьому плані була справа за позовом ТОВ «Інтехстандарт» (№ 910/15262/18), оскільки вона стосувалася того самого комплексу будівель на провулку Балтійському в Києві. Позивач, будучи суборендарем кількох нежитлових приміщень і великого асфальтованого майданчика, вимагав визнати недійсним договір управління майном (активами) від 06.09.2018 р. Свої позовні вимоги товариство обгрунтовувало тим, що АРМА не було проведено конкурс для відбору суб’єктів оціночної діяльності, які б мали право здійснити оцінку активів, переданих в управління «Воздвиженці», чим було порушено вимоги статті 21 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів».
Дослідивши матеріали справи, Господарський суд Києва встановив, що ці доводи є висмоктаними з пальця й спростовуються загальнодоступною інформацією, оприлюдненою на порталі публічних закупівель Державного підприємства ДП «ПРОЗОРРО» (prozorro. gov.ua). Там, зокрема, можна прочитати, що насправді Нацагентством ще в січні 2018 року було оголошено конкурс на закупівлю послуги з оцінки активів, який виграло ТОВ «Українська експертна група», з яким і було укладено відповідний договір. Виходячи з цього рішенням ГС Києва від 13.03.2019 р. в задоволенні позову було відмовлено.
Подавши апеляційну скаргу, «Інтехсервіс» намагався переконати суддів, що при укладенні спірного договору були порушені вимоги Закону України «Про публічні закупівлі», зокрема його статті 12 (процедури закупівлі), але ті вирішили, що в даному конкретному випадку вказаний закон не поширюється на дії відповідачів. З таким висновком погодився і Верховний Суд, який своєю постановою від 4.12.2019 р. залишив рішення попередніх судів без змін.
Не такою інтригуючою була справа (№ 910/6091/19) за позовом іноземного підприємства (статус підприємства з прикметником «іноземне» визначений статтею 117 Господарського кодексу України) «Черномор», яке просило визнати недійсним не основний договір між АРМА і «Воздвиженкою» про передачу в управління останньому низку об’єктів нерухомості, укладений 6.09.2018 р., а додатковий договір, укладений через рік після того про подовження терміну дії основного договору до вересня 2021 р. Предметом же основного договору були розташовані в Кропивницькому земельна ділянка площею 3 гектари і комплекс будівель загальною площею в одну тисячу квадратних метрів.
Суди всіх трьох інстанцій відмовили в задоволенні позову з двох причин. По-перше, позивачем не було надано суду належних та допустимих доказів порушення його прав та законних інтересів внаслідок укладення додаткового договору. Справа в тому, що на відміну від вище згаданого ТОВ «Інтертехсервіс», іноземне підприємство «Черномор» не було ні орендатором, ні суборендатором і взагалі жодного відношення ні до сторін договору, ні до об’єктів, які були його предметом, не мало. По-друге, навіть припустивши, що «Черномор» безкорисливо хотів добитися правди, ним не було доведено порушень закону з боку АРМА чи «Воздвиженки», які б стали підставою для визнання недійсним додаткового договору між ними.
Отже, у двох перелічених вище справах судом останньої інстанції вже поставлено остаточні крапки, але на підході ще чимало цікавих процесів даної категорії.
Джерело: Юридичний вісник України
