Безвізовий режим. Перша річниця: уроки і пророки

Одинадцятого червня минув рік, як розпочав діяти безвізовий режим з країнами Євросоюзу. «Перша річниця дії безвізу — це відповідь усім «зрадофілам», які запевняли, що нам його ніколи не дадуть. Цифра в понад 555 тисяч українців, які за цей час переткнули західний кордон, чудово демонструє, що ми впоралися із цим завданням», — сказав напередодні Президент України Петро Порошенко.

Наведені вище цифри — від прикордонників. Але існує й інша статистика прикордонного руху. За «безвізовий рік» українці близько 20 мільйонів разів перетинали кордон. Та є й ще одна вражаюча цифра — за рік прикордонники не пустили до ЄС понад сорок тисяч наших співвітчизників. Ця кількість вражає, адже в повідомленнях ішлося лише про десятки відмов. Причини цього явища лежать у площині правового порядку, якого наші дорогі співгромадяни не завжди дотримуються.

Загалом же цифра в 555 тисяч безвізових поїздок викликає сумнів і видається заниженою. Особливо, якщо порівняти її із показниками Грузії. Грузини навесні також святкували перший рік безвізу з ЄС. Вони стверджують, що безвізові паспорти допомогли здійснити 250-ти тисячам громадян поїздки до країн Євросоюзу. Виходить, що в Грузії, що не межує з ЄС, безвізом скористалося лише вдвічі менше людей ніж у нас (а порівняйте кількість населення). Тож скоріше за все прикордонники наводять не зовсім точні дані. Так, польська сторона вказує, що за цей рік у рамках безвізового руху їхній кордон перетнуло 1,27 млн українських громадян. Експерти також зазначають, що кількість перетинів кордону за безвізом є значно більшою ніж 555 тисяч.

Зрештою, суть не в цьому. Головне, які уроки маємо винести з цієї річниці? Перший, що кордон — не прохідний двір, там існує певний порядок, якого маємо дотримуватися, про що вже йшлося вище. В чому він полягає? В тому, що до ЄС пропускають не всіх. Навіть перший заступник голови Державної прикордонної служби Василь Серватюк визнає, що відмови на кордоні є серйозною проблемою. Віза не дає гарантії в’їзду, так само, як і біометричний паспорт, але дає прикордоннику додаткову можливість попередити людину, що мета поїздки не відповідає «візовій».

Другий урок — не треба робити з цього трагедію. Через відмови у в’їзді пройшли абсолютно всі держави, що отримували безвіз. І всі вони мали такі ж проблеми, які тепер мають деякі з нас. Поширена причина відмов — нестача коштів для поїздки. Така причина найчастіше лунає від польських прикордонників, до яких за останній рік взагалі з’явилося дуже багато претензій.

Третій урок — ми ще не навчилися враховувати 90-денний термін перебування в Шенгені, перевищення якого ускладнює тамтешнє перебування. Отже, готуємося до поїздок заздалегідь. Безвізовий режим — це зручно, але й правила треба пам’ятати.

Як відомо, з моменту запровадження біометричних закордонних паспортів в Україні оформлено близько 8,8 мільйона таких документів. При цьому протягом останніх 12 місяців оформлено понад 5 млн паспортів для виїзду за кордон, тоді як до запровадження безвізового режиму щороку їх оформлювалося лише близько двох мільйонів. Це говорить про те, що українці частіше стали їздити за кордон і про нас все більше дізнаються. А сучасні технології дозволяють здешевити ці подорожі.

Є ще одна серйозна проблема, пов’язана з безвізом, — трудова міграція. На жаль, наші співвітчизники все частіше шукають кращого життя за кордоном, хоча Європа, здається, цього не помітила. Так, керівник громадської організації «Європа без бар’єрів» Ірина Сушко навела дані Євростату про те, що запровадження безвізового режиму для України не вплинуло суттєво на міграційну ситуацію в країнах ЄС. Проте в самій Україні міграційна ситуація значно змінилася. Кількість бажаючих працювати за кордоном збільшилася значно. Й хоча за останні два роки в країні побудовано понад сто сучасних підприємств, проблему забезпечення ринку праці це не вирішує. Таких підприємств має бути створено набагато більше.

Водночас треба визнати, що не всі держави поспішають відкрити свої кордони. Так, справді дружня нам Канада на це поки не наважилася. Україна ще не відповідає її безвізовим вимогам. У ці критерії входять «соціально-економічні умови, міграційні тенденції, стан дотримання прав людини, ідентифікаційні документи та паспортний режим, а також можливість контролю за кордонами й ситуація з безпекою», — пояснюють канадські урядовці.

Отже, головний урок безвізу — нам є над чим працювати, враховуючи безцінний досвід сусідів по ЄС, які стали для нас набагато ближчими.

Віктор Ковальський

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути