В Україні
Бюджетна несумісність, або Де державний менеджмент візьме необхідні мільярди?
Звісно, нічого особистого проти нинішніх топ-менеджерів державних підприємств або провідних приватних структур я не маю, бо з ними не знайомий, хоча й чув про їхні статки, проекти, плани покриття збитків, що раптом виникли ще рік тому, на, здавалося б, придатному бюджетному небосхилі.
Та зараз бюджет «завис». І його проблеми не у витратах на місцеві вибори, Сovid чи президентській програмі «Велике будівництво». Дірка в бюджеті, то не бублик і не порожнина за парканом. Це — реальна проблема для України, яку доведеться закривати скоріше всього без закордоної допомоги.
І рішення тут може бути лише одне (якщо говорити про конструктивні кроки) — різке зниження видатків на державний апарат й адміністративно-управлінські витрати. Адже дефіцит бюджету сягнув 7,5% — це рекорд останніх років, починаючи з надзвичайно важкого 2014-го, коли відбулася анексія Криму та почалася війна на Донбасі. Тоді бюджетний дефіцит сягнув майже 5 відсотків ВВП.
В абсолютних цифрах «дірка» в кошторисі цього року становить майже 300 млрд грн. Це приблизно стільки коштів, скільки їх у своєму бюджеті мають разом Пенсійний фонд та Міністерство оборони — найбільші розпорядники бюджетних грошей цьогоріч. Зростання бюджетного дефіциту означає, що країна не покриває своїх видатків, що треба або більше заробляти, або, повторюся, значно скорочувати видатки.
Водночас наразі спостерігається протилежна тенденція. Так, витрати на утримання Офісу Президента в проекті держбюджету на 2021 рік збільшено майже на 40%, оскільки Міністерство фінансів побачило диспропорцію в зарплатах держчиновників. І замість скорочень видатків у всьому держсекторі вирішили їх збільшити, «щоб подолати вказану диспропорцію» в заробітках чиновників міністерств, Офісу Президента, апарату Верховної Ради, секретаріату Кабміну. Як заявляв міністр фінансів Сергій Марченко: «Ми вирішили збільшити заробітну плату посадовців Офісу Президента, і це рішення вже прийнято, бо в заробітках його працівників бачили диспропорцію». А щоб ні в кого це не викликало заперечень було вирішено також підвищити й «мінімалку». І якщо перший крок — це явна політика, то другий — відвертий популізм.
Свого часу майбутній Президент України говорив попереднику: «Я не ваш опонент, я — ваш вирок». Від цієї фрази Володимира Зеленського можна починати відлік нової доби в українській політиці, економіці, державному менеджменті. Так, виник новий кадровий підхід, що має кілька важливих наслідків, які тепер визначають нову політичну культуру. Більшість кадрових питань вирішуються нині главою держави на користь людей, з якими йому комфортно. При тому здається, що часом особиста симпатія й відданість, підкреслена лояльністю та готовністю йти на компроміси ставали більш пріоритетними, ніж професіоналізм кандидатів. Та ж готовність чути першу особу, показна лояльність до неї піднесла свого часу О. Гончарука до крісла прем’єра, а А. Богдана привела на Банкову.
Комплекс вдячності, кажуть психологи, став основною консолідуючою силою нової еліти. Проте зараз нинішня влада, а з нею і країна, поступово, але неухильно, входять у глибоку й системну кризу, найперша ознака чого — бюджетний процес стає дедалі несуміснішим із вимогами, що пред’являються до державного менеджменту. Візьмемо того ж А. Коболєва, який уже протягом 6-ти років очолює найбільшу за доходами (в минулі роки) компанію в Україні, яка до того ж, відноситься до компаній критичної інфраструктури держави. І коли людина, що стоїть на чолі такої стратегічної структури, на всю, найбіднішу в Європі країну відверто розповідає, що він усі свої премії за роботу голови правління НАК «Нафтогаз України» в розмірі восьми мільйонів доларів відправляє в Америку своїй мамі, бо тут, в Україні, він побоюється їх зберігати. Ми всі це сприймаємо мовчки, бо вважаємо, що посадовець на це має право, оскільки професійно керує прибутковою компанією. Тепер можна сказати керував. Так. Бо після проведення аудиту Нафтогазу з’ясувалося, що ревізори нарахували недоліків та фінансових порушень у роботі НАКУ на понад 225 млрд гривень, що призвело до прямих втрат компанії на суму в понад 75 млрд. Тобто з’ясувалося, що протягом наступних 4-х років Нафтогаз нестиме збитки на суму в понад 20 млрд грн щорічно. Тим часом цьому «зірковому кадру» (А. Коболєву) продовжено контракт ще на 4 роки. Як кажуть, якщо зірка «спалахує», то це комусь потрібно…
Водночас якщо Нафтогаз визнано збитковим, то що вже казати про інші держкомпанії? А з такими витратами на службові потреби здолати бюджетний дефіцит при тотальному нехтуванні вимог того самого бюджету практично неможливо. Великий вибух популізму може призвести до соціального вибуху. Таке вже було в історії неодноразово. Тому в цьому випадку можна порадити владі лише одне: не спиратися на лояльність, а залучати до менеджменту перевірені кадри, які не крадуть і не вимагають супергонорарів у часи, коли країна бідна як та сіра миша.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
