В Україні
Безсилля держінститутів, або Хто допомагає боротися з корупцією на місцях?
Іван ОМЕЛЯН,
консультант з розвитку інституційної спроможності
регіональних коаліцій РПР
В ідеальному світі, боротися з корупцією повинні працюючі інститути поліції, прокуратури та суддів. В Україні з цим проблема.
Майже щодня ми бачимо картинку великої корупції на екранах наших гаджетів. Як правило, більшість розслідувальних програм говорять про розкрадання мільярдів та зловживання політичною владою, незаконні будівництва в центрі Києва чи в природоохоронних зонах. Але про те, як механізм боротьби з корупцією працює в регіонах силами громадських активістів, всеукраїнські медіа говорять мало, хоч це не менш важливий пункт на шляху до більш правової держави.
Розслідування в регіонах дуже сильно відрізняється від гучних журналістських програм з телевізора. Там не копаються у спальній білизні підозрюваних, і навіть не роблять відео з висоти польоту власності місцевих політиків. У більшості випадків активісти просто аналізують прозорі закупівлі, які в реальності «клуб українських любителів відмивання грошей» перетворює на темні.
З останнього для себе виділив три доволі успішних кейси боротьби з корупцією в регіонах: Львів, Кропивницький та Рівне. Ці міста вже тривалий час демонструють, що громадський контроль може працювати, більше того, може працювати ще й якісно — зупиняти схеми та повертати гроші в бюджет, а не просто спричиняти галас.
У Львові контролем та розслідуваннями активно займається громадська організація «Центр громадського моніторингу та досліджень». Одним з останніх кейсів центру було розслідування закупівель 25-ти комунальних підприємств, власником яких є Львівська міська рада. Активісти проаналізували всі закупівлі, виявивши, що 60% із них проігнорували ProZorro. Перевірені комунальні підприємства отримали 290,6 млн грн шляхом укладання прямих договорів, тоді як лише 193,5 млн грн було отримано через торги. Також активісти відслідкували те, що за останні чотири роки топ-5 покупців не змінювалася. Не треба мати неабиякий розум, аби зрозуміти, що прозорі закупівлі у щось вляпалися й стали не такими вже й прозорими.
У Кропивницькому головним борцем з корупцією стало об’єднання громадських організацій міста «Рада експертів». І, на відміну від Львова, активістам тут не було що аналізувати, бо системи закупівель через інтернет-аукціони в місті просто не було.
Кропивницький не виняток із решти міст, доволі часто місцева влада в різних регіонах не хотіла переходити на ProZorro. Ще б пак, інтернет-закупівлі змушують їх змінювати правила гри й створюють шалений ризик втратити можливість купувати в кума чи брата. Так от, активісти з Кропивницького все ж змусили владу перейти на більш прозору систему закупівель. Також «Рада експертів» приєднала своє місто до порталу «Відкритий бюджет» — ресурс, який висвітлює основні пункти місцевого бюджету в простій візуалізований формі. Таким чином, кожен зацікавлений громадянин зможе подивитися, на що витрачаються гроші в місті.
У попередніх двох містах активісти реагували на проблеми, які вже з’явилися, тоді як у Рівному об’єднання громадських активістів «Рада реформ Рівного» вирішили присікти можливе зародження схем у зародку та припинити безцільне використання коштів. Вони впровадили в місті практику публічних консультацій. Завдяки чому при затвердженні бюджету громадський сектор не просто слухає й подумки бурчить, а й може вносити реальні зміни та пропозиції.
Так на перших публічних консультаціях громадяни порушили проблему безпритульних собак, а також зініціювали озеленення міста. Раніше ж, значну частину коштів виділяли на однорічні квітники. Погодьтесь, це не зовсім раціонально, маючи можливість ті ж гроші витрачати на догляд за багаторічною зеленню.
Так, епатажу в цих розслідуваннях мінімум, проте результати від цього не стають менш цінними. Історії, які я розповів, показують, що антикорупційний рух у регіонах є майже громадським явищем. Активісти успішно визволяють своє місто з полону так званих «бруківщиків»: мерів та адміністрацій, які «закопують» гроші, які дала їм податкова децентралізація, в нову бруківку, дороги, лавочки, парки та ремонти під’їздів. І так вони створюють собі чималу підтримку в населення, бо раніше й такого не було.
Тим часом, багато хто з мерів обласних центрів мають свої підприємства з виготовлення бруківки чи вивозу та сортування сміття. Багато корупції знаходять громадські активісти в ремонтах шкіл, будівництві дитячих та спортивних майданчиків. Ще ласішим шматком для корупціонерів стають виділення землі, дозволи на будівництво та реконструкцію, здача майна в оренду. Так вимивалися мільйони.
Хто може все це зупинити? В ідеальному світі боротися з корупцію має працюючий інститут поліції, прокуратури та суддів. В Україні зараз цього всього немає. Проте є небайдужі люди, бізнеси, які помічають та викривають корупцію. Їх багато і з кожним днем стає ще більше. Вони здатні стати замовником створення нової політичної еліти в регіонах. І якщо ця еліта прийде до влади, то вона точно зможе допомогти реформувати інститут і справді знизити рівень корупції на місцях.
Джерело: Юридичний вісник України
