В Україні
День у традиційному форматі. Чому корупція в Україні стала звичним явищем?
На честь Міжнародного дня боротьби з корупцією в Україні відбулося чимало цікавих та актуальних подій, наукових, офіційних та публічних. А неофіційних заходів загалом було безліч.
Цей день запам’ятається, зокрема, тим, що в НАЗК відкрився Офіс розбудови доброчесності. Як кажуть самі учасники цієї «розбудови», відтепер офіційно цей умовний офіс має свій віртуальний дім і запуск його сторінок відбувся саме 9 грудня. Організатори свідомо обрали цю дату, адже боротьба з корупцією — це не лише розслідування гучних справ та ув’язнення корупціонерів. Це боротьба за думки українців, які щоденно роблять вибір — бути доброчесними чи «спростити собі життя», «обійти систему». Як обіцялося, команда офісу зробить усе, щоб людей, які обирають перше — світлу сторону — ставало все більше. Далі перенесемося в Харків, де новообраний ректор Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого Анатолій Гетьман цього дня нагороджував переможців конкурсу студентських наукових робіт і конкурсу шкільних доповідей Міжнародного науково-практичного круглого столу «Кримінальне право в умовах глобалізації суспільних процесів: традиції та новації», присвяченого пам’яті академіка В. В. Сташиса. Учасники цього наукового заходу обговорювали шляхи європейської інтеграції щодо створення надійної системи національної безпеки й оборони, а також ефективної протидії злочинності. Фіналістами конкурсу студентських робіт стали 80 студентів з України та Білорусі, а рішенням конкурсної комісії 1,2 та 3 місця присуджено 21-й студентській науковій доповіді із подальшим нагородженням переможців грамотами та подарунками. А в Києві в цей самий день детективи НАБУ затримали «на хабарі» одного крупного чиновника, який, буцімто, був посередником і зі спільниками мав передати ці гроші голові Держгеокадастру Роману Лещенку. А загалом, як заявляється, посадовцю мали передати 170 тисяч доларів за видачу наказів про виділення земельних ділянок підставним особам. Серед затриманих — виконувач обов’язків начальника одного з територіальних управлінь Держгеокадастру та особа-посередник.
Це лише окремі епізоди того дня. Та висновки з цього зробити можна: ми багато говоримо про боротьбу з корупцією, а воно, корупційне життя, тече своїм плином, а деякі події й факти навіть стали звичними для нас. Можливо тому й виникли наступні думки. По-перше, жодної конституційної кризи в державі не існує. Є криза розподілу влади та антикорупційний дефолт державної влади. Останній виник унаслідок деструктивного рішення Конституційного Суду від 27 жовтня 2020 року у справі за конституційним поданням 47 народних депутатів України щодо відповідності Конституції (конституційності) окремих положень Закону «Про запобігання корупції», Кримінального кодексу України. Який вихід із ситуації? Безумовно, потрібне радикальне оновлення антикорупційного законодавства та Кримінального кодексу України, а також зміна статусу антикорупційних органів, які мають стати дійсно незалежними від владних кабінетів. Це, по-друге.
По-третє, як думається, Конституційний Суд України вже пережив стадію суду, перетворившись на політично заангажований орган. Це потрібно визнати. Пізно вже обвинувачувати суддів КСУ — вони такі, якими вони є. Й іншими вони вже не будуть. А тому необхідна відповідна зміна порядку обрання, відзиву або заміни суддів КСУ. А також і заміна назви цього органу на Конституційну Палату України або на Конституційний трибунал.
Безумовно, що такі думки не всім подобаються, але ситуація така, що нічого іншого на думку не спадає, якщо слідувати принципу — не нашкодь. І саме тому, що в контексті структури протиправності корупція чинить значний супротив втіленню принципів державності, заважає виконанню державою її функцій в інтересах суспільства. Й таким чином узвичаюється освіта без освіти, охорона здоров’я без лікування, публічні фінанси без надходжень до бюджету, економіка перетворюється на «чорний ринок», а законотворчість — на допоміжну службову діяльність. Тому перед державою так різко й постало питання про протидію корупції не лише у вузько репресивному аспекті, а в більш ширшому соціально-правовому контексті. І, як відомо, 5 листопада цього року Верховна Рада України ухвалила за основу законопроект № 4135 про засади державної антикорупційної політики на 2020–2024 роки (Антикорупційна стратегія), розроблений Національним агентством з питань запобігання корупції. На момент її прийняття існували важливі аргументи за ухвалення цього документа. Реалізація стратегії, на думку розробників, дозволяла економити 200 млрд грн щорічно. В стратегії враховувалися інтереси всіх зацікавлених у боротьбі з корупцією сторін, зокрема, проект був погоджений аж із 37-ма органами влади та інститутами громадянського суспільства. Але головне, були визначені сфери, на подоланні корупції в яких мала б концентруватися стратегія. Наступним етапом повинна стати розробка державної програми на виконання цього документа. Проте з прийняттям зазначеного рішення КСУ дана робота зупинилася. Наразі всі в очікуванні нових кроків влади. Сподіваємося, що попереду — активний рух, а не проїдання державних коштів антикорупційними органами та КСУ. Влада повинна діяти…
Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ
Джерело: Юридичний вісник України
