В Україні
Безпекова невизначеність може продукувати військову поразку
Із проголошенням незалежності України питання національної безпеки, суверенності стало основним для держави і суспільства, правда це не завжди розуміли деякі політики та людський загал. Водночас експерти попереджали про «питання, які потребують виважених підходів».
До цього відповіді на основні безпекові виклики традиційно були дещо поверхневими, утилітарними (про «чесний» розподіл Чорноморського флоту, долю авіації, проколи в ракетному щиті країни, втрати танкових спроможностей, зникнення виробництва патронів та стрілецької зброї…), а подекуди межували зі службовою безпорадністю (мова про знищені на складах у полум’ї пожеж арсенали боєприпасів, Іловайську трагедію, невіру в російську навалу, про відступ з-під Херсона…).
Читайте також: Мобілізація чи окупація? Вибір за нами…
І коли ми почули сильну контраверсійну відповідь на нинішній безпековий виклик України: «мир нам потрібен був раніше, сьогодні нам потрібна Перемога!», вона вразила світ. Зокрема й тим, що в ній блискавкою прозвучала теза національної ідеї: «Чужа земля нам не потрібна, але й своєї нікому не віддамо!» З нею Україна вистояла в лютому–березні 2022-го й звільнила половину захоплених ворогом наших територій, і сьогодні успішно протистоїть набагато сильнішому ворогу, практично не припустившись жодної воєнно-стратегічної помилки.
Говорю в даному випадку саме про країну в цілому, бо це заслуга українського народу – мільйонів самовідданих, професійних, озброєних людей. Наразі це справжній авангард української нації. Водночас авангард та його лідери мають думати спільно про свій потенціал та його використання. Інакше і не може бути, на кон поставлено все. Саме тому Україна щодня комплектує батальйони і бригади, формує плани оборони та наступу, продумує наступні бойові ходи. Чи були в цій роботі помилки? Звісно були, бо не помиляється лише той, хто нічого не робить. А це люди та команда лідерів. І саме в центрі цієї команди вже два роки впевнено стоїть Головнокомандувач ЗСУ, виконуючи роботу, яку до цього на такому ж якісному рівні не виконував в Україні ніхто. Про Валерія Залужного українському загалу мало що відомо. Не брав участі в жодних ток-шоу, рідко спілкується з пресою, також доволі рідко з’являється на телеекранах, але має доволі значний рейтинг довіри. Хоча за весь минулий час генерал не зробив жодної політичної заяви, але всі навкруги чомусь прогнозують йому політичну перспективу. Виходить так, що ця людина, яка ні з ким публічно не дискутувала, тим більше не конфліктувала, опинилася у фокусі проблем і конфлікту найвищого національного рівня, про який пишуть не лише українські, але й провідні світові ЗМІ. Відтак постає питання: перед нами просто особистість чи йдеться про набагато більше, ніж чийсь«фейс» чи приємну посмішку.
Це свідомо й повсякчас розуміє кожна людина і це превалює в ментальності українського суспільства. В постаті Валерія Залужного мільйони українців відчувають і свою частку, свою співучасть, свою причетність до проблем сьогодення, питань війни/наступів/ відступів, а тому цінують і довіряють йому. У ньому мільйони українців побачили лідера бойової управлінської команди, який не імітує, а працює; не заграє з причинами в контексті політики чи відповідальності, а відповідально діє.
Ідея, що проголошується наразі як необхідність перезавантаження країни, а починається зі звільнення Головкома, – це не просто заміна одного воєначальника на іншого. Той, хто цю ідею проголошує, має довести, що це не політичний постулат, що базується на відмові в позитивній оцінці дворічної роботи ЗСУ та їх командирів, а отже, веде до хаотичного рішення, режиму безпекової невизначеності, і є вкрай ризикованим для держави та її історії врешті-решт.
Читайте також: Урядовий законопроект про мобілізацію пройшов перше читання
У сьогоднішніх фронтових успіхах України є значний внесок усіх органів влади, всіх державних і соціальних інституцій. Але дещо тут насторожує а саме те, що проголошена Президентом України Вододимиром Зеленським потреба в перезавантаженні всіх владних інституцій, її швидке вирішення, не усуває згаданої безпекової невизначеності, а навпаки, поглиблює цю проблему під час війни. Всі розуміють, що на сьогодні на кону не лише безпека, а загалом наше існування, наше майбутнє. Тому питання погіршення чиїхось рейтингів чи очікувань позитиву в сприйнятті політичних персон це самообман. Тепер головне не наробити чогось такого, через що ця безпекова невизначеність може позначитися на полі бою. Бо відповідати за ці прорахунки доведеться вже всій українській спільноті.
Віктор Ковальський
Джерело: Юридичний вісник України
