В Україні
Чи є витік інформації про ЗНО?
Іван ДАХНО, доктор економічних наук, професор
Я народився в селі Синівка Сумської області. До 1958 року воно було райцентром. Мої дитячі і шкільні роки промайнули в цьому селі, у школі якої було тоді по кілька «А» і «Б» класів. Розповідали, що перед грошовою реформою 1947 року банки отримували секретну інструкцію про реформу. Пакет з печатками (сургучними чи іншими, про це я не знаю) надійшов і в Синівський районний банк, очільником якого був місцевий житель.
Він не втримався від спокуси і прочитав інструкцію раніше, ніж це дозволялося зробити. Допитливість виявили. Посадовця ув’язнили на 10 років. Більше про нього в селі не чули. Очевидно, помер в ув’язненні.
Цей приклад свідчить про те, що незважаючи на реальність жорстоких репресій, завжди знайдуться сміливці, які докладуть усіх зусиль, аби ознайомитися із секретами.
Пам’ятаю, що в шкільні роки перед початком диктанту — іспиту в класі — з’являвся директор з кількома вчителями. Вони оглядали печатки на листі з Міністерства освіти, відкривали лист і текст диктанту передавали вчителеві для зачитування. У квітні 1995 року я перейшов з посади начальника Управління міжнародних зв’язків Антимонопольного комітету України (мав 6-й ранг держслужбовця) працювати деканом юридичного факультету Києво-Могилянської академії.
У ті роки Києво-Могилянська академія в Україні була єдиним вищим навчальним закладом, вступ до якого проводився за анонімними тестами. Для них вибиралася в липні неділя, щоб всі бажаючі могли взяти в тестах участь. Про плату — не пам’ятаю, очевидно була. У ті ж часи від декана юрфаку в Україні багато чого залежало в питаннях вступу. Керівники факультетів сиділи на грошових потоках, посада була «хлібною».
Дізнавшись про мою посаду декана юрфаку, чимало моїх родичів, знайомих, а також знайомих родичів заповажали мене ще з більшою силою і полинули з проханнями зробити студентами їхніх діток. Бо ж, окрім всього, навчання відбувалося за державний кошт. Я відповідав, що абсолютно нічим не можу допомогти, бо змісту тесту я не знаю. Мені не вірили: як це так — декан юрфаку і не знає змісту тесту на своєму факультет? Я й справді не знав його змісту, та й знати не хотів. З голови тоді ще не вивітрилося радянське правило, яке висіло на стінах кімнат у секретних відділах підприємств і організацій, — «Необоснованное ознакомление с информацией считается ее разглашением!»
Здогадувався, що тест знали президент академії, її ректор, ще дехто. Наприклад, співробітники, які друкували і зшивали зошити тестів. Такі реалії катастрофічно знизили мою популярність поміж прохачів. Достеменно не знаю, чи був витік інформації про тести НаУКМА. Згодом дещо чув. …
У ЗМІ нині не бракує інформації про ЗНО. Траплялися й скандали у зв’язку з втручанням в електронну базу даних про результати ЗНО. Тобто бали підвищували, не всім, а кому треба. Скандали, зрозуміло, закінчувалися пшиком.
Оскільки зошити ЗНО випускаються обсягами в сотні тисяч примірників, то автор цих рядків зобразив би на своєму обличчі нерозгадану посмішку Монни Лізи (Джоконди), якби йому хтось сказав про абсолютну відсутність витоку інформації про зміст тестів оцінювання.
ЗМІ про це мовчать, суспільство — теж. Всім — добре. Лише автор цих рядків залишається Хомою невіруючим. Невже й справді відсутній витік інформації про зміст ЗНО? Українці перестали бути українцями? Думаю що ні. У нотатці М. Солоненка «однокласники з Луцька отримали по 200 балів на ЗНО» в газеті «Голос України» за 5 липня 2019 р. № 24 повідомлялося, що в школі № 9 м. Луцька з’явилися одразу 4 рекордсмени, які набрали по 200 заповітних балів на ЗНО. Чи справді це чесно сталося?
До речі, я не знаю про можливе покарання за витік інформації про ЗНО. Чи воно взагалі передбачене? Якби я був Шерлоком Холмсом, то спочатку подивився б на тих, у кого дуже високі й високі результати. «Плінтус» би мене не цікавив. Зрозуміло, що можуть бути й самозанижені результати в обсязі, достатньому для вступу туди, куди хочеться завчасно обізнаним зі змістом тестів. Чи може тут відбувається як за Сталіним, який сказав: «Головне — не як голосують, а як рахують?» Можливо, простіше підправити результати в електронній базі?
Восени 1995 року я був три місяці на стажуванні в чотирьох юридичних факультетах США (по їхньому — Law Schools). Американські юристи мене сприйняли як рівного собі. Дізнався, що вже тривалий час вступ до юрфаків США відбувається на підставі складання Law School Admission Test (LSAT). Цей тест — єдиний на всю країну. Проводять його в США дві фірми. Зрозуміло, що вони слідкують за відсутністю витоків інформації. Недбальство вони собі просто не можуть дозволити тому, що ці тести — це їхній білий хліб. Ікра хай буде й чорною.
…У зв’язку зі своїм 85-річчям перший Президент України стверджував, що не вірить у вічне кохання, але вірить у вічну повагу. Нехай буде і так. У свою чергу відповідаючи настирливому журналісту на запитання про те, чим перше кохання відрізняється від останнього, американський письменник-гуморист Марк Твен сказав: «Тим, що перше кохання здається останнім, а останнє — першим».
Отже, кохання можна розуміти і як вічне, і як невічне, і як часткове, і як чисте, але чи може бути чистим ЗНО? А якщо ні, то який рівень його «забруднення»? Скільки абітурієнтів в Україні завчасно знали про зміст тестів? Найцінніша частина тестів — це «ключі» до них. Як ця частина зберігається і як здійснюється доступ до неї?
Під час своєї викладацької діяльності я, як завідувач кафедри, доручав методистці кафедри набрати й роздрукувати зміст тестів з моїх дисциплін. Ключі ж до них набиралися і роздруковувалися в іншому місці. При тому я категорично відмовлявся передати тести зі своїх дисциплін у навчальний відділ всього навчального закладу, щоб не допустити розголошення тестів. Це приносило певні плоди.
Бо була значна гарантія конфіденційності. Як зберегти конфіденційність, коли до справи долучаються сотні людей, не знаю. Я просто в це не вірю.
Було б цікаво прочитати компетентну статтю про те, чи вдається в умовах корупції уникнути витоку інформації про змісти зошитів ЗНО?
Джерело: Юридичний вісник України
