В Україні
АРМА: замість оновлення «чорний піар»?
Володимир ПАВЛЕНКО, заступник голови Агентства з розшуку та менеджменту активів (АРМА)
Курс на вдосконалення роботи АРМА все більше перетворюється на відверте цькування органу. А цей крик душі присвячується щирим борцям з корупцією, які ще не встигли у всьому розібратися, але вже багато чого сказали.
Інколи доводиться читати/ слухати дивовижні речі про АРМА від журналістів/антикорупціонерів/активістів та інших небайдужих мені людей, втім зазвичай я не коментую подібні речі, бо вірю, що кожен має право бути почутим. Утім цього разу народний депутат України Галина Янченко не лишила мені шансів стриматися, тож дозволю собі прокоментувати найважливіші цитати.
• «Є інвестори, в яких були забрані цілі підприємства через АРМА». Насамперед цікаво, що це за загадкові «інвестори»? Можливо, Клименко чи Янукович? Або ж Курченко? Та ні, це все вже стара гвардія. Насправді мова, мабуть, про нові активи Захарченка або Медведчука, які нещодавно передали в АРМА.
• «По факту в АРМА відправляються будь-які активи – речові докази, кошти, заводи, не лише ті, які могли бути отримані через корупційні дії». Свята правда! Ба, більше, левова частка переданих в АРМА активів не пов’язана з корупційними злочинами. Наприклад, державна зрада, фінансування тероризму, диверсії – це не корупція. Чорна трансплантологія, організована злочинність – не корупція, хоча речові докази в таких справах теж передаються в АРМА. Відтак, це не новина, а законом визначені повноваження агентства.
• «Керівництво АРМА вважає, що більшість арештованого майна потрібно продавати». Це – неправда! Продавати потрібно активи, якими неможливо ефективно управляти. Наприклад, щоб пересвідчитися в цьому, можемо запропонувати всім охочим спробувати допомогти АРМА поуправляти розваленими свинокомплексами та розкраденими елеваторами, на які агентство постійно оголошує конкурси, в яких ніхто не бере участі.
Натомість ми переконані, що фактична заборона АРМА продавати арештоване майно банально призведе до неможливості зберегти його вартість до остаточного вироку суду. А введення норми, коли суд самостійно, без залучення АРМА, обиратиме шлях управління активами, просто закріпить існуючу практику передачі в управління (без дозволу на реалізацію) медичних масок, нерухомості у вигляді руїн, металобрухту замість транспорту, врожаїв сої та посівів кукурудзи.
• «Продавати речові докази можна лише після вироку суду». Мабуть, я б і сам на цьому наполягав, якби не працював в АРМА. Але є одне але. Агентство існує вже п’ятий рік, і цікаво, чи знають хоча б народні депутати, скільки за цей час з’явилося судових вироків, на підставі яких АРМА могло продати активи? Відповідь – 1! Один вирок за п’ять років, який до того ж ще й досі оскаржується в апеляції і тому досі не може бути виконаний.
Чому у нас один вирок на п’ятирічку, коли, наприклад, в країнах ЄС завдяки продажу конфіскованого майна бюджет отримує мільйони євро? Це питання не до АРМА, а до судової та правоохоронної системи, які реформувати дещо складніше, аніж перетворити АРМА в склад непотребу, яким неможливо управляти через неліквідність та який неможливо продати через відсутність вироку.
«У бізнеса арештували завод, передали в АРМА, рейдернули, передали іншим людям»
Це дійсно обурює! Принаймні того, хто вважає, що захист прав інвесторів вимагає, аби АРМА передавала арештоване майно тому ж власнику, у якого його і арештували! Так можна було б зекономити час на конкурсах та оцінках активу, і фактично наступного дня передавати його назад власнику (фігуранту кримінальної справи) в управління. І так знімається питання повернення активу власнику після скасування арешту – бо актив вже і так у нього. Думаю, цю ідею якомога швидше треба включити в комплексний законопроект по АРМА. Можливо, парламент його підтримає, на відміну від провалених спроб щодо всіх попередніх законопроектів.
• «Потенційними жертвами Агентства можуть стати не лише корупціонери, а й будь-який чесний бізнес»
Складно відповісти, на якому етапі державотворення корупціонери та злочинці перетворилися на жертв… Водночас, якщо до АРМА потрапили активи «чесного бізнесу», то це зовсім не тому, що так вирішила АРМА. А тому і виключно тому, що про таке рішення клопотали слідчі і прокурори, а суд постановив ухвалу. Агентство виконує судові рішення, в чиїх би інтересах вони не ухвалювалися. Ще раз: АРМА не вирішує, чесний це підприємець або корупціонер. Відповіді на такі питання дають правоохоронці і суди. І цілком очевидно, що проблему захисту власності варто вирішувати на рівні комплексної реформи правоохоронної і судової системи.
Але це невигідна тема для політичних рейтингів і майже непідйомна на практиці проблема. Значно простіше знайти такого собі цапа-відбувайла, якого можна без кінця розпікати і за державне рейдерство, і за псування інвестиційного клімату, і за всі вкупі смертні гріхи. Звинувачувати і дискредитувати замість того, щоб реально реформувати. Не заявами і ярликами, а принаймні адекватними законопроектами.
• «АРМА – це корупційна клоака»
Тішуся, що професійні реформатори знають толк в клоаках. В цьому питанні ми не конкуренти. Буду тішитись ще більше, коли зросте кількість державних діячів, які зможуть без помилок виговорити повну назву АРМА і збагнути її зміст.
На щастя, наведені оцінки АРМА поділяються не всіма. Хоча б тому, що «корупційній клоаці» навряд доручили б управління стратегічними активами на кшталт акцій «Газтранзиту» й облгазів, ТЕЦ, частини міжнародного нафтопроводу чи «Мотор Січі».
Джерело: Юридичний вісник України
