В Україні
Демократія чи технологія, або Що заховав у своїх питаннях Президент?
Ідея проводити опитування громадської думки у день місцевих виборів 25 жовтня з’явилася не сьогодні, а обговорюється вже давно, понад місяць.
Як відомо, ще 4 вересня депутати від «Слуги народу» зуміли домогтися схвалення проекту такого закону профільним комітетом і направити його на розгляд у сесійну залу. Але Рада цей проект так і не розглянула. Хоча за задумом ініціаторів опитування, ЦВК мала його проводити за дорученням уряду. Відомо, що подібна практика існує у багатьох країнах. У нас же не лише опозиція дану ініціативу сприйняла в штики, а й деякі «слуги» були проти. Опоненти президентської ініціативи вважають, що для Банкової це може стати інструментом легалізації ініціатив Зеленського. Хоча у поясненні до законопроекту йшлося, що такі опитування допоможуть краще налагодити діалог влади й суспільства.
Водночас ексзаступник голови ЦВК Андрій Магера у вважає, що «організувати таке опитування не можливо навіть за президентським указом, оскільки він, указ, нічого спільного не матиме із конституційними повноваженнями глави держави. Але все одно без документа нічого не вийде». Хоча й без цього зрозуміло, що насправді опитування, про яке йде мова, не матиме жодного офіційного статусу, про що говорили й самі представники ОПУ, та проводитиметься вона не на виборчих дільницях, а коло них.
Як запевняється, біля виборчих дільниць стоятимуть волонтери з урнами й усі охочі зможуть взяти участь в анонсованому Президентом опитуванні. При цьому голосування має бути суто добровільним і неофіційним.
В експертних колах також заявляють, що таке опитування сумнівне з точки зору законодавства, адже цього не передбачають ні українські закони, ні Конституція. А в Комітеті виборців додають, що проведення опитування у день голосування суперечить ще й Виборчому кодексу. Про те головними у цьому всьому, звісно, є запитання, в яких Президент вбачає суспільний резонанс і невідкладність. На погляд досвідченого і свідомого громадянина два перших питання, що вже озвучені главою держави, під час проведення місцевих виборів є як з юридичної точки зору, так і з точки зору здорового глузду не зовсім, м’яко кажучи, доречними. Щодо першого — то студентська правнича молодь точно знає, що не жорсткість покарання, а його невідворотність вирішує суть справи з корупцією. А от з невідворотністю в нас не складається. Надто багато є прибічників того, щоб залишити корупціонерів у спокої, зокрема й серед деяких суддів КСУ та політиків.
Щодо другого запитання, то треба звернутися до історії українського урядування. Кабмін Ю. Тимошенко свого часу вже вирішував долю «вільної економічної зони для Донбасу». Тоді, як і зараз, йшлося і йдеться про величезні кошти, які точно не дійдуть до бюджету, а значить — до пенсіонера, вчителя, лікаря, службовця, до солдата … оскільки ми вже переживали історію з клондайками щодо «вільних економічних зон». Треба спитати в урядовців, які в 2005-му році приймали рішення про скасування таких «зон», якими збитками для країни і для регіону завершилася та «зона на Донбасі»? Далі Президент питатиме про легалізацію наркотиків, про скорочення кількості депутатів, про роль Будапештського меморандуму в забезпеченні державного суверенітету України. І якщо чесно, то це — наївні речі.
Можливо для нинішньої влади ці питання й несуть певний сенс, а для всіх інших вони є зрозумілими. Хоча наразі Верховна Рада й готує закріпити такий «важливий механізм» як народовладдя на законодавчому рівні, та нинішня ініціатива Президента й не потребує законодавчого визначення. Таку думку висловив, зокрема, голова Комітету Верховної Ради з питань правової політики Андрій Костін. Натомість він вважає, що опитування є елементом політики відкритості Президента, готовності його почути людей з питань, які дійсно турбують суспільство. Отже, почуємо і побачимо, «які цифри будуть на табло», як казав колись класик українського футболу Валерій Лобановський.
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
